Війна, розв’язана рф, позбавила мільйони Українців власних домівок, змусила шукати прихисток та починати життя заново. Переселенці з окупованих територій стали величезним викликом для держави, адже надзвичайно велика потреба у соціальній, психологічній, фінансовій підтримці ВПО та обмежені фінансові можливості унеможливили надання допомоги всім й відразу. Гуманітарна допомога, тимчасові прихистки та шелтери, розгорнуті програми на перших етапах переселення дали змогу вижити, але головну проблему – тимчасово-постійного місця проживання, більшість ВПО вирішує самотужки.
За офіційною статистикою Мінсоцполітики в Україні зареєстровано 4 890 993 внутрішньо переміщених осіб, з них з Луганської області, яка майже повністю окупована, – 273 998 осіб.
Житло для багатьох ВПО – найбільша стаття розходів у сімейному бюджеті. До прикладу, вартість оренди квартири у віддалених районах Києва від 8 – 10 тисяч гривень на місяць.
Виплати від держави у 2 – 3 тисячі гривень не покриває навіть базових фізіологічних потреб, компенсації за втрачене житло для ВПО з окупованих територій наразі неможливі. Крім того, підірване здоров’я, важкий психологічний стан, неможливість реалізувати себе, виживання за межею бідності… перелік можна продовжувати, але зрозуміло одне – ВПО потребують підтримки й потреба не зникне сама собою, якщо її не помічати, або удавати що все «стабільно». Проблема масштабна та не матиме універсального рішення ще багато років після Перемоги.
Як зазначає заступниця керівника Лисичанської МВА Оксана Волошина, до повномасштабного вторгнення, після децентралізації, у громаді налічувалось близько 120 тисяч мешканців. За дуже приблизними підрахунками з однієї лише Лисичанської громади після окупації виїхало десь 90 тисяч мешканців, хтось на територію України, а хтось за кордон. Вона додає, що під час евакуації населення минулого року доводилось вивозити людей, які втратили все: речі, майно, одяг тощо. Звісно, що багато з них не мали можливості забезпечити навіть першочергові потреби, вже не кажучи про оренду житла.
«Значна частина людей орендує житло. Звичайно це б’є по кишені. Люди не можуть стільки заробити, скільки потрібно витратити на оренду приміщення аби проживати сім’єю. Тому й створюються місця компактного проживання, десь люди живуть по гуртожитках, аби зекономити кошти», – говорить Оксана Волошина.
Анастасія Бурау, заступниця координатора з питань адвокації БФ “Право на захист”, коментує:
«Питання житла залишається однією з найгостріших проблем для переселенців, які були змушені залишити свої домівки з початком повномасштабного вторгнення. Наразі багато з них мешкають у місцях компактного поселення (МКП), що з екстреного та короткострокового рішення поступово перетворюються на місця тривалого перебування внутрішньо переміщених осіб. На жаль, попри значний обсяг допомоги з боку благодійних організацій та міжнародних донорів, МКП часто бракує необхідних умов для гідного та безпечного проживання.»
Місцева влада Луганських громад, аби максимально швидко допомогти тим, хто гостро потребує житла, працює над відкриттям шелтерів та соціальних гуртожитків в різних регіонах України. Зокрема для пенсіонерів, людей з інвалідністю, багатодітних, одиноких матерів, та людей, які залишилися без доходів. Наскільки це ефективно та як використати досвід, отриманий за понад рік роботи гуртожитку для ВПО, заснованого Лисичанською МВА у Києві, розберемо у нашому матеріалі.
