На тлі загострення навколо Ірану та посилення безпекових альянсів у Перській затоці для України відкривається нове стратегічне вікно можливостей. Київ уже має унікальний практичний досвід протидії як російським, так і іранським безпілотникам — компетенцію, якої наразі не має жодна інша держава. Це робить Україну особливо привабливим партнером для країн регіону, які шукають ефективні рішення для протидії сучасним загрозам.
Старша наукова співробітниця Вашингтонського інституту близькосхідної політики Анна Борщевська в інтерв’ю Independence Avenue Media зазначає, що Захід міг би значно активніше використовувати цей потенціал України. Йдеться не лише про військову співпрацю, а й про розширення її присутності на ринку озброєнь, участь у спільних навчаннях і поглиблення економічних зв’язків із країнами Перської затоки.
У разі реалізації такого сценарію Україна поступово здатна витісняти Росію з тих позицій у регіоні, які вона традиційно займала. Москва вже багато років використовує експорт озброєнь як інструмент політичного впливу на Близькому Сході, однак поява України як альтернативного постачальника може змінити баланс сил.
Водночас Росія продовжує обережну багаторівневу стратегію, намагаючись утримати свій вплив у регіоні та паралельно просувати власні максималістські цілі в Україні. Кремль розраховує, що увага США та Заходу буде розпорошена між кількома кризовими напрямками.
На думку експертів, саме тому посилення ролі України на Близькому Сході може стати не лише економічною можливістю, а й практичним інструментом для поступового послаблення позицій Росії на глобальному рівні.
Інтерв’ю
Кирило Сухоцький, Independence Avenue Media: Чи задоволений володимир путін усім, що зараз відбувається в Ірані?
Анна Борщевська, старша наукова співробітниця Вашингтонського інституту близькосхідної політики: У короткостроковій перспективі володимир путін безумовно задоволений. І найбільш очевидна причина, яку ми можемо спостерігати, це зростання цін на нафту, а також тимчасове послаблення санкцій проти росії.
IAM: Якщо говорити про нафту, і хоча це очевидно перетворюється на найгірший сценарій для Заходу, чи вважаєте ви, що це зараз найкращий сценарій для росії?
Анна Борщевська: Важко уявити, як це може бути ще вигідніше, хіба лише санкції скасують назавжди. А це, звісно, малоймовірно. Питання у тому, як довго це триватиме. Як довго Кремль отримуватиме додаткові доходи? Чи це будуть тижні? Чи місяці? Це, очевидно, має значення.
Але навіть за один короткий тиждень, як ми вже бачили, Кремль, за повідомленнями, заробляє понад 150 мільйонів доларів на день, які він спрямовує на свою військову машину в Україні. І це відбувається у момент, коли росія демонструвала слабкі результати на полі бою. Тож знову таки, принаймні в короткостроковій перспективі, ці події дуже позитивні для путіна.
IAM: Чи вважаєте ви, що путін робить ставку на те, що короткострокові переваги можуть перетворитися на довгострокову вигоду? Наприклад, санкції зняли наразі лише на один місяць. Чи розраховує він переконати президента Трампа та інших західних лідерів у доцільності продовження їх скасування?
Борщевська: Я думаю, що путін веде значно більшу гру. Якщо зробити крок назад і подивитися на ширшу картину, санкції та ціни на нафту це лише один елемент пазла.
Удари по іранському режиму викликають багато запитань для росії, але водночас загальний хаос на Близькому Сході відкриває для Москви ширші можливості, які є не короткостроковими, а довгостроковими або принаймні середньостроковими.
По-перше, Сполучені Штати та Захід загалом очевидно відволікаються від України, незалежно від цін на нафту. Сам факт зміщення уваги Заходу з Європи на Близький Схід є великою перевагою для росії.
Суть у тому, що будь-яка криза створює можливості для тих, хто вміє ними управляти й використовувати їх у своїх інтересах. путін це вміє. Це цілеспрямований підхід, а не випадковість.
Отже, путін робить дві речі. Публічно він, цілком передбачувано, засуджує Сполучені Штати, водночас позиціюючи росію як нібито раціонального гравця, який може виступати посередником у кризі. Але паралельно росія таємно допомагає іранському режиму, і це також було передбачувано.
