Колишній американський дипломат і експерт із питань Латинської Америки Пітер Ромеро в інтерв’ю Independence Avenue Media оцінює наслідки дій адміністрації США у Венесуелі та пояснює, чому пряме зовнішнє управління країною може мати небезпечні регіональні й глобальні наслідки.
За словами Ромеро, риторика Вашингтона щодо «керування Венесуелою» може бути спробою тиску з метою переговорів, однак у разі реалізації такого сценарію ризикує перетворитися на стратегічну помилку. Дипломат застерігає: обхід легітимних венесуельських опозиційних лідерів і можливе силове втручання здатні підірвати міжнародні норми та посилити позиції Китаю й інших глобальних гравців.
Інтерв’ю було записане 3 січня 2026 року, у день подій у Каракасі, після заяв президента США Дональда Трампа щодо майбутнього політичного устрою Венесуели.
Довідка
Пітер Ромеро — колишній посол США в Еквадорі, ексзаступник помічника державного секретаря США у справах Західної півкулі, дипломат із багаторічним досвідом роботи в країнах Латинської Америки.
Інтерв’ю
Наступне інтерв’ю було записано 3 січня 2026 року та відредаговано для скорочення обсягу та ясності.
Ія Меурмішвілі, головна редакторка IAM: Події у Венесуелі розгорнулися сьогодні рано-вранці в Каракасі (3 січня 2026 року). Чи очікували ви на це? Що, на ваш погляд, відбувається?
Пітер Ромеро, колишній помічник державного секретаря США: Звісно, ніхто не знав точного часу, але це не стало несподіванкою. Президент Дональд Трамп подавав сигнали про свої наміри вже кілька місяців, починаючи з початку вересня, і зрештою він це зробив. Думаю, це було одне з тих рішень, які перебували на порядку денному, якщо можна так сказати, на його порядку денному на Різдво. Але, як мені розповіли, того дня він використав час для ударів по базах угруповання Аль-Шабаб у Нігерії, тож, імовірно, порядок денний тоді був надто перевантажений. І як дипломат я просто засмучений усім цим. Це не шлях для зміни режиму.
IAM: Яка частина цього вас засмучує? Чому ви так кажете?
Ромеро: Тут багато складових. Маємо факт знищення човнів без будь-яких доказів того, що вони перевозили щось незаконне. Це ті самі так звані «наркочовни», які знищують ще з початку вересня. Але крім цього існує сама концепція, що мета виправдовує засоби. Іншими словами, якщо кінцева мета вважається правильною для країни, тоді будь-які дії для її досягнення сприймаються як прийнятні.
Упродовж усієї своєї кар’єри я працював задля того, щоб настав день, коли мета не виправдовує засобів, коли для цього існують інші шляхи. Міжнародне право має значення. І складається враження, що ми відкотилися назад на три або навіть чотири кроки. А найбільше занепокоєння викликає те, що президент Трамп говорить про «керування країною», що, на мою думку, дуже велика помилка.
IAM: Як ви вважаєте, як це взагалі можливо? Усі здивувались, коли він це сказав.
Ромеро: Так, це справді здивувало. Найбільш дивним виглядає те, що Марія Коріна Мачадо, яка щойно отримала Нобелівську премію миру, присвятила цю нагороду Трампу. Він називав її всілякими гарними словами, справжньою захисницею демократії, героїнею і так далі. А тепер він говорить, що у неї нібито немає підтримки, щоб керувати країною, і заявляє, що керуватимуть Сполучені Штати.
Насправді це була б величезна помилка. Вуличні угруповання у Венесуелі озброювалися протягом двадцяти п’яти років. Кубинці також сприймають цю боротьбу як питання виживання острова. Крім того, маємо збройні сили, поліцію та інші силові структури і з усім цим потрібно мати справу. Не можна просто заявити, що ми будемо керувати країною і всі одразу стануть багатими. Це велика помилка. На мою думку, саме зараз, як ніколи раніше, настав час для дипломатії всередині Венесуели з цими лідерами.
IAM: Чи вважаєте ви, що віцепрезидентка Венесуели може стати союзницею адміністрації в управлінні країною до виборів?
Ромеро: Це не виключено, але лише за умови, що існуватиме чіткий план руху країни до демократичного переходу. Саме це справді потрібно зробити. Економічну ситуацію можна змінити завдяки іноземним інвестиціям. Венесуела має найбільші у світі запаси нафти й газу. Безперечно, з економічного погляду країну можна доволі легко поставити на ноги, але повинно бути зрозуміло, куди саме рухається держава і чи справді відбудеться демократичний перехід. І я досі не чув жодних згадок про це.
IAM: Як ви вважаєте, чи Куба може стати наступною для цієї адміністрації в регіоні та на континенті?
Ромеро: Важко сказати. Це не президент, який керується чітко сформованою політикою. Це президент, який вважає непередбачуваність корисним інструментом у своєму арсеналі. І, на мою думку, вже стало очевидно, що цей підхід має серйозні обмеження.
