Скорочений військовий парад 9 травня у Москві може бути не лише символічним жестом, а й ознакою глибших змін у перебігу війни. Так вважає генерал-лейтенант у відставці Бен Годжес, колишній командувач армії США в Європі, який переконаний: стратегічна ініціатива поступово переходить на бік України.
На його думку, здатність українських сил завдавати далекобійних ударів по нафтовій, газовій та військовій інфраструктурі росії вже має відчутний ефект — як економічний, так і психологічний. Удари по російських енергетичних об’єктах підривають ресурсну базу Кремля для ведення війни, а також руйнують образ «успішної операції», який Москва намагається підтримувати всередині країни.
Водночас Годжес застерігає, що попри позитивну динаміку для Києва, війна входить у нову небезпечну фазу. Найвразливішим місцем залишається протиповітряна оборона України, а нестача сучасних систем захисту, зокрема Patriot, стає проблемою не лише для Києва, а й для всієї Європи.
В інтерв’ю Independence Avenue Media генерал також говорить про наслідки скорочення американської військової присутності в Німеччині, кризу довіри між США та європейськими союзниками, а також нові геополітичні тенденції на Кавказі, де дедалі більше країн намагаються дистанціюватися від росії.
Інтерв’ю було записане 6 травня 2026 року та скорочене для ясності.
Інтерв’ю
Іа Меурмішвілі, головна редакторка Independence Avenue Media:
Зазвичай путін проводить парад на 9 травня як одне з найбільших, якщо не найбільше святкування у країні. Протягом останніх років війни до нього на Червоній площі приєднувалися багато світових лідерів, але цього року все буде інакше. Як ви це оцінюєте? Чому вони обмежують парад? Що відбувається?
Бен Годжес, Генерал лейтенант у відставці, колишній командувач армії США в Європі:
Схоже, це пов’язано із занепокоєнням. Вони не хочуть, щоб українські дрони та «Фламінго» прилетіли просто на парад. Тому вони зменшили його масштаб. Спостерігається значне посилення безпеки у столиці та навколо неї, включно з обмеженнями інтернет активності. Багато речей зараз дуже жорстко контролюються, тому що, думаю, вони бояться, що українці використають це як можливість великого приниження. Можна також припустити, що там будуть війська, але не буде техніки, тому що вся техніка зосереджена на війні, або є й інші причини. Але очевидно, що пересічний москвич помітить: це вже не той великий парад, яким він зазвичай був.
IAM: Чи здатні українці завдати якоїсь шкоди на Червоній площі?
Годжес: Так, абсолютно. Вони лише кілька днів тому влучили у великий елітний житловий будинок у Москві та завдали удару по одному з престижних районів. Зазвичай вони не атакують цивільну інфраструктуру, але вони продемонстрували свою дальність ураження. І, чесно кажучи, я справді вважаю, що це шлях України до перемоги. Вони розробили настільки ефективну далекобійну високоточну зброю, яка може вражати нафтову та газову інфраструктуру, заводи, штаби та подібні об’єкти на великій відстані. Це справді змінює ситуацію для росіян. Насамперед якщо вони не можуть експортувати нафту і газ, то не можуть підтримувати війну. Але також це має психологічний ефект, бо Кремлю стає набагато важче представляти це як успішну операцію і переконувати, що українці значно слабші за росіян та подібне. Тож так, українці безумовно мають такі можливості. І мене також не здивує, якщо згодом з’ясується, що вони інфільтрували чимало агентів ГРУ та спецоператорів у Москві й навколо неї, які теж можуть здійснювати певні дії.
IAM: Нещодавно Радник Президента України зі стратегічних питань (Олександр Камишін) дав інтерв’ю CBS [60 Minutes], у якому сказав, що вартість ліквідації одного російського військового становить 1000 доларів. Чи здатна Україна виснажити Росію з точки зору людських ресурсів?
Годжес: Я б сказав, що так, за умови, що Росія не збільшить свої можливості із захисту власних солдатів і не послабить здатність України робити те, що вона зараз робить. Але, здається, вже п’ять місяців поспіль Україна вбиває або ранить більше російських військових, ніж росія здатна набрати та відправити до армії. Це негативна тенденція, і якщо вона продовжиться, така війна на виснаження стане дуже серйозною проблемою для росіян.
