Світ входить у новий етап ядерного суперництва, де поряд зі США та росією ключову роль дедалі активніше відіграє Китай. У цих умовах питання ядерного стримування, безпеки союзників і стратегічних помилок минулого знову опиняються в центрі глобальної політики.
Чи була відмова України від ядерного арсеналу правильним рішенням? Коли саме Захід втратив шанс ефективно гарантувати безпеку Києва? І як завершення дії договору New START змінює баланс сил у світі?
На ці питання в інтерв’ю Independence Avenue Media відповідає політолог Метью Кроніґ — старший директор Центру стратегії й безпеки Атлантичної ради у Вашингтоні. Експерт вважає, що нова гонитва озброєнь уже фактично почалася і може тривати десятиліттями, а також пояснює, чому, на його думку, це не найгірший сценарій для глобальної безпеки.
Інтерв’ю
Ніка Ломідзе, Independence Avenue Media Термін Договору про ядерне нерозповсюдження між Сполученими Штатами та росією New START вигас і не був продовжений Чи могли б ви коротко пояснити, що це означає для глобального порядку ядерної стабільності?
Метью Кроніґ, експерт Атлантичної ради: Я думаю, що це добре. Через стрімке нарощування ядерного потенціалу Китаєм уперше в історії Сполученим Штатам доведеться стримувати не одну ядерну наддержаву, росію, а дві ядерні наддержави одночасно, росію і Китай. Щоб це зробити, Сполученим Штатам доведеться наростити свій ядерний арсенал вперше з часів завершення холодної війни.
Тепер, коли New START більше не діє, Сполучені Штати матимуть можливість посилити свій ядерний арсенал, щоб стримувати росію і Китай, а також ефективно поширювати американську ядерну парасольку на своїх союзників і партнерів у Європі та Азії.
IAM : Чи вступаємо ми у нову епоху стратегічної ядерної стабільності, чи це радше крок назад?
Кроніґ: Я вважаю, що це крок уперед, тому що договір мав сенс у 2010 році, коли його було підписано. Але з того часу світ дуже змінився. росія розв’язала найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни. Китай, як я вже зазначав, здійснює масштабне нарощування свого ядерного потенціалу. Сполучені Штати мають адаптуватися до нової епохи.
Водночас я не впевнений, що це можна назвати періодом ядерної стабільності. Думаю, ми вступаємо у нові перегони стратегічних озброєнь і новий історичний період, який у певному сенсі більше нагадуватиме холодну війну, ніж період після холодної війни. Після холодної війни була своєрідна аномалія, коли суперництво великих держав відійшло на другий план, а разом із ним і ядерна зброя. Тепер же суперництво великих держав повертається. Ядерна зброя знову опиняється у центрі міжнародної політики, і Сполученим Штатам потрібне сильне ядерне стримування, щоб захистити себе та своїх союзників.
IAM: Для нашої європейської аудиторії, чи могли б ви трохи пояснити, що саме Договір New START давав Сполученим Штатам і їхньому стратегічному стримуванню, чого він не охоплював і чого варто очікувати далі?
Кроніґ: Спочатку про переваги. Договір обмежував розгорнуті стратегічні ядерні сили як Сполучених Штатів, так і росії до 1550 ядерних боєзарядів. Це значно менше, ніж у період холодної війни, коли обидві сторони мали десятки тисяч ядерних боєзарядів. Також існував режим інспекцій, у межах якого Сполучені Штати могли направляти інспекторів, щоб перевіряти, чи росія дотримується умов договору, і навпаки.
На той момент, у 2010 році, коли конфлікт між Сполученими Штатами та росією здавався майже неможливим, навіть велися розмови про глобальний нуль. Адміністрація Обами сподівалася, що рівень у 1550 боєзарядів стане лише проміжним етапом на шляху до подальшого скорочення ядерних арсеналів. Такою була ідея.
Недоліком, навіть тоді, було те, що договір не охоплював так звану нестратегічну ядерну зброю росії. росія має приблизно 2000 тактичних ядерних боєзарядів, зокрема для ракет малої дальності, авіаційних бомб та мін, які не підпадали під дію договору. Цю проблему було визначено ще тоді.
Згодом аргументи на користь договору почали слабшати. Під час пандемії COVID 19 росіяни припинили інспекції на місцях. А після повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році росія взагалі перестала дотримуватися процедур інспекцій та перевірки. Вони заявили, що добровільно дотримуватимуться встановлених лімітів, але не дозволяли американським інспекторам перевіряти це на практиці. Це стало серйозною проблемою.
І знову ж таки, як я вже згадував, масштабне нарощування ядерного потенціалу Китаєм зробило цей договір таким, що більше не відповідає інтересам Сполучених Штатів.
IAM: У пресі багато говорять що ми нібито вступаємо у нову епоху ядерних перегонів. Чи бачите ви це так після завершення дії договору New START?