Місце розміщення ВПО – проблема, яку потрібно вирішувати терміново
Департамент соціального захисту населення ЛОВА, у відповіді на наш журналістський запит, повідомив, що починаючи з 24 лютого 2022 р. з території Луганської області до інших регіонів України перемістилися та зареєструвалися за новим фактичним місцем проживання 191,4 тис. внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) або 154,6 тис. сімей ВПО, з них 101,8 тис. осіб працездатного віку, 36,6 тис. пенсіонерів, 39,7 тис. дітей, 7,9 тис. осіб з інвалідністю. Всі вони опинилися в складних життєвих обставинах та мають нагальну потребу в адекватних умовах проживання. Забезпечення житлом ВПО здійснюється шляхом співпраці військових адміністрацій населених пунктів Луганської області та керівниками громад, що приймають людей.
Станом на 01 серпня 2023 р. постійне проживання у громадах, що приймають ВПО зорганізовано лише для 685 осіб та 4–х родин ВПО, а саме: Лисичанською міською військовою адміністрацією (далі – ВА) – 410 осіб (380 – у гуртожитках, м. Київ, 30 – у модульних містечках, Київська область, м. Васильків); Сєвєродонецькою міською ВА – 45 осіб (Київська, Дніпропетровська, Львівська, Черкаська області); Кремінською міською ВА – близько 80 осіб (у мережі з трьох ВПО-хабів у Хмельницькій області); Новопсковською селищною ВА – 4 родини ВПО (у модульному містечку, Київська область, смт Бородянка). Судячи з отриманої інформації від Луганської ОВА, можемо з жалем констатувати про вкрай низький темп роботи адміністрації з забезпечення ВПО доступним житлом. Окремим рядком ЛОВА звітує про створення шелтерів – прихистків з можливістю короткочасового проживання та цілим комплексом послуг для ВПО, створення мережі з 35 гуманітарних хабів – все це дуже необхідна та важлива робота, це дієва підтримка для ВПО, але не розв’язує проблем з житлом.
На нашу думку, з-поміж громад Луганщини, Лисичанська МВА чисельно виділяється кількістю створених та дійових місць компактного проживання переселенців та реально робочим механізмом, який варто масштабувати.
З перших днів евакуації, керівництво Лисичанської МВА віднаходило можливість пошуку житла для переселенців з Луганщини, комунікативні зв’язки та волонтерів.
«Спочатку війни ми у Лисичанській громаді створили кол-центр й він займався розселенням людей в цілому по Україні. Ми знали потреби, де й хто у нас був, кому потрібно допомогти, а хто вже знайшов житло. Коли на кол-центр прийшло вже понад 150 запитів щодо розселення людей, ми, як Лисичанська міська військова адміністрація, одразу почали пошуки приміщень, й домовились з гуртожитком «Європейського університету». У листопаді минулого року за 2 тижні сюди заселились 250 осіб. Університет нам надав типові договори, які складає кожна людина, яка заселяється з адміністрацією Університету. В ньому прописано, як проходитиме оплата, правила поведінки в гуртожитку. Ми надаємо людям можливість укладати такі договори між гуртожитком та переселенцем. Ми не є власниками цього приміщення. Ми намагаємось зробити людям максимально комфортне життєзабезпечення й пережити оці нелегкі часи»», – пригадує заступниця керівника Лисичанської МВА Оксана Волошина.
У місті Київ керівництво Лисичанської МВА знайшли приміщення, домовились з власниками та розмістили там ВПО. Таких гуртожитків у Києві у Лисичанської громади два: у Святошинському та Оболонському районах.
Станом на серпень 2023 року, тільки у гуртожитку згаданого університету постійно проживають 370 внутрішньо переміщених осіб не тільки з Луганщини, але й Донеччини, Херсону та Запоріжжя – обмежень на проживання за ознакою належності до конкретної громади немає.
Зазначається, що проживання у гуртожитку не є безплатне, переселенці сплачують у рівних долях комунальні послуги та послуги з утримання приміщення.
«Адміністрація гуртожитку визначила середню ціну за комунальні послуги, прибирання території, вивіз сміття та оплату працівникам гуртожитку: прибиральниці, сантехніку, електрику. В літній та зимовий період вона складає 1 350 гривень», – говорить заступниця керівника Лисичанської МВА.
