Передвиборчі обіцянки і очікування
Під час передвиборчої кампанії Дональд Трамп неодноразово заявляв, що здатен швидко зупинити війну Росії проти України. Найчіткіше це прозвучало 10 травня 2023 року під час зустрічі з виборцями в ефірі CNN у штаті Нью-Гемпшір. Тоді кандидат у президенти зокрема сказав: «Вони помирають, росіяни і українці. Я хочуть щоб вони припинили помирати. І я це зроблю Я зроблю це за 24 години». Цю тезу в тій чи іншій формі, Трамп неодноразово повторював під час виборів. Уже після вступу на посаду, навесні 2025 року, президент визнав, що його заява про «24 години» була радше політичним перебільшенням, маючи на увазі прагнення швидко зрушити процес, а не буквальний термін.
Напруження між США та Україною: «Сварка у Білому домі»
Коли Дональд Трамп взявся виконувати свою виборчу обіцянку примирити українців та росіян, його адміністрація зробила перші кроки які викликали як мінімум здивування української сторони. Міністр оборони США Піт Геґсет та сам президент Трамп ще на початку лютого минулого року публічно заявили, що Україна не стане членом НАТО і не поверне захоплені Росією території. На погляд колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера це було першою помилкою яка задала тон усьому процесу який триває вже практично рік.
«Чому ви віддаєте дві ключові проросійські позиції ще до того, як сторони взагалі погодилися сісти за стіл переговорів, ще до того, як сам процес навіть розпочався? І, на мою думку, такий підхід не був успішним. Якби вони спробували інший підхід, цілком можливо, що мали б певний успіх» сказав Стівен Пайфер в інтерв’ю Indepedence avenue media.
Назрівала криза у відносинах, яка стала очевидною після різкої розмови Дональда Трампа і Володимира Зеленського у Білому домі 28 лютого 2025 року. Зустріч на яку покладали надію усунути непорозуміння між двома сторонами, закінчилася скандалом практично у прямому ефірі. Члени кабінету Трампа звинуватили Зеленського у не вдячності президенту та його адміністрації за їхні мирні зусилля. Однак, тиск на Україну не дав очікуваного у Білому Домі ефекту вважає політолог, професор Університету Бейлор (Техас) Сергій Куделя.
«Мені здається, Трамп також недооцінив те, наскільки Україна готова чинити опір тиску, який він почав здійснювати ще під час першої зустрічі з Володимиром Зеленським в овальному кабінеті, який триває насправді до сьогоднішнього дня. Тиск пов’язаний з погрозами припинити військову допомогу, тиск пов’язаний з якимись вимогами щодо надання України доступу до мінеральних добрив і таким чином створення якихось фінансових стимулів для Сполучених Штатів. Тобто усі ці вимоги, усі ці, весь цей шантаж, який здійснювався Білим Домом, він насправді переважно досить ефективно ігнорувався або нейтралізувався українською стороною».
Від передвиборчих обіцянок до прямої дипломатії з Москвою
У мирному процесі Адміністрація США зробила ставку на прямі контакти з Росією, виходячи з переконання, що персональна дипломатія та домовленості на найвищому рівні можуть зрушити мирний процес. Кульмінацією цього підходу стала зустріч Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці 15 серпня 2025 року, організована з повним дипломатичним протоколом і символічним «червоним килимом». Після переговорів Трамп визнав, що домовленості щодо припинення війни досягти не вдалося, але назвав розмову «продуктивною».
Експерт центру нової євразійської стратегії Джон Лаф каже, що зустріч на Алясці свідчила про зацікавленість Дональда Трампа досягти миру в Україні, хоч і виявилася безрезультатною.
«Президент Трамп доклав надзвичайних зусиль, намагаючись просунути мирний процес. Він інвестував значний політичний капітал. Та зустріч на Алясці з «червоним килимом» для Путіна, фактично поверненням його з міжнародної ізоляції, була великим ризиком, який не виправдався. Очевидно, Трампа переконували, що Путін буде більш гнучким. Примітно, що Трамп не здався».
Особиста зустріч з Путіним, на погляд політолога Сергія Куделі, не зважаючи на критику, мала позитивну сторону, адже це кардинальна зміна парадигми.
« Вона є суперечливою, тому що багато хто вважає, що прямі переговори з фактично міжнародним злочинцем є певною легітимізацією самого Путіна. Але водночас ми розуміємо, що безпосередньо три роки війни, в яких Україна, на жаль, не може досягнути тих успіхів, на які ми сподівалися, вони вимагають інших підходів. І Трамп намагався демонструвати цей інший підхід в переговорному процесі».