Кроніґ: Насправді гонитва озброєнь почалася ще кілька років тому, просто Сполучені Штати тоді залишалися осторонь. росія і Китай уже змагалися, а ми стояли на узбіччі. Тепер ми повертаємося у ці перегони. І я вважаю, що це добре. Часто медіа говорять про гонитву озброєнь так, ніби це щось однозначно погане. Але це не найгірший сценарій. Найгірший сценарій це коли противники нарощують зброю, щоб погрожувати Сполученим Штатам і їхнім союзникам, а США не реагують, залишаючи себе слабкими й вразливими. Це лише провокує агресію.
Перегони озброєнь можуть бути корисними. Це означає, що Сполучені Штати створюють сили для власного захисту. Це створює справжню дилему для наших суперників, таких як росія і Китай. Чи справді росія, яка має приблизно 2 відсотки світового ВВП, хоче вступати у гонитву озброєнь зі США, які мають близько 26 відсотків світового ВВП? Під час холодної війни ми фактично збанкрутували Москву саме таким способом. Якщо росія хоче зіграти в цю гру знову, будь ласка. Вони програють.
Будемо сподіватися, що це буде гонитва озброєнь. Це набагато краще, ніж провал стримування і ядерна війна, що є альтернативою.
IAM: Які головні висновки, на вашу думку, світ зробить із військової операції США та Ізраїлю проти Ірану? Ядерне питання було центральним у переговорах між Сполученими Штатами, Ізраїлем та Іраном. Які уроки інші держави можуть винести щодо переваг ядерного розповсюдження порівняно з укладанням нових договорів?
Кроніґ: Головний висновок полягає в тому, що це потенційно може змінити роль Сполучених Штатів у глобальному безпековому середовищі. Донедавна я б сказав, що найбільшою загрозою для США та їхніх союзників є нова вісь агресорів Китай, росія, Іран і Північна Корея, які дедалі тісніше співпрацюють, зокрема у контексті війни росії в Європі. Іран постачає безпілотники. Північна Корея надає солдатів. Китай забезпечує економічну підтримку та багато іншого.
Якщо одну з цих фігур прибрати з шахівниці, тобто усунути Ісламську Республіку Іран або суттєво послабити її на десятиліття чи принаймні на кілька років, це ослабить цю вісь агресорів і дозволить Сполученим Штатам та їхнім союзникам зосередитися на інших противниках. Це може значно змінити міжнародне безпекове середовище.
IAM: Зараз існують побоювання, що через операції які тривають в Ірані такі держави, як Саудівська Аравія, можуть вирішити створити власну ядерну зброю задля стримування та безпеки. Чи бачите ви реальні підстави для таких побоювань?
Кроніґ: Ви маєте рацію, що такі побоювання існують. Але я думаю, що нинішня кампанія проти Ірану насправді буде корисною для нерозповсюдження ядерної зброї в регіоні. Однією з причин, чому така країна, як Саудівська Аравія, розглядала можливість створення власної ядерної інфраструктури, було те, що у разі появи ядерної зброї в Ірану вони також хотіли б мати таку зброю.
На мою думку, військова операція останнього тижня показала, що Іран не створить ядерну зброю найближчим часом, якщо взагалі коли-небудь. Відповідно, мотивація Саудівської Аравії створювати власну ядерну зброю значною мірою зникає.
IAM: Оскільки Сполучені Штати знову наголосили на своїх червоних лініях і повернули політику стримування, чи бачите ви можливість, що росія і Китай можуть звернутися із пропозицією укласти новий ядерний договір?
Кроніґ: Трамп написав книгу «Мистецтво укладати угоди». Він любить хороші домовленості. І під час своєї першої адміністрації він намагався домовитися про тристоронній договір з контролю над озброєннями між США, росією і Китаєм. Саме так, на мою думку, і має виглядати майбутнє контролю над озброєннями.
Укладати двосторонню угоду лише з росією, тоді як найважливіший і найпотужніший суперник Сполучених Штатів, Китай, залишається поза будь-якими обмеженнями, насправді не має сенсу.
Двосторонній контроль над озброєннями з росією фактично мертвий. Майбутнє це тристоронній формат, який встановлюватиме обмеження і для російських, і для китайських сил. Сполучені Штати мають спробувати це зробити. Я підозрюю, що адміністрація Трампа справді спробує, але це буде дуже складно. Історично Китай навіть не хотів обговорювати контроль над озброєннями. Тому, ймовірно, ми побачимо новий етап гонитви озброєнь.
IAM: Які нерівності зараз існують у відносинах між росією, Китаєм та Сполученими Штатами? Які переваги мають США? Які переваги мають росія і Китай?
Кроніґ: Однією з головних переваг, яку мають росіяни, і я вже згадував про це раніше, є великі арсенали тактичної ядерної зброї. Сполучені Штати фактично не мають таких запасів. США зосереджуються насамперед на своїх стратегічних силах. У нас є кілька сотень авіаційних ядерних бомб у Європі, але на цьому все.
Тим часом росія і Китай мають значні запаси тактичної ядерної зброї. На нижчих рівнях ескалаційної драбини, коли йдеться про менші ядерні боєприпаси, які можуть бути застосовані безпосередньо на полі бою, вони мають суттєву перевагу.
