Фото: Життя в окупації «очима» нейронної мережі «Midjourney»
Російські окупанти принесли руйнування та смерті. Зокрема майже все, що відновлювалось на територіях, підпорядкованих українській владі, було знищено протягом 2022 року в результаті активних бойових дій. Мешканцям Луганщини російські загарбники лишили вибір: або лишатись під окупацією, або поїхати, стати біженцями в інших країнах, або переселенцями в Україні. Наразі ЗСУ поступово звільняють ці території від окупантів. Після Перемоги Луганщину чекає відновлення, розбудова та повернення до нормального життя Українська влада та місцеве самоврядування вже мають план дій на деокупованих територіях. Про все докладніше ми розповімо вам далі у цьому матеріалі.
Ситуація на Луганщині з 2014 по 2022 рік
Час показав, що російська федерація не планувала зупинятись на окупації ОРДЛО. Багатьом українцям це було зрозуміло ще під час подій 2014 року – окупації Криму та створення самопроголошених ніким невизнаних так званих «лнр» та «днр» на окремих територіях Донбасу.
Кремлівська пропагандистська машина розпочала свою роботу ще задовго до подій 2014 року. Зокрема, громадську організацію «днр» було засновано ще у далекому 2005 році. Серед засновників – Андрій Пургін, який вже у 2014 обійняв посаду голови так званого «Народного совета днр». Колеги з «Радіо Свобода» у своєму матеріалі від 28 серпня 2019 року дослідили шлях створення «днр». Зокрема там зазначається, що мешканці Донеччини не підтримували маргінальних ідей та лозунгів сепаратистської організації.
Ближче до подій 2014 року й після них пропагандисти стали вкидати у своє та наше суспільство тези про «каратєлєй», «бандерівців», «фашистів», «хунту» та звісно ж «Америку», яка у них «в усьому винна» ще з часів холодної війни.
Пропаганда добре працювала на російському суспільстві, але, на жаль, у 2014 році і на деяких українцях, доведених до межі виживання на розкраденому місцевою владою, поміж якої були поплічники кремля, Донбасі.
Людям, які тяжко працювали на місцевих підприємства за копійки та не бачили нормального життя, легко було вкласти у голови думку, що це Америка та агресивний Захід винні у їх житті без достатку, а росія прийшла їх рятувати, принесла свій «руський мир», а також порятунок від уявної «київської хунти». Легко було вигнати й безправних бюджетних працівників на проросійські мітинги в підтримку самопроголошених республік під загрозою звільнення з роботи, з метою створення картинки всенародної підтримки початку окупації.
В Україні з’явилась нова категорія громадян – внутрішньо переміщені особи. Це були люди з Криму та Донбасу, не згодні жити під російським прапором. У цих людей російські загарбники відібрали дім ще тоді.
Луганщина з 2014 року до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році була розірвана навпіл. Частина регіону з обласним центром у Сєвєродонецьку знаходилась під контролем української влади, інша частина 8 довгих років фактично перебувала під окупацією росії та називала себе «лнр».
24 лютого 2022 року російські окупанти разом з колаборантами з «лнр» вирушили «звільняти» ту частину області від «фашистів» та «хунти», яку вони з самого початку вважали своєю територією й у своїх пропагандистських змі називали «окупованою частиною Луганської області». Наслідки катастрофічні: кількість жертв серед мирного населення достеменно не відома й досі, різко збільшилась кількість ВПО, а за словами очільника Луганської ОВА житловий фонд зруйновано на 90%.
Російські окупанти у результаті своїх дій протягом минулого року «звільнили» місцевих мешканців від цілих невеличких міст, житла, роботи, майна та нормального життя.
Бойові дії на Луганщині у 2022 році
Після повномасштабного вторгнення росії на територію України з усіх напрямків 24 лютого 2022 року місцева влада оголосила загальну евакуацію жителів Луганської області о 5:50 ранку. Тоді мешканцям регіону було рекомендовано негайно покинути межі області власним автотранспортом, чи організовано евакуюватись з залізничних станцій Лисичанськ, Рубіжне та Сватове.
Звісно, не всі мешканці області покинули свої домівки та виїхали.Також не всі люди, які лишились на окупованих територіях чекали на прихід так званого «руського миру», – більшості просто не було куди та за які кошти виїхати.
