Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля провів у Києві круглий стіл за участю представників ЮНЕСКО, присвячений збереженню наукового й культурного потенціалу Луганщини в умовах вимушеної релокації. До обговорення долучилися науковці, археологи, а також представники переміщених закладів освіти і культури регіону.
Університет, який після 2014 року вже двічі змінював місце розташування — з Луганська до Сіверськодонецька, а згодом у 2022 році до Києва, — нині фактично розпочинає третій етап свого відновлення.
Виконувач обов’язків ректора вишу Олексій Целіщев наголосив на стратегічній ролі освіти і культури у збереженні зв’язку з молоддю з окупованих територій та майбутньому відновленні регіону:
“Ми ставимо перед собою амбітні цілі — налагодити зв’язок України з молоддю, яка виїхала за кордон, з Луганської, Донецької областей, через освіту і культуру. Крім того, це може стати підґрунтям для відновлення деокупованих територій, коли, а ми дуже в це віримо, то хто, окрім нас, поїде туди жити. Це маємо бути ми”.
У Представництві ЮНЕСКО в Україні позитивно оцінили зусилля університету щодо збереження не лише освітнього процесу, а й ширшої культурної інфраструктури — театрів, музеїв, мистецьких коледжів.
Голова Представництва ЮНЕСКО в Україні К’яра Децці Бардескі підкреслила важливість такого підходу:
“Я дуже ціную, що ви згадали про екосистему, адже це так важливо — після двох релокацій ви продовжуєте працювати, підтримуєте студентів, забезпечуєте навчальний процес, підтримуєте театр, музеї, музичні коледжі. Це важливо, зокрема, для підтримки луганської молоді. Ми впевнені — ми повинні побачити з боку ЮНЕСКО, як ми можемо допомогти, тому що наука, освіта і культура — це мандати ЮНЕСКО, в яких ми працюємо. Ми не хочемо завищувати очікування, тому що наші фінансові можливості обмежені, але ми готові шукати максимальний простір для співпраці”.
Серед практичних ініціатив, які обговорювалися, — відновлення університетського музею в Києві. Його експозиція, сформована на основі археологічних досліджень на Луганщині, охоплювала період від кам’яного віку до козацької доби.
Доктор історичних наук Юрій Бровендер розповів, що більшість колекції вдалося евакуювати:
“Обов’язковою частиною навчального процесу є археологічні практики. Під час досліджень на Луганщині ми накопичили матеріал, який і став основою для створення музею. Його відкрили до сторіччя університету в Сєвєродонецьку. Експозиція охоплювала історичний розвиток регіону — від кам’яного віку до козацької доби. За півтора року музей прийняв кілька сотень відвідувачів: і школярів, і студентів. Він працював і як навчальний, і як культурний простір. Близько 90% матеріалів нам вдалося перевезти — вони збережені і зараз знаходяться тут. Є що показати і є бажання відновити цей музей. І навіть після 2022 року ми не перервали археологічні практики. Дослідження тривають на Хмельниччині — на базі Хмельницького державного історико-культурного заповідника”.
Подібні виклики переживає і Луганський обласний краєзнавчий музей, який після втрати доступу до рідного регіону змушений працювати в евакуації. Його директорка Олеся Мілованова наголошує на важливості збереження ідентичності:
“Музей, який зберігає і популяризує історію свого краю, — ми краєзнавчий музей, який цей край втратив. Такий стався колапс. Попри те, що ми у вигнанні і зараз працюємо в центрі країни, нам вистачає сил не лише рятувати себе, а й допомагати іншим музеям Луганської області. Нам постійно кажуть: «інтегруйтеся». Але інтегруватися — це стертися, і це не наше завдання. Наше завдання — зберегти себе, свою культуру і свою історію. Східні регіони не схожі на інші — у нас інший культурний код. Ми є ми. Ми в першу чергу наукова інституція. Нам цікаві студенти, наукові конференції, ми хочемо долучати студентів до нашої діяльності і шукати серед них майбутніх працівників музеїв”.
У вимушеній релокації продовжує працювати і Сєвєродонецький фаховий коледж культури і мистецтв імені Сергія Прокоф’єва, який цього року відзначає 60-річчя.
Його директорка Марина Яворська зазначає, що заклад зберігає активність попри складні обставини:
“Саме цього року нашому коледжу виповнюється 60 років. Ми опинилися в непростій ситуації, але все одно думаємо про майбутнє. Наш коледж — частина формування культурної еліти Луганщини. Це і викладачі мистецьких шкіл, і артисти, і співаки філармонії. У нас працює викладач — засновник Бандурної школи України. Четверо наших випускників сьогодні — відомі діячі мистецтва, провідні викладачі та професори в Києві, Одесі, Харкові й Донецьку. 90% викладачів виїхали на підконтрольну Україні територію. Із 50 викладачів, які працювали в коледжі, 40 — це наші ж випускники, які залишилися працювати. Ми продовжуємо активну роботу і представляємо коледж на міжнародному рівні. Цього року 70 наших студентів стали лауреатами всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Відбулося близько 100 концертних виступів — і в Україні, і за кордоном”.
Окрему увагу під час зустрічі приділили можливостям підтримки наукової діяльності. Зокрема, ЮНЕСКО пропонує українським дослідникам доступ до міжнародної інфраструктури та лабораторій.
Консультантка з науки ЮНЕСКО в Україні Олена Ципліцька розповіла про відповідні програми:
“Хоча сьогодні за круглим столом багато говорили про культуру і освіту, а про науку — значно менше, у нас є ініціативи, які можуть бути цікавими для вашого колективу. Минулого року ЮНЕСКО представило екшн-план із найнагальнішими кроками для підтримки науки в університетах і дослідницьких установах. Один із напрямів, який може бути корисним для ваших дослідників, — це віддалений доступ до дослідницької інфраструктури в різних країнах світу. Йдеться про доступ до лабораторного та високотехнологічного обладнання в межах програм ЮНЕСКО. Вже відбулося три такі цикли: лабораторія в Парижі, інститут у Боснії та Герцеговині, а зараз триває програма з Малайзії з геномного консультування. Якщо вашим науковцям це цікаво, ми залюбки будемо ділитися інформацією і підтримувати вас”.
Учасники круглого столу погодилися, що попри втрату інфраструктури, ключовим завданням залишається збереження інтелектуального та культурного ресурсу Луганщини — як основи для майбутнього відновлення регіону.