При цьому росія не хоче надавати Ірану пряму військову допомогу, яка могла б призвести до прямого зіткнення зі Сполученими Штатами. Це було б нерозумно і це не той конфлікт, у який путін хоче втягуватися. Натомість він діє на рівні нижче прямого військового протистояння.
Ми вже бачили повідомлення Washington Post про те, що росія передає Ірану розвіддані. Це зовсім не дивує. Я не можу підтвердити ці повідомлення, але з огляду на характер підтримки, яку росія надавала Ірану впродовж останніх років, це цілком вписується в цю логіку.
Отже, це дуже продумана стратегія змусити Сполучені Штати приділяти більше уваги, витрачати більше ресурсів і зусиль через таку непряму підтримку Ірану. І, відверто кажучи, варто очікувати й інших способів, якими росія може ускладнювати життя США поза межами Ірану, зокрема по всьому регіону.
Питання також у тому, яку саме допомогу росія надає іранським проксі, тобто хуситам у Ємені, Хезболлі в Лівані та Хамасу в Газі. Також варто звернути увагу на можливі кампанії дезінформації в регіоні. росія може підливати оливу у вогонь і таким чином, що є ще одним інструментом у її арсеналі.
IAM: І справді, як ви зазначили, путін, схоже, намагається позиціювати себе як ключового перемовника в іранській кризі. З’являлися повідомлення, що путін пропонував Трампу використати російські війська для вилучення збагаченого урану з Ірану та його зберігання в росії. І Трамп публічно не спростував ці повідомлення. То чи це та гра, яку намагається вести путін?
Борщевська: Я думаю, що це ширша гра. Пропозиція забрати іранські ядерні матеріали була лише однією спробою. Вона не спрацювала, тож путін, ймовірно, спробує щось інше. Відверто кажучи, на цьому етапі для Ізраїлю малоймовірно розраховувати на росію як на нейтрального посередника, особливо щодо іранської ядерної програми. Але я б подивилася на це так: путін зробив один крок, він не спрацював, і тепер він спробує інший.
Я думаю, що більша гра путіна полягає в посередництві між Сполученими Штатами, Ізраїлем та Іраном і не лише щодо ядерного питання, а щодо ширшого пакета питань, щоб досягти припинення вогню. росія не єдина країна, яка зараз намагається виступати посередником між Іраном, Заходом та Ізраїлем, але справа не в цьому. Суть у тому, що таким чином путін намагається позиціювати себе як незамінного гравця.
IAM: Поки росія веде гру на Близькому Сході, чи залишається її увага прикута до України та Європи, які, очевидно, для неї найбільший пріоритет зараз? Якщо росіяни намагаються бути корисними, нав’язуються як своєрідний переговорний гравець і намагаються здобути прихильність адміністрації Трампа, чи розраховують вони, що це допоможе їм отримати перевагу в будь-яких переговорах щодо України?
Борщевська: Україна, безумовно, зараз для путіна пріоритет. Все що він робить на Близькому Сході, це враховує. Водночас путін вміє зосереджуватися на кількох пріоритетах одночасно. Це більша гра, більша шахівниця, де Україна пріоритет, але Близький Схід відіграє дуже важливу частину цієї стратегії. Тож так, я думаю, путін намагатиметься використати переговори щодо України саме так.
Ми також бачили, що Трамп прагне просто вирішити українську кризу. Він дуже чітко дав зрозуміти ще на початку своєї адміністрації, що хоче її завершення. Тож тут розбіжність в очікуваннях і пріоритетах. До ударів по Ірану Трамп сигналізував, що хоче завершення війни в Україні. путін же діяв у своїй традиційній манері, коли з одного боку говорить «так», але його дії показують, що він не поспішає.
І Україна опинилася посередині в дуже складній ситуації, адже вона також хоче завершення війни, але не ціною капітуляції, тому що капітуляція перед росією не принесе справжнього миру. Знову ж таки, можна сказати, що путін діє стримано і терпляче рухається до своєї мети, і цією метою наразі є Україна.
IAM: Чи повинна Україна хвилюватися через усе це, і які кроки, на вашу думку, робить Київ, на Близькому Сході чи в інших регіонах, щоб росія не отримала цю перевагу?
Борщевська: Україна, безумовно, має хвилюватися. Але вона також чітко розуміє гру, яку веде путін. І українці дуже швидко зробили правильний крок у цій війні, запропонували допомогу країнам Перської затоки, які зазнають атак іранських дронів.