Найбільша перевага США полягає в тому, що ми все ще є світовим технологічним лідером. Це стосується ефективності систем управління і контролю, точності засобів доставлення, ефективності та потужності ядерних боєголовок, малопомітності наших підводних човнів та інших технологій. У цьому вони не можуть зрівнятися з нами.
Крім того, як я вже згадував, Сполучені Штати залишаються найбільшою економікою світу. Якщо суперництво перейде в економічне змагання за те, хто зможе створити більше або ефективніших ядерних систем, я б радше хотів бути у позиції США, ніж росії чи Китаю.
IAM: Ви радили уряду США щодо їхньої стратегічної позиції країни. Ви експерт у цій сфері. Які поради ви дали б європейським партнерам, які спостерігають за розвитком стратегічної та стримувальної політики США? На які зміни в політиці їм варто звертати увагу?
Кроніґ: З багатьох розмов із європейськими колегами протягом років я знаю, що найбільші розбіжності в цих питаннях часто проходять між самими європейськими столицями. У міністерствах закордонних справ зазвичай зосереджуються на контролі над озброєннями, нерозповсюдженні та роззброєнні. І, думаю, вони, ймовірно, дивляться на цей момент із занепокоєнням.
Але з іншого боку, у міністерствах оборони дивляться на розширене ядерне стримування США і хочуть переконатися, що Сполучені Штати мають ефективний стримувальний потенціал як частину загальної оборонної стратегії їхніх країн.
Моїм колегам у міністерствах закордонних справ, або ширшій громадськості, я б сказав, що посилення ядерного стримування Сполученими Штатами у цей момент не є приводом для занепокоєння. Навпаки, це має бути підставою для впевненості. Якщо ж ви хочете досягти подальшого прогресу у сфері контролю над озброєннями та роззброєння, проблема не у Вашингтоні. Проблема у Москві та Пекіні. Саме туди потрібно спрямувати дипломатичні зусилля.
Водночас варто дозволити колегам у міністерствах оборони працювати разом зі Сполученими Штатами над посиленням загальної оборонної позиції НАТО. Американська ядерна зброя, безумовно, є важливою частиною безпеки та оборони трансатлантичного альянсу.
IAM: Що, на вашу думку, чекає нас у найближчі 10 – 15 років? У якому напрямку розвиватиметься ситуація? Чи побачимо ми нові договори, чи це буде своєрідна вільна гонитва озброєнь?
Кроніґ: Думаю, одним із можливих орієнтирів може бути те, як це відбувалося під час першої холодної війни. Тоді від 1945 року до початку 1970-х тривала інтенсивна гонитва озброєнь. Радянський Союз мав тоді десятки тисяч ядерних боєголовок. І в певний момент вони сказали: «Добре, здається, цього достатньо. Погодьмось на обмеження».
Я підозрюю, що подібна модель повториться. Ймовірно, ми побачимо активну гонитву озброєнь між трьома державами протягом наступних 10, 15 або навіть 20 років, поки вони не досягнуть рівня, коли скажуть: «Добре, у нас уже достатньо. Тепер час домовлятися про обмеження».
І знову ж таки, проблема не у Вашингтоні. Я думаю, що Вашингтон був би готовий домовлятися про обмеження вже зараз. Проблема насправді у Пекіні та Москві.
IAM: Якщо ми увійдемо у нову епоху стратегічної конкуренції, а згодом знову спробуємо повернутися до обмежень, які уроки з цього мають винести такі країни, як Україна? Україна свого часу мала ядерний арсенал і відмовилася від нього. Скажімо, якщо дивитися на перспективу до 2050 року, на що країнам варто звертати увагу, якщо світ знову увійде у такий циклічний період?
Кроніґ: Я думаю, що Україна ухвалила правильне рішення, відмовившись від ядерної зброї, якщо згадати контекст того часу, 1990- років. Нерозповсюдження ядерної зброї було одним із пріоритетів адміністрації Клінтона. Якби Україна зберегла ядерну зброю, з нею могли б поводитися так само як із Північною Кореєю чи Іраном протягом останніх 10 або 20 років: під санкціями, під військовим тиском, можливо навіть під загрозою військових ударів. Тож я вважаю, що Україна тоді вчинила правильно.
Де Захід, на мою думку, припустився помилки у захисті України, так це на саміті НАТО у Бухаресті 2008 року. Тоді Україні потрібно було запропонувати членство в НАТО. Натомість її залишили у своєрідній сірій зоні з формулюванням «ви будете в НАТО колись, але не зараз». Це створило для Володимира Путіна вікно можливостей для удару.
Урок на майбутнє полягає в тому, що країнам вигідніше тісно співпрацювати зі Сполученими Штатами. А урок для Вашингтона полягає в тому, що американська ядерна парасолька була одним із найважливіших чинників миру у світі протягом останніх 80 років. Поширення цієї системи стримування на країни, такі як Україна, які прагнуть бути частиною вільного світу, є правильним шляхом.