Найтяжча ситуація в регіоні була влітку 2022 року. Так, за словами голови Луганської ОВА Сергія Гайдая станом на 20 липня минулого року російські війська окупували майже всю територію Луганської області, але під контролем ЗСУ залишалися ще два населені пункти.
Скільки із тих людей, хто лишився, загинули у результаті активних бойових дій, були депортовані до рф чи закатовані у підвалах протягом минулого року – достеменно не відомо до цього часу. Однак, як показує практика деокупації територій в інших регіонах України, цифри можуть шокувати.
Ситуація на фронті почала мінятися восени минулого року. За словами очільника Луганської ОВА, станом на 9 жовтня 2022 року було звільнено 7 населених пунктів:
- село Новолюбівка Красноріченської селищної громади Сватівського району;
- село Невське Красноріченської селищної громади Сватівського району;
- село Греківка Красноріченської селищної громади Сватівського району;
- село Новоєгорівка Коломийчиської сільської громади Сватівського району;
- село Надія Коломийчиської сільської громади Сватівського району;
- село Андріївка Коломийчиської сільської громади Сватівського району;
- село Стельмахівка Коломийчиської сільської громади Сватівського району.
10 січня поточного року Сергій Гайдай зазначив, що бійці ЗСУ рухаються в напрямку Кремінної.
«Поблизу Кремінної ЗСУ поступово звільняють територію Луганської області», – заявив тоді Гайдай у Телеграмі.
Станом на 9 лютого поточного року очільник Луганської ОВА назвав ситуацію в регіоні напруженою, але контрольованою. За його словами, росіяни зосередили на Луганщині велику кількість техніки й активно залучають авіацію, штурми малими групами тривають майже цілодобово.
Життя на окупованій Луганщині після повномасштабного вторгнення
Тим часом у тій частині Луганщини, що належить до ОРДЛО, та на новоокупованих територіях триває життя під тиском загарбників, які пишуть там для людей свої «нові закони» та встановлюють нові правила життя.
До прикладу, як стало відомо з ресурсів окупантів, з 1 березня мешканцям окупованих територій пенсії нараховуватимуться згідно з російськими стандартами. Зокрема, в окупованому Луганську самопроголошений т.в.о. голови так званої «лнр» Леонід Пасічник підписав відповідний «закон», який набрав чинності 15 лютого поточного року.
Серед нововведень окупаційної влади – збільшення пенсійного віку до 65 років. Також окупанти змушують людей отримувати російський паспорт, від наявності якого залежить видача пенсії. З багатьох джерел відомо, що пенсіонери – це саме той контингент людей, який здебільшого лишився на окупованих територіях. Тобто аби вижити в окупації, люди змушені відмовлятися від українського громадянства.
Також, як повідомляла Луганська ОВА на своїх інтернет-ресурсах, наразі за користування українським паспортом на тимчасово окупованих територіях Луганщини людей обмежуватимуть у правах на 10 років. Окупанти збираються це робити спираючись на відповідний законопроєкт, щодо порядок виходу з українського громадянства, який держдума рф прийняла в першому читанні.
«Із дня подання заяви про відмову людині необхідно буде утримуватись від реалізації прав та виконання обов’язків громадянина України, у тому числі від отримання та використання паспорта та інших документів. При порушенні повторно звернутися із заявою дозволено лише через 10 років», – йдеться у повідомленні Луганської ОВА.
Нагадаємо, що насильницька паспортизація населення в той чи інший спосіб на окупованій Луганщині відбувалась з часів створення так званої «лнр». Окупаційна влада за часи свого правління створила всі умови, аби у людей просто не лишалося вибору. Цей процес завжди відбувався там у добровільно-примусовому порядку, а наразі він прискорився й перекинувся на новоокуповані території.
Яскравим підтвердженням цього є нещодавнє повідомлення від Центру національного спротиву, в якому говориться, що загарбники змушують українських вчителів, які залишилися працювати на окупованих територіях Луганської області, отримувати російські паспорти.
