В агресивній війні, яку росія розв’язала проти України вже загинуло понад 60 білоруських добровольців, що встали до лав Збройних Сил України. У своїй боротьбі білоруські добровольці не планують зупинятись, а своєї стратегічною метою бачать деокупацію Білорусі від російських військ та демонтаж режиму лукашенка. УНН поспілкувався з заступником командира Полку ім. Кастуся Калиновського Вадимом Кабанчуком та одним з засновників та лідерів Громадського Руху “Калиновці” Денисом Прохоровим.
Довідково
Полк імені Кастуся Калиновського був заснований у березні 2022 року, входить до складу Збройних Сил України. Мета збройного формування – захист України від російської агресії. Сформований підрозділ з білоруських добровольців.
Свою назву полк отримав на честь Кастуся Калиновського – керівника національно-визвольного повстання 1863-1864 років на білорусько-литовських землях колишньої Речі Посполитої проти російського панування, національного героя Білорусі.
Полк білоруських добровольців імені Калиновського складається з батальйонів “Волат” та “Літвін”.
Білоруські добровольці полку вважають росію спільним ворогом Білорусі та України. Вони сподіваються, що визволення України від російських загарбників неминуче потягне за собою послаблення, а, можливо, і початок краху путінського режиму. А це своєю чергою дасть змогу поставити крапку в історії існування режиму лукашенка в Білорусі.
Члени бойового підрозділу брали участь у боях за Ірпінь, Бучу, Куп’янськ, Сєверодонецьк, Лисичанськ, Бахмут, билися з російськими окупантами на Миколаївщині та Херсонщині.
Громадський Рух “Калиновці”
Рух був заснований на базі полку імені Калиновського для посилення військово-політичної складової розвитку національно-визвольного поступу. Стратегічною метою Руху є об’єднання можливостей та ресурсів білоруських воєнізованих, військових та громадських об’єднань та ініціатив, а також представників білоруських демократичних сил з ціллю відновлення демократичного та конституційного порядку у Республіці Білорусь.
Заступник командира Полку ім. Кастуся Калиновського Вадим Кабанчук
- Загалом на вашу думку в середині Білорусі на скільки люди готові та чекають слушної нагоди для дій, на скільки партизанський рух всередині країни «живий»?
В нас був показовий 2020 рік, коли ми бачили, що фактично на вулицях Білорусі вперше в історії Білорусі вийшли люди в такій кількості. За даними Chatham House до мільйона протестувальників було. Населення Білорусі 9 млн – це вельми велика цифра. Це був фактично своєрідний народний референдум про недовіру до влади лукашенка, про незгоду з тим, що він незаконно захопив та контролює владу.
Коли почалася повномасштабна війна у 2022 році, то люди вийшли знову на вулиці. Не в такій кількості, тому що вже пішли масштабні репресії й багато з тих людей отримали дуже великі терміни. Зараз у нас там напевно тисячу політв’язнів. Докладну кількість їх не знає ніхто. В таких умовах широкий рух партизанського спротиву не можливий, тому що Білорусь – це така централізована диктатура, яка змогла встановити поліцейський режим ще там скажемо пару десятків років тому. Загалом лукашенко утримує владу 30 років. Тому в таких умовах білоруси роблять те, що можуть робити.
Ми знаємо, що були акції на чавунних шляхах (залізничні шляхи – ред.), на залізниці. Були акції із зупинення руху, коли йшла москальська колона в Україну. Кіберпартизани заблокували білоруську чавунку. Були акції, коли просто люди виходили з протестами в центри своїх міст. На сьогодні ми бачимо, що час від часу одиночні акції партизанські проходять. Це була, наприклад акція із літаком в Мачулищах, коли пошкодили літак.
Я думаю, що більшість білоруського народу перебуває в очікуванні сприятливого моменту, коли можна буде виступити ще раз проти диктатури.
- Чи розраховуєте ви саме на силовий блок в Білорусі? На скільки лукашенко тримає його й чи можливо, що там теж люди чекають вдалого моменту?
За нашими даними лукашенко так й не наважився віддати наказ у вторгнення в Україну у 2022 році, тому що вони бачили, що армія не хоче виконувати цей наказ і вона не лояльна режиму лукашенка, і це їх спинило. Тому що інакше, при негативному для лукашенка сценарію він давно вже втратив би владу.
Я думаю, що цей чинник понад 30-річної історії такої квазінезалежності Білорусі дав свій результат, тому що люди та військові як частина нашого соціуму все ж уявляють себе в незалежній державі. Тут тільки питання в тому, що нам потрібно виправити історичну помилку 1994 року, коли більше білорусів проголосували за лукашенка.