І, звісно, якщо у вас немає солдатів, то дедалі менше людей матимуть мотивацію вступати до армії, навіть якщо їм пропонують великі фінансові бонуси. А якщо у вас немає солдатів, які знають, як усе це працює, вони не можуть бути частиною системи підготовки нових військових. Одна справа набрати людей, але вони мають пройти підготовку, щоб бути ефективними на полі бою. А це теж потребує великої кількості особового складу.
Тому я вважаю, що дії України мають накопичувальний ефект, який, на мою думку, вже призвів до серйозної зміни динаміки цієї війни. Звичайно, динаміка може змінитися знову, але зараз виглядає так, що росія не має способу перемогти Україну. І я не бачу нічого, що найближчими місяцями могло б змінити ситуацію на користь росії на фронті через те, що змогла зробити Україна.
З іншого боку, Україна все ще не має можливості повністю витіснити росію. Але поєднання стримування російських наземних операцій та знищення нафтової й газової інфраструктури росії за допомогою далекобійної високоточної зброї є дуже потужною комбінацією.
Єдине, чого поки не вдалося зробити, це зупинити російські повітряні та ракетні атаки по українських містах. Це досі залишається проблемою.
IAM: Як ви вважаєте, чи є нестача частини систем і можливостей протиповітряної оборони в України наслідком війни з Іраном, чи причина в чомусь іншому?
Годжес: Адміністрація Трампа припинила підтримку України такими речами ще кілька місяців тому, до війни проти Ірану. Це було радше політичне рішення, а не наслідок того, що ресурси просто закінчуються. Україні доведеться й надалі працювати над розвитком власних можливостей. І, звісно, є європейські країни, більшість із яких, як наприклад Німеччина, розуміють, що їхня власна безпека залежить від успіху України. Я очікую, що європейські країни намагатимуться частково компенсувати ті потреби, які мали б забезпечувати Сполучені Штати, але цього не роблять.
IAM: А чи мають вони такі можливості? Чи можуть вони реально втрутитися?
Годжес: Не в достатній кількості. Протиповітряна та протиракетна оборона, на мою думку, вразливе місце не лише для України, а й для всієї Європи. І це проблема, тому що якщо росіяни колись ухвалять жахливе рішення атакувати, скажімо, Латвію, Естонію чи будь-яку іншу країну Європи, це включатиме дронові та ракетні удари, подібні до тих, які вони щоночі завдають по Україні.
Я не вважаю, що решта Європи готова до цього ані з точки зору можливостей, ані з точки зору мислення. Тому це проблема. Держави повинні звертатися до промисловості, щоб забезпечити необхідне. Звичайно, українці через необхідність стали дуже ефективними у розробці технологій боротьби з дронами. Інші країни теж працюють над цим. Захист від дронів, ймовірно, ближчий до реальності, ніж створення належного захисту від крилатих ракет.
IAM: Генерале, ви живете у Німеччині й сказали, що Німеччина розуміє ставки у війні в Україні. Як ви оцінюєте рішення вивести 5 тисяч американських військових із Німеччини? Який вплив, на вашу думку, це матиме? І загалом, як ви дивитеся на це рішення?
Годжес: Звичайно, мені це не подобається. Про це говорили ще за першої адміністрації президента Трампа, а також відтоді, як він повернувся до влади на другий термін. Я не погоджуюся з цим рішенням. Але особливо шкідливим є спосіб, у який це було зроблено. Видно, це не прив’язано до якоїсь конкретної стратегії, яка покращить безпеку США чи краще захищатиме американські інтереси. Насправді все навпаки. Я думаю, це рішення зашкодить нам значно більше, ніж Німеччині, хоча президент Трамп явно хотів, щоб це виглядало як покарання для канцлера Німеччини [Фрідріха] Мерца через його нещодавні заяви про США та Іран.