«До всіх вчителів, які залишилися працювати на ТОТ, було донесено, що їх звільнять, якщо вони не отримують паспорт ворога. Паспорти вони мають отримати по пришвидшеній програмі. При цьому вчителів змушують написати заяву на відмову від українського громадянства, хоча у рф дозволено мати два паспорти», – йшлось у повідомленні.
Як писали українські ЗМІ та Луганська ОВА у січні поточного року, окупаційна влада влаштувала терор у школах Луганської області, особливо на новоокупованих територіях. Зазначається, що місцеві вчителі у школах Старобільського району періодично перевіряють телефони учнів для виявлення проукраїнської позиції.
Окупанти на цьому не зупинились й пішли шляхами «святої інквізиції», воюючи з українською літературою. Наприкінці січня поточного року, за повідомленням «Детектора медіа», керівники освітніх закладів на території окупованої Луганщини, зокрема й тих частин регіону, які росіяни окупували вже після початку повномасштабного вторгнення, отримали розпорядження вилучити з бібліотек та підготувати до знищення українські книжки.
Зокрема, повідомлялось, що згідно із розпорядженням, окрім видань, зазначених у списку, вилученню також підлягають:
- видання, що стосуються теми Голодомору в Україні;
- підручники, довідники та інші книги з історії України;
- комікси для дітей та підлітків;
- література, «що пропагує європейські гендерні «цінності»»;
- публіцистичні видання, дослідницькі та моніторингові матеріали, видані після 2014 року;
- книжки із серії «Відомі українці» та публіцистичного проєкту «Україна»;
- художня література про події періоду новітньої історії (2014-2021 роки) на території України і Донбасу.
Грабунок – це улюблена справа «нової влади визволителів». Так з повідомлення у соцмережах наприкінці січня 2023 року стало відомо, що російські загарбники демонтують та вивозять сучасне обладнання з Рубіжанського картонно-тарного комбінату на Луганщині. Про це писало видання «ОстроВ» з посиланням на інформацію з Телеграм каналу «Rubizhne_1896».
Справжнім шоком для переселенців та біженців з окупованої Луганщини стало вилучення майна у так званий «маневрений» житловий фонд. Місцеві колаборанти на вимогу окупантів почали виявляти вціліле житло людей, які виїхали, забирали ключі від помешкань у сусідів, яким люди їх лишали, а також виламували двері у квартирах, де ніхто не мешкає. Зокрема багато таких випадків було у Сєвєродонецьку. З цього приводу соцмережі вибухнули низкою постів з обуренням людей.
До прикладу, як писало видання «Сєвєродонецьк онлайн», чоловік, який оприлюднив відео зі своєї розграбованої квартири у Сєвєродонецьку, розповів, що зміг потрапити до своєї квартири «з пригодами». Йому довелося забирати ключі у самопроголошеній адміністрації.
«Були нормальні вікна – поміняли…Відкоси – робіть сам. Вся квартира пересипана. Ось прям видно – що сиділи та пересипали її. …Ні інструментів у моїй кімнаті немає, ні акустики, ні техніки…У шафах…немає шуб, немає пальто, дублянки. Зимуйте як хочете – нам це важливіше», – цитує видання очевидця.
А також з 11 лютого окупаційною владою на захопленій росіянами частині Луганщини офіційно відключено мобільний інтернет. Про це писало видання «Трибун». З українським зв’язком проблеми почались ще після активних бойових дій.
А також за вже сталою «традицією» на захоплених територіях окупанти продовжили порушувати всі норми українського та міжнародного законодавства, гуманітарного права та базових прав людини.
Життя в окупації очима людей
За рік повномасштабної війни вже стало звичним ліпити ярлика «ждун» тим громадянам України, які залишилися в окупації. Навіть деякі представники влади використовують явно дискримінаційну риторику, коли мова заходить про мешканців, які проживають на окупованих територіях Луганщини. Історія повторюється – з 2014 року мешканці ОРДЛО, які вимушено виїжджали з регіону, часто зустрічалися з купою проблем – від неможливості винайняти житло, знайти роботу або влаштувати дитину до школи або садочка. Луганська та Донецька прописка для переселенців – була «чорною міткою».