- Яка наразі ситуація на фронті й чи спостерігається, що поставки зброї, снарядів покращилися?
Ми бачимо, що фронт фактично стоїть. Ніяких там проривів в росіян немає попри те, що говорить їх пропаганда. Хлопці тримаються, так безумовно важко, тому що в (рф – ред.) фактор переваги в повітрі, де вони використовують дуже часто авіабомби, проти яких майже немає спротиву.
На мою особисту думку, я не думаю, що в росії будуть якісь потужні успіхи на фронті найближчий час. Інше питання – це визволення українських земель, яке знаходиться під окупацією, але це вже питання до наших союзників щодо допомоги, яка йде Україні.
- Щодо набору добровольців до батальйону, як зараз активно долучаються до нього, як відбувається залучення?
В нас йде набір, він в принципі й не спинявся. Тут питання тільки в тому, що, як ми всі розуміємо третій рік конфлікту дає про себе знати. Частина людей втомилася, частина може не бачить такої швидкої перспективи зміни і я скажу що, що порівняно з 2022 роком зараз потік добровольців зменшився.
- Ви озвучували ідею створення білоруського батальйону в рамках Литовсько-польсько-української бригади імені Великого гетьмана Костянтина Острозького на території Польщі та України, яка з цим ситуація?
Те, що я знаю, поки що це на рівні ідеї нашої, тому цю ідею потрібно наповнювати. Я знаю, що Президент Зеленський нещодавно заявив про те, що в Польщі буде почато формування Українського легіону. Може в межах цього легіону буде зроблено можливість служити якійсь частці білорусів. Тому що дуже багато наших хлопців, дівчат, які не мають можливості приїхати в Україну з причин документів та з інших причин.
Чи є ідеї, плани в майбутньому співпрацювати з підрозділами легіону “Свобода Росії”, Російського добровольчого корпусу (РДК) та “Сибірського батальйону”?
На фронті наші часом з ними перетинаються і там йде часом бойова співпраця йде. Що станеться якась громадсько-політична складова, то тут я поки що не можу сказати, тому що в нас все ж різні вектори трохи. Те, що нас об’єднує – це спільна боротьба проти російської імперії.
- Тобто бойові певні спецоперації разом вже відбувалися?
Ми знаходимося ж в межах однієї частини української, іноземного легіону.
Денис Прохоров, один з засновників та лідерів Громадського Руху “Калиновці”
- Ви нещодавно зустрічалися із білорусами за кордоном, які настрої там в них? Яке ставлення до так званої влади Білорусі й росії? Чи готові вони до дій, мітингів, повалення правління Білорусі в майбутньому?
Звісно, що білоруси хочуть повертатися додому в Білорусь. Звісно та хвиля, яка була супер демократичних рішень вона трішки впала й всі розуміють, що з диктатором лукашенком треба розмовляти по іншому. Тобто, як мінімум мати зброю та досвід, щоб йти хоча б за стіл, так би мовити, перемовини. Тому що я просував таку ідею, що можливо навіть звільнення Білорусі може відбутися навіть без жодного пострілу і це наша мета. Але, щоб це сталося, всі повинні усвідомити, що лукашенко буде розмовляти тільки з тим, хто зможе завдати йому якогось удару. Це білоруси усвідомлюють.
Також вони усвідомлюють, що наразі триває війна.
Тобто білоруські добровольці нищать ворога вже тут і зараз в Україні. І вони дуже шанують цей вчинок і вони завжди давали запит, як допомагати нам. Тобто є певний запит на допомогу, він не зникає. Але разом з тим є такі моменти, що певні білоруси вони, так би мовити, були не готові їхати саме в Україну, тому що це важко робити такий крок. Але готові були, так би мовити, навчатися тут та зараз, наприклад в країнах Європи, щоб отримати якісь навички й в час Х, так би мовити, вони могли спокійніше почувати себе.
- Скільки після зустрічей за кордоном було добровольців для того, щоб проходити навчання за кордоном, або доєднуватися до волонтерських рухів? Як активно поповнюються ряди?
Щодо нашого полку ім. Кастуся Калиновського. У нас є свій особистий резерв, який знаходиться в Європі. Вони тренуються періодично, кожні вихідні. Є свої ініціативи, щоб вони навчалися. Я можу назвати цифру в сотні білорусів, які зацікавлені в тому, щоб тримати угрупування, тобто діаспори білоруські й з них, я думаю, що як мінімум половина зацікавлена в підготовках. Вони знаходять різні методи, щоб доєднатися до резерву який тренується.
Джерело: Інформаційне агентство «Українські Національні Новини»