Я не думаю, що Куба буде наступною. Спроба вторгнення на цей острів стала б великою помилкою. Кубинці чекали на щось подібне майже 60 років. Це було б нерозсудливо, особливо для президента, який фактично будував свою виборчу кампанію на обіцянці не втягуватися у закордонні війни.
Тому, з огляду на події у Венесуелі і розмови про Кубу як наступну, я схильний вважати, що підхід буде обережним. Чесно кажучи, я не знаю, як він сподівається цього досягти, але дуже сподіваюся, що не будуть висаджуватися солдати.
IAM: Давайте коротко поговоримо про Росію та Китай. Обидві країни були партнерами Мадуро. Вчора, у п’ятницю, президент Мадуро зустрічався зі спеціальним представником Китаю. Як ви оцінюєте наслідки цього для позиціювання Китаю на континенті?
Ромеро: Так, я вважаю, що це призведе до посилення впливу Китаю. Росія надто віддалена, надто скута і занадто залучена у війну проти України, аби мати якусь користь від цих подій. А от Китай цілком здатен це зробити.
Ми вже бачимо, як президентка Мексики та президент Бразилії публічно висловлюються і засуджують ці дії, нагадуючи світу, що Сполучені Штати діяли так у подібних ситуаціях протягом останніх кількох сотень років. Тоді це називали дипломатією канонерок, і, на мою думку, ми спостерігаємо її повторення.
Пояснення редактора
Термін канонерська дипломатія походить з 19 — початку 20-го століття, коли великі держави відправляли військові кораблі до берегів слабших країн, змушуючи їх приймати вигідні рішення під тиском.
Ніхто таке не підтримає. Інша справа, якби до цього була проведена дипломатична робота і якби вдалося зібрати групу країн-однодумців, які сприймали Венесуелу як загрозу, залучити їх до процесу, поважати їхні позиції і спершу вести дипломатію. Але тепер ніхто не скаже, що це було щось позитивне.
Мені здається, президент Аргентини Хавʼєр Мілей зробив досить обережні заяви. Президент Еквадору Даніель Нобоа так само. Але ви не почуєте, щоб президенти країн цієї півкулі говорили, що це справді був правильний крок. Можливо, винятком стане президент Сальвадору, який, схоже, є близьким союзником Трампа. Проте в довгостроковій перспективі, на мою думку, головну вигоду від цієї ситуації отримають саме китайці.
IAM: У чому саме виграють китайці?
Ромеро: Вони виграють тому, що американці роблять те, що латиноамериканці завжди очікували від Сполучених Штатів, незалежно від того, чи називаємо ми це доктриною Монро, чи доктриною Трампа. Було багато розмов про повернення до канонерської дипломатії, а це відкидає нас на 250 років назад.
Пояснення редактора:
Доктрина Монро — це принцип зовнішньої політики США, проголошений у 1823 році, який стверджує, що Західна півкуля не повинна бути об’єктом втручання європейських держав.
Країни рухаються в напрямку міжнародних правових норм, багатосторонності у розв’язанні глобальних проблем і подібних підходів, а ми повертаємося до канонерської дипломатії. Це погано виглядає, і мало хто готовий це підтримати.
IAM: Чи вважаєте ви, що це створює прецедент для інших лідерів великих держав, скажімо для президента Росії Володимира Путіна, президента Китаю Сі Цзіньпіна чи інших, для проведення подібних операцій в інших регіонах?
Ромеро: Цілком можливо. Я сподіваюся, що ні, але це справді може відкрити такі двері.
Повертаючись до моєї попередньої тези про те, що мета виправдовує засоби, є країни, зокрема Росія, які вважають, що вторгнення в Україну виправдане кінцевою метою, адже культурно, історично, релігійно Україна має тісні зв’язки з Росією не лише протягом століть, а й тисячоліть.
І дії Трампа можна використати як виправдання для вторгнення на Тайвань. Чому б і ні? Якщо твердо вірити, як вірить китайський уряд, Комуністична партія Китаю, що Тайвань належить материковому Китаю і що для них було б добре, умовно кажучи, «повернути його до родини», тоді, безумовно, події у Венесуелі полегшують китайській владі можливість вдатися до такого вторгнення.
IAM: Ви вважаєте це короткостроковою операцією, чи, на вашу думку, вона триватиме довго? Чи може ситуація з часом ускладнитися?
Ромеро: Я сподіваюся, що ні. На мою думку, якщо на цьому етапі не залучати обраних або легітимних політиків, які брали участь у виборах у Венесуелі раніше, таких як Марія Коріна Мачадо чи Едмундо Ґонсалес, і натомість намагатися керувати країною самостійно, це рецепт катастрофи.
Я сподіваюся, що це лише метод тиску у переговорах, який президент Трамп може застосувати у розмові з нинішнім керівництвом, щоб спробувати досягти певного порозуміння щодо переходу до демократії. Але, зрештою, все залежить від того, як налаштований Трамп і хто саме говоритиме з ним того дня і переконуватиме його як треба діяти. Сподіваюся, що це буде правильний курс. Наразі американські війська у Венесуелі нам точно не потрібні. Це мало б саме той негативний ефект, якого потрібно уникати.
