Україна продовжує прощатися з комуністичним та імперським минулим. 15 червня набрали чинності правки до закону «Про охорону культурної спадщини». Це дозволить позбавити державного захисту пам’ятки, пов’язані з комуністичним режимом і періодами поневолення України російською імперією. Центр спільних дій проаналізував проблему пам’яток тоталітарного минулого та зміни, які мають поліпшити ситуацію.
Декомунізація розпочалася одразу після проголошення незалежності України, коли Леонід Кравчук заборонив діяльність комуністичної партії в Україні. Наступною була ініціатива Віктора Ющенка, який видав указ про демонтаж всіх пам’яток та перейменування вулиць, пов’язаних з організаторами Голодомору. Вже під час Революції гідності почався «Ленінопад» — люди по всій країні почали скидати пам’ятники Леніну та іншим комуністам.
Системною декомунізація стала, коли Петро Порошенко підписав закон, за яким місцеві самоврядування мали демонтувати пам’ятники особам, які організовували чи були причетні до Голодомору, репресій, націонал-соціалістичного та комуністичного тоталітарного режиму. Названі на їхню честь вулиці мали перейменувати органи місцевого самоврядування. Змінити назви областей, районів та населених пунктів мала Верховна рада.
Із того моменту пройшло 8 років, але у Києві досі стоїть пам’ятник Миколі Щорсу. Він був одним з командирів більшовицької армії та боровся проти Української народної республіки. Одним із так званих подвигів Щорса стала окупація Києва, після чого його призначили комендантом міста. З 1930-х його образ почали використовувати для пропаганди подвигів червоної армії. Пам’ятник Щорсу у 1954 році встановили на честь ««всенародного святкування» 300-річчя «возз’єднання» України з росією».
Тож чому статую не прибрали? Пам’ятник Щорсу знаходиться в Державному реєстрі нерухомих пам’яток культури, а тому захищений державою. Раніше не існувало механізму, за яким можна було вилучити пам’ятник із реєстру і демонтувати. Якщо об’єкт потрапляв до реєстру, то ні органи місцевого самоврядування, ні місцеві державні адміністрації не могли з цим нічого зробити.
Ухвалений законопроєкт має розв’язати цю проблему. Він визначає, що пам’ятки, які є символами комуністичного режиму чи російської імперії, не можна вносити до реєстру. А вже зареєстровані об’єкти мають із нього вилучити.
Рішення про вилучення національної пам’ятки приймає Кабмін за пропозиціями Міністерства культури. Долю пам’ятки місцевого значення Мінкульт вирішує самостійно, без погодження з Кабміном. Інформацію про місцеву пам’ятку йому подають Органи охорони культурної спадщини, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури та Громадські організації. За їхнім поданням Міністерство культури виключає статую із відповідного реєстру та демонтує.