Вона додає, що зробити проживання повністю безплатним для ВПО наразі важко:
«Плату за комунальні послуги компенсують житловим приміщення та комунальним підприємствам. Однак «Європейський університет» – це приватний навчальний заклад. Цей гуртожиток в них проходить по паперах БТІ, як не житлове приміщення. Державою його дозволено використовувати, як гуртожиток, але компенсувати комунальні послуги за нежитлове приміщення держава не може».
Не просто надати тимчасове житло, а згуртувати громаду
Окрім можливості проживати у гуртожитку, його мешканці мають приємний бонус у вигляді безпосередньої близькості до отримання гуманітарної допомоги та консультативних послуг. Річ у тому, що у приміщенні соціального гуртожитку також працює гуманітарний хаб в рамках реалізації проєкт «Моя Луганщина».
Тобто він входить у систему об’єднаних гуманітарних хабів Луганщини. В Україні це єдиний на сьогодні проєкт, який об’єднує всі спектри соціальних послуг для ВПО. Паралельно цей проєкт об’єднує людей громади території яких повністю окуповані. Таким чином, фізично територія громади окупована, але громада існує за допомогою ось таких осередків й люди не почуваються покинутими в інших регіонах.
«Найголовніше наше досягнення у відкритті такого місця компактного проживання, що ми змогли згуртувати громаду. Тому що більшість людей залишилася перед вибором куди їм їхати, де шукати житло… Це морально важко. Тут люди знайшли невеличкий домашній затишок й вони зрозуміли, що потрібні владі, що влада їх чує, вона старається допомогти. Потім люди будуть повертатися в деокуповані міста, розуміючи, що вони захищенні владою», – додала Оксана Волошина.
Докладніше як функціонує гуртожиток для ВПО, яким опікується Лисичанська МВА дивіться у відео:
Жителі гуртожитку про умови проживання
Команда «Ірта-fax» завітала до гуртожитку цього університету, який вже став другим домом для сотень переселенців, та на власні очі переконалась у вдалій реалізації такого рішення. Мешканці гуртожитку з радістю ділилися своїми думками, розповідали свої життєві історії та запрошували у гості до своїх хоча й тимчасових, але затишних й облаштованих кімнат. На наш погляд, люди задоволені проживанням у таких умовах. Звісно, це не рідна домівка і всі чекають на деокупацію та можливість повернутися, але умови проживання досить комфортні.
Пенсіонери тут мають змогу займатися волонтерством та допомагати армії, облаштували невеличку ділянку де вирощують овочі та квіти, разом дбають про свій новий дім і живуть однією величезною родиною. Головне – кожен розуміє та підтримує один одного.
«Нам тут добре. Ми допомагаємо військовим, плетемо маскувальні сітки та випікаємо їм пиріжки, кожен тиждень. Навіть продукти, якщо лишаються ми передаємо їм туди», – розповідає пенсіонерка пані Діна.
Молоді мами радіють можливості завести домашнього улюбленця, аби порадувати свою дитину.
«Мінусів немає ніяких. Ось зробили ремонт. Потроху обживаємось з дитиною. Дитині купили собаку. «Обстановка» нормальна й жити тут можна. Звісно хочеться додому», – додала молода мама пані Лілія.
Які в цього рішення плюси?
- У цьому гуртожитку люди проживають на постійній основі, їх ніхто не висиляє, люди мають можливість планувати та шукати постійну роботу.
- Гуртожиток розраховано на людей з особливими потребами (інвалідністю).
- Можна проживати сім’ями, дозволене проживання й хатніх улюбленців;
- Благодійні організації та міжнародні партнери надають підтримку, забезпечують нагальні побутові потреби.
- У гуртожитку розташований гуманітарний хаб Лисичанської громади, в якому люди можуть отримати гуманітарні набори та весь спектр консультативних послуг (юридичні, медичні, психологічні, спеціалістів Пенсійного Фонду та Центру зайнятості тощо).
- Працює вихователь для дітей дошкільного віку.