Однак, політолог університету Бейлор визначає три проблеми такого підходу. Перша – США позиціонували себе як посередника між Європою, Україною та Росією.
«Вони нібито перестають бути традиційним союзником Європи і намагаються продемонструвати певну схильність чи розуміння по відношенню до позиції Росії».
Друга проблема на погляд Куделі, це люди які стали головними переговорниками від США, бізнес-партнер Дональда Трампа Стів Віткоф і зять президента Джерад Кушнер.
«Вони не розуміють глибші витоки того, що відбувається зараз».
І третя проблема, це непослідовність самого президента в оцінках війни та переговорів, що грає на руку росіянам.
«Усі ці заяви, які неодноразово звучали з боку Дональда Трампа, які є образливими, наприклад, по відношенню до лідера України чи до української держави, вони підхоплюються російською пропагандою, вони використовуються для того, щоб черговий раз доводити їхній власній аудиторії, що Росія права».
Європа і зміна балансу відповідальності
Одночасно, адміністрація Трампа відразу спробувала перекласти відповідальність за підтримку України на європейських союзників, оскільки на її погляд війна загрожує саме їм. Тиск на Європу мав подвійний ефект. З одного боку, він підірвав довіру до США як безумовного лідера Заходу. З іншого — змусив Європу активніше брати на себе фінансові та безпекові зобов’язання у відповідь на війну Росії проти України.
Генерал у відставці Герберт Макмастер, радник президента Трампа з питань національної безпеки у 2017 році, каже, що саме зростання невизначеності щодо ролі США стало для Європи поштовхом до активніших дій.
«Європейці дедалі більше усвідомлюють, що результат війни в Україні безпосередньо визначатиме їхню власну безпеку, і що відповідальність за стримування Росії не може лежати виключно на Сполучених Штатах».
У результаті каже Макмастер: «Європа робить більше. Вона нарешті визнає постійну небезпеку, передусім з боку Росії. Ми бачимо подвоєння оборонних бюджетів».
За його оцінкою, цей зсув може мати довгострокові наслідки для трансатлантичних відносин, змінюючи баланс ролей між США та Європою незалежно від того, як саме розвиватиметься війна в Україні.
Дипломатія без тиску
Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер звертає увагу, що хоча президент США протягом року висловлював незадоволення Володимиром Путіним, Кремль так і не відчув справжнього покарання за відмову погодитися на припинення вогню, чого прагнуть Сполучені Штати, Європа та Україна.
«Він оголосив щонайменше п’ять термінів для Росії погодитися на припинення вогню. Але росіяни проігнорували й проїхали повз кожен із цих дедлайнів. Водночас жодних наслідків так і не було. А відсутність наслідків надіслала Москві чіткий сигнал. Я думаю, що зараз Путін не сприймає серйозно жодні погрози з боку Трампа щодо можливих наслідків, адже раніше він жодних не бачив».
За словами Фріда, у США залишаються невикористані важелі впливу, які могли б змінити розрахунки Москви. Серед них — посилення санкцій, ефективніше обмеження доступу Росії до фінансових ринків, а також використання заморожених російських активів для підтримки України.
Передача російських активів Києву, погоджується Стівен Пайфер, змусить росіян усвідомити, що українці матимуть гроші фінансувати свою армію ще 3-4 роки.
Наприкінці року Адміністрація Трампа таки вдалась до серйозного тиску на російську економіку, запровадивши санкції проти російських нафтових гігантів «Лукойлу» та «Роснєфті» та їх дочірніх компаній.
Безпекові гарантії і межі компромісу
Попри обмежений прогрес у переговорах, експерти відзначають один принциповий зсув: протягом року адміністрація Трампа стала значно відкритішою до ідеї довгострокових безпекових гарантій для України, ніж це було на початку. Йдеться вже не про політичні запевнення, а про потенційні міжнародно-правові зобов’язання, які мали б стримувати нову російську агресію і у співпраці з союзниками американці розробили мирний план з 20 пунктів, який повинен передбачати серйозні гарантії безпеки.
Джон Лаф вважає, що цей підхід може означати якісно новий етап у політиці Адміністрації Трампа щодо України.
«І, можливо, це свідчить про те, що у Вашингтоні усвідомлюють: якщо від українців вимагатимуть поступитися територіями, які вони нині контролюють, то натомість вони мають отримати щось вагоме».