А надалі, не знайшовши можливості влаштувати своє життя у вільній Україні, або закордоном, тисячі переселенців повертались до своїх осель на окупованих територіях, прилаштовувались до нових реалій життя та фактично приймали нав’язану окупаційною владою «нову реальність». Нажаль, навіть приблизного підрахунку тих, хто повернувся на постійне проживання в ОРДЛО за 8 років окупації не існує, але такі фактинепоодинокі й у 2022 році.
Пані Тетяна (ім’я змінено) – з Сєвєродонецька, родина – син та невістка, проживали разом. Батьки похилого віку також проживали у місті. Після початку повномасштабного вторгнення Тетяна з сином та невісткою виїхала до Німеччини.
Дослівно:
– Я декілька років намагалася влаштувати особисте життя і якось так сталося, познайомилася з німцем. Дружні стосунки, листування, ми навіть з сином до нього у гості їздили. Ми з дітьми не хотіли виїжджати з Сєвєродонецька до останнього, батьки навідріз відмовились їхати. Евакуюватися автобусом, який організувала місцева влада, було небезпечно – постійні обстріли місць збору, ми теж не ризикнули.
Виїхали з міста за гроші приватним перевізником. У Німеччині ми прожили не так вже й довго – вже у жовтні я з дітьми повернулася до Сєвєродонецька. Я не «ждунка», не полюбляю «руський мир» та таке інше. Так склалося – залишитися в чужій країні ми не змогли з багатьох причин. Вдома – батько сильно хворів, колишній чоловік хоч і іноді допомагав старим, але сам не справлявся. Наше житло вціліло, в місті почали відновлювати комунікації й ми поїхали.
Зараз я працюю на тій самій посаді де і працювала до війни (газове господарство), син працює на «Азоті», невістка не працює. В нашому домі є всі комунікації, опалення теж вже запустили. Місто дуже постраждало, проте його частково відновлюють, щось починає працювати. Все необхідне можна купити, але дуже дорого. Батька я похоронила, колишній чоловік переніс інсульт та тепер повністю лежачий. Ми виживаємо. Масово видають російські паспорти, без паспорта ти автоматично втрачаєш роботу – без варіантів. Головний страх – відновлення бойових дій, тут вже хоч з царем, хоч з чортом – аби не бомбили…
Петрович – будемо так називати нашого наступного героя, – будівельник. Йому вже давно за 60, він все життя прожив у Сєвєродонецьку, працював майстром, виконробом.Безліч ремонтних робіт та будівництв у місті проходило за його кваліфікованою участю. Він не поїхав з міста, всю активну фазу перебував у сховищі в районі «Депо». На питання – «Чому не поїхав?», каже: «Я патріот свого міста».
Петрович зараз працює за спеціальністю в окупаційній адміністрації міста Сєвєродонецька, а на більшість питань відповідає коротко: «підписка» (ред.: підписка про нерозголошення).
Дослівно:
– Так, я патріот свого міста. Коли місто перебувало під постійними обстрілами, ховався разом з усіма, було дуже гучно і страшно, вже не сподівалися пережити це все.
В мене хворе серце, я і не намагався нікуди втікати – нема куди й до кого бігти, грошей винаймати житло теж нема, а обіцянкам влади про допомогу вже мало хто вірив, з тих, хто залишився. Поки була можливість, спілкувались з тими, хто наважився виїхати та вже точно було зрозуміло, що без грошей ти ніхто, житло у тому ж Дніпрі коштувало 15 – 20 тис. гривень, тимчасові притулки на якийсь час. А далі що: на вулицю чи на вокзал? Ні я, ні хтось з тих, з ким ми жили у сховищі довгі тижні – ні в кого не було бажання бачити росію тут чи якоїсь підтримки тому, що відбувається. Всі вірили, що місто вдасться втримати, що ось-ось і все закінчиться. І всі боялися того, що було у Бучі, Ірпені, якихось розправ, знущань.
Я розумію, що фактично працюю зараз на ворога, але який в мене вибір – я просто роблю свою роботу, так само, як робив і до війни. Якщо хтось думає, що всі втекли, а сюди приїхали чужі – так ні, в місті досить багато жителів залишалося та повернулося після окупації. І деякі керівники, і у міській раді також.
