Починаючи з 2014 року, росія не тільки вела війну проти України, але й активно впроваджувала механізми економічного і демографічного контролю на окупованих територіях. Одним із ключових інструментів цієї політики стала конфіскація майна громадян України. Це явище — не лише про юридичне порушення, але й про трагедії людей, які втратили домівки, майно і можливість повернутися до нормального життя.
Цей матеріал спирається на глибокий аналітичний звіт, підготовлений Східною правозахисною групою (СПГ) у співпраці з Інститутом стратегічних досліджень і безпеки. Автори звіту — команда досвідчених експертів з прав людини, юриспруденції та стратегічного аналізу — провели масштабне дослідження ситуації на окупованих територіях. У своєму документі вони представили докладний аналіз правових, економічних і соціальних аспектів конфіскації майна, опираючись на десятки свідчень очевидців, юридичні документи, а також відкриті дані з регіонів.
Аналітичний звіт «Конфіскація майна» можна завантажити тут.
Основна мета звіту — привернути увагу міжнародної спільноти до системних порушень прав людини та створити базу для подальших юридичних ініціатив, спрямованих на відновлення справедливості. Матеріал висвітлює не лише масштаби трагедії, але й методи, які використовуються для закріплення контролю над територіями.
Ми детально розглянемо, як працює ця система, які механізми використовуються, хто постраждав і до чого це може призвести в майбутньому.
Механізми конфіскації: від хаосу до системності
На ранніх етапах, у 2014-2016 роках, конфіскація майна на окупованих територіях була хаотичною. Проросійські бойовики безконтрольно захоплювали нерухомість, і навіть окупаційна адміністрація визнавала такі дії незаконними. Проте з 2020 року Кремль змінив підхід, перетворивши цей процес на системну політику, підкріплену ухваленням “законів” у самопроголошених республіках.
Перелік нормативно-правових актів, які «узаконили» процедуру конфіскації житлових квартир:
- Закон народної ради «ДНР» № 66-РЗ від 21 березня 2024 р. «Про особливості виявлен[1]ня, використання та визнання права муніципальної власності муніципальних утворень Донецької Народної Республіки на житлові приміщення, що мають ознаки безхазяйного майна, розташовані на території Донецької Народної Республіки»;
- Закон народної ради «ЛНР» № 52-I від 27 березня 2024 р. «Про особливості виявлення, використання та визнання права муніципальної власності муніципальних утворень Луганської Народної Республіки на житлові приміщення, що мають ознаки безхазяйного майна, розташовані на території Луганської Народної Республіки»;
- Закон законодавчих зборів Запорізької області № 29 від 20 травня 2024 р. «Про особливості регулювання майнових прав щодо об’єктів нерухомого майна у вигляді житлових приміщень, що мають ознаки безхазяйного майна, розташованих на території Запорізької області»;
- Постанова уряду Херсонської області №25-пп від 22 березня 2024 р. «Про затвердження Порядку виявлення та використання житлових приміщень, що мають ознаки безхазяйного майна, на території Херсонської області»
Ці акти визначають критерії “безхазяйності” майна. Основна функція пошуку майна, яке може бути конфісковано, покладено на органи місцевої окупаційної влади. При цьому окупаційна влада називає кілька вимог для «визначення квартир як безхазяйних», зокрема:
- відсутність оплати за житлово-комунальні послуги понад рік;
- відсутність реєстрації майна у російському Єдиному державному реєстрі нерухомості;
- відсутність фізичного використання об’єкта.
У окупаційних адміністрацій з’явилось «право» примусово відкривати квартири. “Законодавство” дозволило не лише конфіскацію, але й передачу нерухомості громадянам РФ.
Витіснення українців та заміна росіянами
Демографічне заміщення — один із центральних інструментів, який Кремль використовує для зміни соціальної структури окупованих територій України. Політика конфіскації майна безпосередньо сприяє реалізації цієї стратегії. Завдяки жорстким адміністративним заходам і правовим маніпуляціям, українців позбавляють власності, а звільнене житло передають громадянам РФ.
У 2024 році окупаційна влада провела масштабну інвентаризацію нерухомості, під час якої було зареєстровано понад 5,5 мільйонів об’єктів. Конфісковані квартири та будинки стали частиною спеціальних програм переселення російських громадян, які отримують житло за пільговими умовами. Зокрема, окупаційна влада пропонує вигідну іпотеку під 2% річних та значно вищі, ніж у РФ, зарплати для тих, хто погодиться переїхати на тимчасово окуповані території України.
Водночас громадянам України, які виїхали з окупованих територій, створили умови, що практично унеможливлюють повернення. Українці, які втратили житло, стикаються з численними адміністративними перешкодами, такими як вимога паспорта громадянина РФ для підтвердження прав власності.
Цитата з дослідження:
“Заміна населення є стратегічним елементом політики РФ. Окупаційна влада цілеспрямовано створює ситуацію, за якої українці не можуть повернутися додому, а їхнє місце займають російські громадяни.”
Реалізація політики демографічного заміщення спрямована на повну зміну соціального балансу окупованих територій. Головною метою Кремля є створення лояльного населення, яке не лише підтримуватиме окупаційні адміністрації, але й забезпечуватиме довготривалу стабільність російського контролю над регіонами.