Зокрема, президент України Володимир Зеленський направив військових радників, технічних експертів, а також запропонував продаж дронів країнам регіону. Думаю, це демонструє, що українці чудово розуміють, яку гру веде росія, і замість того, щоб бути жертвою, діють проактивно, показуючи, яким важливим активом вони є для Заходу та його інтересів у цьому регіоні.
IAM: Говорячи про ширшу гру, про яку ви згадали, поговорімо про Близький Схід. Вплив росії в цьому регіоні традиційно спирався на два ключові стовпи, двох головних союзників. З одного боку це була Сирія, з іншого Іран. Очевидно, що Башара Асада в Сирії було усунуто, а Іран втягнутий у війну зі США та Ізраїлем. Як ви вважаєте, чи похитнулися ці стовпи для росії, чи, як ви зазначили, вона робить ставку саме на хаос у цьому регіоні?
Борщевська: Я не думаю, що росія зазнала настільки значних втрат у своєму впливі та доступі до Близького Сходу, як багато хто сподівався після падіння режиму Башара Асада. Це правда, що значною мірою вплив росії в регіоні спирався на антиамериканських акторів, і до недавнього часу це були режим Асада, Іран та його проксі.
росія вела значно ширшу гру на Близькому Сході. Це не був лише союз із противниками США. Навпаки, росія вибудувала партнерства з усіма гравцями в регіоні. Це гнучкий підхід, який передбачає одночасну співпрацю з усіма, хоча й з більшим акцентом на антиамериканських настроях.
Саме тому росії вдалося відновити позиції. По-перше, у пост-Асадівській Сирії ми вже бачимо поступове повернення росії, орієнтоване на довгострокову перспективу. Вона веде там довгу гру, і це точно не її пріоритет зараз.
По-друге, що стосується Ірану. Якщо нинішній режим в Ірані впаде, це справді стане серйозним ударом для росії, навіть більшим, ніж падіння Асада, адже Іран є значно важливішим гравцем у регіоні. Але це не витіснить росію з Близького Сходу, оскільки вона також вибудувала міцні партнерства з Ізраїлем і країнами Перської затоки.
На додаток, саме нинішня поведінка росії в регіоні підтверджує цю стратегію. Вона не хоче псувати відносини з країнами Перської затоки чи Ізраїлем. Саме тому росія не поспішає рятувати Іран, водночас зосереджуючись на Україні.
Лідери приходять і йдуть. Режими змінюються. І росія час від часу зазнає втрат. Але її стратегічна гра не змінюється, і це важливо розуміти Заходу.
IAM: Як ви вважаєте, чи робить Вашингтон достатньо, щоб переконати країни Близького Сходу в тому, що існують або можуть існувати кращі альтернативи, ніж тісні зв’язки з Москвою?
Борщевська: Захід, безумовно, міг би робити більше. І один зі способів це зробити — активніше підтримувати Україну на Близькому Сході. Україна зараз демонструє, що є незамінним активом для Сполучених Штатів і для західних інтересів загалом.
Україна єдина країна з унікальним досвідом протидії іранським дронам на Близькому Сході, як російським, так і іранським. Просто немає іншої держави, яка могла б зрівнятися з нею в цьому.
І найкраща стратегія для Заходу зараз це сприяти активнішій участі України в регіоні, зокрема на ринку озброєнь, у тактичних військових навчаннях, які США проводять у регіоні, а також у посиленні українського впливу в ключових економічних форматах країн Перської затоки.
Інакше кажучи, варто використати те, що Україна вже робить зараз, як можливість закріпити її вплив у регіоні в довгостроковій перспективі, розширити глибше партнерство між Україною та країнами Перської затоки.
У такий спосіб Україна могла б ефективніше конкурувати з росією на ринку озброєнь на Близькому Сході, де росія відіграє важливу роль. Україна може стати найкращим конкурентом російської зброї в цьому регіоні, і це був би один із практичних способів витіснити росію з цього ринку.
Ми неправильно розуміємо ширші цілі росії в регіоні. Дехто сприйняв той факт, що росія не прийшла на допомогу Ірану після американських ударів, як ознаку того, що в неї немає гри на Близькому Сході.
Це не так. Насправді все навпаки. росія веде набагато більш обережну, складну та стриману гру в регіоні. І вона продовжить це робити, щоб шкодити американським інтересам на Близькому Сході.