Життя важке, спочатку взагалі здавалося, що ти вже вмер. Потроху почали відновлювати комунікації, розчищати, ремонтувати що більш-менш вціліло. Зараз вже ведуться роботи з ремонту будинків, вікна, опалення, даху, перекриття та стіни ремонтуємо. Якось життя іде….
Пані Валентина – пенсіонерка. Понад 10 років сама виховувала онука після загибелі доньки та зятя. З Сєвєродонецька не виїжджала.
Дослівно:
– Коли все починалось, у нашому будинку мало хто поїхав. Я живу на вулиці Федоренка, на самому початку. Більшість сусідів майже до кінця квітня просто сиділи у квартирах.У нас у будинку навіть підвалу немає, хоча вказівник «сховище» намальований на будинку – ось таке знущання від місцевої влади… Онука я змусила поїхати, він зараз у Львові. Коли вже стало сильно гучно, хтось з сусідів поїхав, інші почали перебиратися у сховище біля «Джазу». Я до останнього сиділа вдома – якщо чесно, вже б краще накрило і все.
Сусідню вулицю Партизанську просто стерли, розбомбили, будинок навпроти – повністю двапід’їзди знесли. Коли шли бої, у сусідню з моєю квартиру залізли чеченці – виламали двері з коробкою й облаштували там засаду – наш будинок чудом вцілів.
Зараз вже трохи спокійніше, після всього пережитого, є світло, вода газ. Виплачують пенсії, але все настільки дорого, що життям це назвати важко. В мене побиті вікна у спальні, опалення немає. Ремонти роблять у нових районах. До нас черга, мабуть, не дійде. Але пусті квартири виламували вже у січні, повиносили двері та так і залишили – бери що хочеш… Хоч би вікна позатуляли… У хаті холодно. Як можу, так і гріюся. Коли були сильні морози, декілька днів жила у знайомої у нових районах, в неї опалення вже було. Життям це назвати важко, але люди якось виживають. Хочеться побачити онука, хочеться миру та спокою…
За словами очільника Луганської ОВА Сергія Гайдая, станом на 16 серпня 2022 року, на території Луганської області залишалось близько 300 тисяч мирного населення:
«На тій частині, де проходила активна фаза бойових дій, виїхало понад 300 тисяч (людей) населення. Тобто залишилося на території Луганської області близько 350 тисяч людей».
Також С. Гайдай повідомив, що після окупації частини луганського регіону у 2014 році чисельність населення на підконтрольній Україні території становила 650 тисяч осіб, а також 200 тисяч осіб мали статус внутрішньо переміщених осіб.
Під час круглого столу у Києві, який відбувся 24 січня поточного року, наші журналісти дізнались від представників Луганської ОВА, що наразі більше 300 тисяч луганчан виїхали з окупованих територій області.
«Наразі у Луганській області двадцять вісім хабів, які опікуються нашими переселенцями. 320 тисяч луганчан виїхали за межі області. Наразі 180 тисяч отримали статус ВПО офіційно. Це дуже велика кількість. Насправді залишилось ще багато проблем, адже з третини переселенців, тобто майже 100 тисяч, працевлаштовані тільки дві тисячі осіб», – повідомила директорка Департаменту масових комунікацій Альбіна Кушелева.
За даними Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2014 року на території Луганської області проживало понад 2 мільйони 239 тисяч громадян (за переписом населення у 2001 році проживало 2 546 178 осіб). Кількісного показника переселених людей з новоокупованих регіонів Луганщини на територію росії чи ОРДЛО немає, проте цікавим фактом є те, що за зведеними даними держкомстату на 1 лютого 2022 року на всій території області, включаючи окуповані райони, проживало 2 101 653 людини.
Що буде з Луганщиною після деокупації регіону?
Говорити про подальші плани ще зарано, адже за словами очільника Луганської ОВА Сергія Гайдая, наразі ситуація у регіоні напружена, хоча і контрольована нашими військовими. І все ж ми поспілкувались з представниками української влади, аби дізнатись про подальші плани дій після деокупації Луганщини.
Плани українського уряду та парламенту
На сьогодні Мінреінтеграції разом з владою працюють над створенням законодавства, яке допоможе повернути та реінтегрувати деокуповані території Донбасу, аби надати їм можливості для розвитку, яких вони досі не мали. Про це журналістам «ІРТИ» 16 лютого сказала віцепрем’єрка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук під час презентації проєкту нової Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення до 2025 року.
