Мабуть, кожен з нас чув про похід князя Ігоря на половців, але не кожен знає про існування вагомих доказів того, що славнозвісні події проходили саме на території Луганської області поблизу ріки Сіверський Донець. У цьому матеріалі зібрано багато історичних фактів та цікавих гіпотез, тому влаштовуйтесь зручніше, заваріть каву та приготуйтесь до подорожі у стародавні часи.
ЕПОХА
Події, відображені в поемі „Слово о полку Ігоревім”, відбуваються в дуже складний час феодального роздрібнення Київської Русі. У ХІІ сторіччі держава втратила свою колишню могутність і здатність обороняти свої кордони. Безліч невеликих князівств неохоче об’єднувались у державну спільність. Велика, але слабка в економічному та воєнному стані держава не мала достатніх сил для захисту від ворожих нападів. На останню чверть ХІІ сторіччя припадає найбільша кількість кочових вторгнень на Київську Русь.
Були випадки, коли самі князі, зводячи рахунки один з одним, запрошували для цього ворогів. З кожним роком половці все глибше проникали у межі слов’янської держави. Це змусило князів вжити термінових заходів у боротьбі зі степовиками. Київському князю Святославу вдалося у 1183 році створити коаліцію князів, які взяли участь у поході проти половців. У 1184 році половці були розбиті. У цьому славному поході не зміг взяти участь Новгород-Сіверський князь Ігор Святославич, бо почався похід весною, а його кіннота не поспіла вчасно через ожеледь. Тому князь вирішив виступити проти кочовиків навесні 1185 року. Цей похід закінчився поразкою війська русичів.
Але історична основа «Слова о полку Ігоревім» значно ширша.
Подія, описана в поемі, – це лише один епізод тривалої й тяжкої боротьби народу Київської Русі проти кочових орд. Ця боротьба велася у несприятливих умовах постійної ворожнечі князів між собою. Створені окремі князівства – напівдержави ставали на заваді політичного й економічного розвитку країни. І хоча влада київського князя ще повністю не зникла, значущість її значно падала. Князі не тільки не боялись київського князя, а повсякчас намагались захопити Київ. Цими міжусобицями скористались половці, які, починаючи з 1061 року до середини ХІІІ сторіччя, постійно нападали на східнослов’янські землі.
Політична й економічна роздробленість Київської Русі відбилась й на літературі. З’явились місцеві літописи, які прославляли окремих князів. Короткий Київський літопис існує у двох варіантах, Іпатіївському та Лаврентіївському, кожний з яких по-своєму описує похід на половців 1185 року. Так, за Іпатіївським літописом, сміливий, але гордовитий Ігор вирішив виступити проти половців власними силами. За Лаврентіївським літописом, Ігор виступив у похід з двома синами, братом та племінником. 23 квітня 1185 року разом із сином Володимиром і племінником Святославом Ольговичем князь Ігор виступив у похід. По дорозі до них приєднався брат Ігоря Всеволод, князь із Трубчевська. Застати половців зненацька не вдалось. Розвідники доповіли, що озброєні половці готові до бою. Але повернутись без перемоги Ігор вважав ганьбою для себе і вирішив йти назустріч смерті.
Перша сутичка Ігоря з половцями була вдалою. Десятого травня половців розбили, а їх вежі захопили. Але на ранок наступного дня русичі були оточені половецькими полками. Битва тривала в суботу і неділю. Військо русичів зазнало повної поразки. Ігор у бою був поранений, згодом захоплений у полон. Князю вдалось втекти за допомогою половця Овлура. Одинадцять днів тікав він від погоні. Попри поразку Ігоря, у рідному місті його зустріли з радістю.
Після перемоги над Ігоревим військом половці пішли на Київську Русь, несучи їй руйнування і горе.
РУКОПИС
Неоціненний історичний рукопис – неперевершену поему „Слово о полку Ігоревім” знайшов шукач старовинностей граф Олексій Іванович Мусін-Пушкін 1795 року у Преображенському монастирі міста Ярославль. „Слово” було видруковано 1800 року у Москві. Цікаво, що ім’я автора геніального твору невідоме. Але існує безліч версій.