Колишній посол США в Україні Джон Гербст вважає помилкою міняти гарантії безпеки на не окуповану частину Донецької області, однак за певних умов це має сенс каже він.
«Адміністрація дала зрозуміти, що такі гарантії можуть бути ратифіковані Сенатом США. А це вже означає, що йдеться про справжні гарантії», каже він. «Я вважаю, що відмова України від західної частини Донбасу, це серйозна помилка, адже росіяни не змогли захопити цю територію. Але якщо в обмін на це Україна отримає залізобетонні безпекові гарантії від Сполучених Штатів, тоді це може мати сенс», підсумовує Гербст.
За словами президента України Зеленського після зустрічі з президентом Трампом на Флориді на самому кінці року, США запропонували надати гарантії безпеки терміном на 15 років, передбачається що гарантії дадуть і провідні Європейські країни.
Експерти, однак, сумніваються, що Росія погодиться на мирний план який передбачає гарантії безпеки на зарок статті 5-ї НАТО, чого прагне Україна.
Тай чи дотримаються самі США цих гарантій, поки незрозуміло каже колишній радник Дональда Трампа з питань нацбезпеки Джон Болтон.
На його погляд: «Для України було б помилкою погоджуватися на припинення вогню, яке фактично має всі шанси створити де-факто новий кордон з Росією». Якщо піти на такий крок каже Болтон, повернути окуповані території буде дуже складно, а Путін використає перерву для підготовки третього вторгнення.
«Покладатися на будь-які безпекові гарантії це не вихід. Зрештою, Україні потрібне членство в НАТО. Я не бачу, як це може статися, поки російські війська все ще окупують її територію. Тому для мене це означає, що перемога на полі бою фактично єдиний спосіб цього досягти».
Чи настане мир у 2026-му році
Перший рік зусиль адміністрації Дональда Трампа продемонстрував розрив між передвиборчими обіцянками швидко зупинити війну та реальністю конфлікту. Дипломатичні ініціативи не дали прориву, оскільки, за оцінкою опитаних нами експертів, не були підкріплені достатнім тиском на Москву і єдністю союзників.
2026 рік не принесе швидкого миру, але визначить, чи здатна дипломатія перейти від процесу заради процесу до стратегії, що змінює розрахунки Кремля. Професор політології Університету Бейлор Сергій Куделя вважає, що це займе як мінімум 6-8 місяців.
«Путін під час останньої прес-конференції наголосив на тому, що він готовий продовжувати захоплювати українську територію, для нього неважливо, тиск, санкції для нього неважливі. Отже, риторично Росія продовжує дотримуватися досить агресивної позиції, агресивну риторику використовувати по відношенню до України. І це сигнал того, що без серйозної, суттєвої західної допомоги переговорний процес не зможе дійти до якогось результату».
З позитивного, експерти, зокрема генерал Макмастер, підкреслюють, що президент Путін хоча і вдає що готовий воювати до перемоги, справді має чимало проблем, які потенційно можуть підштовхнути його бути більш гнучким.
«Економіка — у жалюгідному стані, тоді як він сидить на купі готівки, яку не може конвертувати його економіка в стагнації. І, звісно, маємо ефект від ударів України по нафтопереробній інфраструктурі всередині Росії» каже Макмастер.
Тиск на економіку Росії, є ключем до гнучкості Путіна у переговорах погоджується посол Стівен Пайфер.
«Я вважаю, що у 2026 році економічна ситуація дійде до точки, коли Путін почне ухвалювати складні рішення між витратами на озброєння та іншими пріоритетами, а російське суспільство почне усвідомлювати, що ця війна змушує владу робити вибір на користь оборонних витрат, що впливатиме на соціальні видатки».
Враховуючи що війна затягнулась вже на практично 4 роки, втрати на полі бою та економічні складнощі, Пайфер не виключає, що Путін може оголосити перемир’я на компромісних умовах.
З ним погоджується Джон Лаф.
«Путін сформував очікування, що війна скоро завершиться», каже він. «Я впевнений, що як серед еліт, так і в суспільстві ця ідея сприймається позитивно, адже люди втомилися від війни. Тож якщо він не зможе цього забезпечити, думаю, з’явиться значно більше запитань щодо того, у чому взагалі сенс цієї війни».
Ключовим фактором залишатиметься не риторика, підсумовують експерти, а поєднання військової стійкості України, єдності Заходу та готовності США використовувати реальні важелі впливу.