Такі заходи призводять до руйнування традиційної соціальної структури регіонів. Українські громади, які існували десятиліттями, опиняються під загрозою зникнення. Соціальні зв’язки, які формувалися протягом поколінь, розриваються, що створює атмосферу ізоляції та відчуження.
Заміщення населення супроводжується активною русифікацією. Школи, заклади культури та медіа, що діяли на основі української ідентичності, поступово закриваються або змінюють свій вектор на пропагандистський. Українська мова витісняється з повсякденного вжитку, що веде до культурного забуття місцевої ідентичності.
Цитата з дослідження:
“Витіснення українців — це не лише фізичне захоплення територій, але й повне знищення соціальних структур, які визначали культурне і економічне обличчя цих регіонів.”
Демографічна політика Кремля не обмежується лише заміною населення, а є комплексною стратегією, спрямованою на повну трансформацію окупованих територій, що має далекосяжні наслідки для майбутнього України.
Розкрадання ресурсів
Конфісковане майно використовується як ресурс для фінансування окупаційної адміністрації та інтеграції територій до економіки РФ. Особливо постраждали українські підприємства, які опинилися під “зовнішнім управлінням” або були передані російським бізнесменам.
Наприклад, промислові підприємства Донбасу були включені до структури ППК “Фонд розвитку територій”. Вилучені ресурси не лише підтримують окупаційну владу, а й посилюють залежність регіону від російської економіки.
Окупаційні адміністрації спрямували прибутки від цих підприємств на утримання військової присутності, а також фінансування структурних змін, що надають вигоду російській стороні. Економічна система регіону зазнала радикальних змін, що майже унеможливлює повернення до довоєнного стану.
Порушення прав людини
Конфіскація майна на окупованих територіях України є масштабним порушенням прав людини, що набуває системного характеру. Ці дії виходять за межі індивідуальних випадків і стають частиною комплексної політики, спрямованої на порушення основоположних прав громадян.
Системні аспекти порушення прав людини:
- Позбавлення права на власність: Масова конфіскація житла супроводжується створенням правових механізмів, які позбавляють українців можливості відстоювати свої майнові права. Відсутність доступу до незалежних судів та дискримінаційна реєстрація нерухомості роблять повернення майна майже неможливим.
- Обмеження свободи пересування: Вимога реєстрації майна та необхідність особистої присутності власників часто використовується як спосіб примусового виселення. Це створює ситуацію, за якої громадяни, які виїхали з окупованих територій, втрачають можливість повернутися.
- Психологічний тиск: Власники майна стикаються з постійними погрозами, примусовими інспекціями та штрафами. Ці дії супроводжуються погрозами позбавлення житла та використанням адміністративного ресурсу для знищення будь-якого спротиву.
Випадки шахрайства та маніпуляцій: У звіті фіксуються численні приклади підробки документів і використання корупційних схем для привласнення житла. Наприклад, у Маріуполі діяли цілі агентства нерухомості, які співпрацювали з окупаційною владою для незаконної передачі українського майна росіянам. Ці дії координувалися на рівні місцевих адміністрацій і супроводжувалися масштабними кампаніями з дискредитації прав українських власників.
Порушення міжнародного права: Конфіскація майна на окупованих територіях суперечить базовим принципам міжнародного права, зокрема:
- Женевській конвенції (IV) про захист цивільного населення під час війни: Статті 46 і 53 забороняють захоплення приватної власності на окупованих територіях.
- Європейській конвенції з прав людини: Стаття 1 Протоколу №1 гарантує право на мирне володіння своїм майном.
Такі дії мають бути визнані не лише як порушення прав людини, але й як воєнні злочини, що вимагають відповідного міжнародного розслідування та притягнення винних до відповідальності.
Прогнози на майбутнє: виклики для України
З огляду на поточні тенденції, конфіскація майна залишатиметься ключовим інструментом окупаційної політики. Очікується подальше посилення таких дій у 2025 році, включаючи:
- Примусову паспортизацію;
- Розширення механізмів конфіскації на земельні ділянки;
- Впровадження програм, які ще більше ускладнюють повернення українців.
Цитата з дослідження:
“Окупаційні адміністрації, використовуючи юридичні та адміністративні механізми, створюють ситуацію, за якої повернення майна українцям стає майже неможливим.”
Система конфіскації майна на окупованих територіях України є механізмом, що поєднує економічний грабунок, демографічне витіснення та порушення базових прав людини. Це стратегія, яка виходить за межі воєнних дій, проникаючи у кожен аспект життя окупованих територій. Росія цілеспрямовано використовує цю політику для глибокого закріплення свого впливу та перетворення цих регіонів на інструмент політичного контролю та ресурсного забезпечення.
Відчуження майна стало символом трагедії українців, які були позбавлені не лише своїх домівок, але й права на майбутнє. Руйнування соціальних і економічних основ цих територій веде до дестабілізації, яка залишатиметься проблемою навіть після деокупації.
Вважаємо, що така політика — не просто злочин проти громадян України, але й виклик для всього міжнародного співтовариства. Усі ці дії потребують не лише розголосу, але й системної протидії, адже відновлення справедливості та відшкодування завданих збитків — це питання не лише законності, але й людяності.