«Щодо окремої програми по Луганщині – немає. Тому, що вона буде на рівні з Донецькою областю, коли ми говоримо про територію пріоритетного розвитку. У нас була у 2021 році ідея, вона була майже реалізована в нормативно правовому полі, коли ми пропонували проголосувати закон, який буде вирізняти територію Донецької й Луганської області податковими пільгами та іншими можливостями», – зазначила Ірина Верещук.
Більш докладно у відео:
Повернення під контроль України окупованих територій Луганщини
3 лютого під час пресконференції у місті Дніпро очільник Луганської ОВА Сергій Гайдай оголосив про набір поліцейських комісій на заміщення вакантних посад у новоствореній бригаді. Нагадаємо, що Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 13.01.2023р. в системі МВС та Нацполіції була створена штурмова бригада «ЛЮТЬ».
Зазначається, що новостворена штурмова бригада «ЛЮТЬ» буде займатися певними специфічними завданнями, зокрема, брати участь у стабілізаційних заходах на деокупованих територіях на Луганщині.
«В цю бригаду увійшли в повному складі батальйон «Луганськ-1» імені Героя України Сергія Губанова. Так само туди увійшли аналогічні підрозділи, структури Нацполу «Сафарі» та «Цунамі»», – зазначив тоді начальник ГУНП у Луганській області Олег Григоров.
Повідомлялось також, що після деокупації, окрім стабілізаційних заходів, вищезазначена штурмова бригадабуде займатися стабілізаційними діями на кордоні України з росією.
Більш докладно у відео:
Плани місцевого самоврядування
Передбачається декілька етапів відновлення територій після їх деокупації. Про це журналістам нашого видання 24 січня 2023 року розповів голова Сєвєродонецької райдержадміністрації Роман Власенко.
Тоді він додав, що наразі йде підготовка до першого етапу, стабілізаційного, який передбачає захід на територію, відновлення там місцевої влади та самоврядування.
У контексті відновлення зруйнованого міста Сєвєродонецька голова РДА припустив, що повноцінне відновлення на 100% може зайняти від 5 до 10 років з урахуванням відновлення промислових об’єктів, гуманітарного розмінування всіх територій, аби там можна було повністю безпечно жити й працювати, а також відпочивати. Він також додав, що після точної оцінки масштабів руйнування, розпочнеться робота з відновлення життєдіяльності міста.
«Я думаю, що у перший рік – два можна буде відновити критичну інфраструктуру для забезпечення там електроенергії, газу, водопостачання – й почати перші відновлення тих об’єктів, які не зазнали значних руйнувань», – сказав Власенко.
Більш докладно у відео:
Чи є майбутнє у Луганщини під окупацією?
Отже починаючи з 2014 року й понині російська федерація принесла людям та регіону далеко не мир та розвиток, а руйнування, горе та можливість відчути себе кріпосним, за якого загарбники вирішують його долю, ба навіть більше: вирішуватимуть, житиме людина чи помре, лишиться вона жити у своєму домі чи муситиме поїхати – або добровільно, евакуювавшись у більш безпечні регіони України, або навіть примусово депортована до тієї ж рф.
Після 2014 року частина області, яка лишалась під контролем української влади, розвивалась, її розбудовували. Для відновлення цих територій як український уряд та і міжнародні партнери, так і донори виділяли кошти. Після 24 лютого 2022 року все, що вдалось відбудувати, було зруйновано в наслідок активних бойових дій.
Тому наразі навіть розграбована частина Луганщини, яка належала до ОРДЛО, має краще становище, ніж новоокуповані зруйновані загарбниками території. Напрошується висновок, що й це загарбниками робилось цілеспрямовано, аби «зіграти на контрастах» в очах мешканців, які давно перебувають під російською окупацією в так званій «лнр».
Вже можна констатувати, що лише повна Перемога над ворогом надасть можливість відновити всі деокуповані території та повернути нормальне життя.
Закликаємо наших читачів не вірити російській пропаганді, перевіряти інформацію та разом робити все можливе для нашої Перемоги.