Письменник Володимир Чивиліхін у своїй книзі „Пам’ять” доводить, що автор „Слова” назвав себе уже у самій назві твору. Повністю вона звучить так: „Слово о полку Ігоревє, Ігоря, сина Святославьля, внука Ольгова”. Якщо вилучить з назви слова „о полку Ігоревє”, то залишається таке: „Слово Ігоря, сина Святославьля, внука Ольгова”.
Деякі дослідники „Слова” вважають, що автором був саме Боян, – князівський, придворний співак, що жив у XI — поч. XII ст. й пов’язаний із чернігово-тмутороканськими князями. Ця думка ґрунтується на вказівці в «Слові о поку Ігоревім» імен тих князів, яким складав свої хвалебні пісні Боян.
ЛУГАНЩИНА
У 1996 році пам’ятник, на якому висічені слова: «Авторові «Слова о полку Ігоревім», співцеві походу та битві з половцямі в 1185 році». Було встановлено у Луганську, навпроти Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки. Його образ відтворив відомий скульптор Михайло Чумак.
Те, що в Луганську споруджено пам’ятник гіпотетичному автору „Слова о полку Ігоревім” – зовсім не випадково. Адже за припущеннями деяких сучасних дослідників того славнозвісного Ігоревого походу, бій його війська з половцями у травні 1185 року відбувався саме на Луганщині. Але де саме? На це питання краще відповісти уривком з історичного роману київського письменника Василя Шевчука „Велесич”. В романі молодий вчений-дослідник подорожує разом зі своєю нареченою місцями Ігоревого походу:
«І все-таки куди нам їхати, де відбулася битва? – спитала Лада.
– У межиріччі Дінця та Дону. десь недалеко від першого.
– Не дуже точно.
– Давай удвох помислимо і пошукаємо.
– Гаразд.»
Оскільки Ігор рушив до Сальниці від річки Осокол, не переправляючись назад через Донець, то й річку цю шукати треба у межиріччі Дінця та Дону. Вона напевно звалася не Сільниця, а Сольниця, і їх було у тих солоних краях принаймні кілька. Найімовірніше, що йдеться про сучасну річку Солону, неподалік якої є нині село Вищесолоне… Звідси князь Ігор швидко рушив до половецьких веж, які знайшли розвідники, й менш як за добу, дійшов до них. Можливо це було на річці Красній, десь у районі нинішньої Новокраснянки. Тут і відбувся перший, удачний для русичів бій. Спочатку йшла перестрілка через річку Сюурлій. Потім молодші князі кинулися через річку й погналися за половцями, що відступили. Ігор та Всеволод повільно перейшли Сюурлій. Як сказано в Іпатіївському літописі: «Половці побігли до веж. Руські дійшли до веж і взяли полон; інші ж уночі приїхали до поляків з полоном…»
Тут, біля ріки Сюурлієм (Красна) і напали на полки руські об’єднані сили половців, які, до речі, давно вже знали, – ще як було затемнення, – про цей набіг… План половців був досить хитрий: вони відтіснили русичів у безводне поле… Якщо поглянути на карту: тут є таке – піски в трикутнику між Новокраснянкою, Варварівкою та Кремінною.
І в цих пісках розстрілювали з луків весь день суботній Ігоревих воїнів. Вночі з суботи на неділю Ігор став відступати з боєм. Перейшовши знову річку Сюурлій, десь біля сучасної Кремінної, він прямував у бік Ізюма. Але в неділю вранці половці його потисли до озера, де нині місто Красний Лиман. Тут і закінчилась трагедія Ігоревих полків…”
Отже, Ігорів похід теоретично має пряме відношення до Луганщини – Новокраснянка, Варварівка, Кремінна.
Ось така історія. Не менш разюча та кривава, ніж та, що ми спостерігаємо на власні очі. І цю історію створюємо ми з Вами, то ж нехай вона матиме щасливий фінал.
N/B А ви знали? – кажуть, що на території Луганщини жили справжні амазонки !!! Але це вже зовсім інша історія…
В матеріалі використані архівні матеріали, записи та коментарі видатного Луганця Григорія Половинко.
Світла пам’ять Вам, шановний Григорій Григорович.