Які в цього рішення мінуси?
- На жаль, стіни гуртожитку не зможуть замінити людині втраченого дому.
- Проживання у гуртожитку має певні правила поведінки та певні обмеження.
- Кухня у гуртожитку спільна, що також має певні незручності для господинь, які звикли жити у власному домі.
- Проживання не є абсолютно безплатним.
Що потрібно, аби організувати гуртожиток для ВПО?
Ми виділили декілька аспектів які, на нашу думку, можуть трошки краще зрозуміти що потрібно зробити першочергово, для вдалої реалізації подібного рішення:
- Знайти необхідну кількість людей ВПО, які потребують житла.
- Зібрати команду, яка працюватиме над реалізацією проєкту.
- Домовитись з громадою що приймає, та знайти приміщення, яке можна використати, як гуртожиток для ВПО.
- Визначити відповідальну особу (адміністратора), яка займатиметься поселенням людей та слідкуватиме за дотриманням правил.
- Розробити юридичний документ (договір на проживання між власником приміщення та ВПО).
- Домовитися та підписати угоди з надавачами послуг, зокрема й ритуальних, адже люди дуже поважного віку помирають й ці питання доведеться вирішувати.
- Залучити міжнародних партнерів, донорів та волонтерів.
Плани на майбутнє
З метою забезпечення потреб ВПО Луганщини розпорядженням голови обласної державної адміністрації – начальника обласної військової адміністрації від 17.07.2023 № 139 затверджено Обласну комплексну цільову програму підтримки внутрішньо переміщених осіб на період до 2025 року, заходами якої передбачено розв’язання житлового питання шляхом викупу житла, будівництва нового, реконструкції та капітального ремонту наявних об’єктів житла – таку інформацію ми отримали у відповіді на журналістський запит від Департаменту соціального захисту населення ЛОВА. На жаль, про розміри фінансування, етапи реалізації, які соціальні групи охоплюватиме ця програма, не уточнюється.
Варто підкреслити, що керівництво області планує розселення жителів громади, яких планується евакуйовувати вже після деокупації регіону.
«Лисичанська міська військова адміністрація стала власником дитячого табору в Олександрії на Кіровоградщині, де ми можемо поселити близько 5 тисяч людей. Наразі ми там проведемо ремонт. Якщо люди, які виїхали раніше вже більш-менш знайшли собі житло, то коли буде деокупація ми будемо робити примусову евакуацію населення. Вже є всі необхідні узгоджені з кабінетом міністрів документи. Коли ми будемо проводити деокупацію й розмінування цей табір ми будемо використовувати для евакуації нашого населення з Лисичанська», – підкреслила заступниця керівника Лисичанської МВА.
Ми із сумом згадуємо перше переселення після подій 2014 року, коли більша частина Луганщини була окупована. На жаль, величезна кількість людей так і не отримала дієвої підтримки від держави, про компенсації за втрачене житло мова взагалі не йшла, а програми кредитування купівлі житла від Ощадбанку, навіть для людей зі стабільною роботою, були недосяжні. Це призвело до масового повернення мешканців до окупованих територій, де хоча б є своє житло. Схоже, що зараз ситуація починає повторюватися – повернення евакуйованих мешканців з України до більш-менш вцілілих міст та селищ Луганської області, особливо пенсійного віку та жінок, вже стає нормою. Як гриби після дощу, з’являються перевізники, які за 400 – 500 доларів через європейські країни доставлять до будь-якого міста Луганщини. Недостатня підтримка ВПО, неспроможність винаймати житло – все це підштовхує повертатись до своїх домівок на окупованих територіях громадян, які просто не мають змоги себе забезпечити. Саме тому, масштабування вдалих рішень зі створення місць компактного проживання для ВПО, підтримка та зрозумілі, доступні й дієві програми із забезпечення житлом – це надважливе завдання, яке потребує максимальної уваги держави й підтримки міжнародних партнерів та донорів.