Факт у тому, що з німецької точки зору це психологічний удар, бо їхній давній союзник, якому вони довіряли й поруч з яким стояли десятиліттями, відвертається від них. Тут є психологічний аспект. І ніхто не повинен жаліти Німеччину. Вони справді не зробили всього, що мали зробити для власної оборони. У цьому немає сумнівів. Але якщо говорити про наслідки, то німці зараз питають: що відбувається зі Сполученими Штатами? Ми більше навіть не впізнаємо США.
Для Сполучених Штатів наслідки набагато серйозніші. Коли ми робимо кроки, які руйнують довіру з боку союзників, це шкодить нашій здатності ділитися розвідданими, а ми залежимо від союзників приблизно щодо половини розвідувальної інформації, яку використовуємо. Не все надходить з американських супутників.
І, звичайно, як більшість людей знає, доступ, який нам надають союзники, наприклад Рамштайн, авіабаза тут у Німеччині, є критично важливим. Неможливо відтворити значення Рамштайну для проєкції американської сили в Африці, на Близькому Сході, у Середземномор’ї та по всій Європі.
Це частина проблеми. І мене турбує, що через дріб’язкову помсту президента німцям він робить крок, який шкодить нашим стратегічним інтересам. Це не означає, що європейські союзники не повинні робити більше. Але це рішення ухвалили не тому, що хтось вважав, ніби вони роблять недостатньо. Його ухвалили тому, що президенту не сподобалося те, що сказав Мерц.
IAM: Чи очікуєте ви якоїсь реакції з боку Німеччини у відповідь, за принципом «око за око»?
Годжес: Ні, не очікую. Час від часу у соцмережах можна побачити, як хтось пише: «Ну що ж, давайте тоді закриємо Рамштайн, до біса їх». Але я думаю, що більшість розважливих німців, військових і політичних лідерів, розуміють саме те, про що Мерц говорив на Мюнхенській безпековій конференції: Європа потребує Сполучених Штатів, а Сполучені Штати потребують Європи. І Німеччина є нашим найважливішим союзником у Європі.
Я думаю, європейці дивитимуться на це у довгостроковій перспективі, розуміючи, що все вже ніколи не буде таким, як раніше. Не варто спалювати міст, який тобі ще знадобиться. Для мене це дуже прикро, тому що це відчувається — втрачена довіра. Люди завжди критикували американську політику, це одне. Але вони завжди дивилися на Сполучені Штати як на ідеал, захисника демократії, як на маяк. А тепер ми це втратили. І, думаю, ми вже ніколи не повернемо такого рівня поваги.
IAM: На завершення поговорімо про Кавказ. Останніми днями європейські лідери зібралися у Єревані. Це була одна з перших, якщо не перша, зустріч такого рівня за участі всіх цих лідерів там. російські пропагандисти вже пригрозили Вірменії та заявили, що країна недостатньо вдячна росії. Що ви про це думаєте? Як ви вважаєте, чи змінюють Вірменія, Азербайджан, Грузія та Кавказ загалом свою позицію щодо росії та Європи?
Годжес: Думаю, це дуже цікава тенденція, і я сподіваюся, що європейські країни та Сполучені Штати будуть достатньо мудрими, щоб зрозуміти й оцінити можливості Кавказу як мосту між Сходом і Заходом, де не все повинно контролюватися росією.
Я думаю, що зараз росія платить ціну за свою нездатність бути хорошим союзником для Вірменії. Під час останнього конфлікту між Вірменією та Азербайджаном вірмени фактично залишилися без підтримки росії. росія також не допомогла й іншим своїм союзникам, Сирії та Венесуелі. Вона зробила дуже мало і для Ірану. Думаю, вірмени розуміють, що для їхнього майбутнього небезпечно бути прикутими до росії, і вони бачать інші перспективи.
Той факт, що туди приїхало так багато європейських лідерів, також є позитивним сигналом. Я сподіваюся, що це продовжиться. І я сподіваюся, що це матиме позитивний вплив і на Грузію, щоб грузини побачили: їхнє майбутнє значно краще, якщо вони інтегруються із Заходом заради молоді, бізнесу та розвитку, а не залишатимуться прикутими до трупа, яким є росія.
