Війна змінила наше життя практично в усьому. Ми інакше працюємо, спимо, будуємо плани, виховуємо дітей, закохуємося і розлучаємося. Змінилося й сексуальне життя українців — хоча говорити про це чомусь досі трохи незручно.
Одні пари роками живуть у різних країнах. Інші бачаться лише під час коротких відпусток із фронту. Хтось після евакуації мешкає з дітьми та батьками в одній квартирі й уже забув, що таке приватність. У когось через постійний стрес майже зникло сексуальне бажання. А хтось, навпаки, саме через відчуття небезпеки почав гостріше відчувати потребу в близькості.
Тож від чого насправді залежить якість нашого інтимного життя? І наскільки секс узагалі необхідний людині?
Секс є найвищим актом психоемоційної близькості двох людей, адже людська сексуальність давно не зводиться лише до інстинкту розмноження. У деяких східних духовних традиціях, зокрема тантричних, сексуальна близькість може розглядатися не тільки як фізичний контакт, а і як спосіб особливого єднання партнерів. Окреме місце в історії уявлень про сексуальність посідає давньоіндійська «Камасутра» — трактат про кохання, стосунки, бажання та сексуальну поведінку.
Секс потрібен для здоров’я?
Почнемо з того, що сексуальність — це значно більше, ніж статевий акт і продовження роду.
Секс може давати задоволення, емоційну розрядку, відчуття близькості, бажаності та довіри. Під час сексуального збудження й оргазму в організмі справді відбуваються фізіологічні зміни, а в роботу включаються нервова, ендокринна та серцево-судинна системи.
Але тут важливо відокремити реальність від популярних міфів.
Немає медичної норми, яка визначала б, скільки разів на тиждень або місяць людина зобов’язана займатися сексом. Так само немає переконливих доказів того, що саме відсутність сексу неминуче призводить до імпотенції, безпліддя, простатиту чи інших захворювань.
У когось секс буває кілька разів на тиждень, в іншого — кілька разів на рік. Є люди, які тривалий час живуть без нього і не відчувають через це жодного дискомфорту.
Проблема починається тоді, коли сама людина незадоволена своїм сексуальним життям.
Причини зниження лібідо можуть бути дуже різними: хронічна втома, тривожність, депресивні стани, гормональні зміни, захворювання, проблеми у стосунках, приймання деяких лікарських препаратів і, звичайно, стрес.
А стресу українцям останніми роками вистачає.
Що війна робить із нашим бажанням
Здавалося б, коли летять ракети, гинуть люди й майбутнє неможливо спланувати навіть на кілька місяців уперед, думати про секс якось не на часі.
Але людський організм не читає новини й не знає, що зараз «не час».
У частини людей під впливом стресу сексуальне бажання справді різко падає. Людина може любити партнера, але просто не хотіти сексу. Постійне напруження, недосипання, страх за близьких, фінансові проблеми, переїзди, повітряні тривоги та очікування поганих новин не сприяють розслабленню.
У інших може відбуватися протилежне — бажання близькості посилюється. Коли смерть із чогось абстрактного перетворюється на частину повсякденності, людина може гостріше відчувати саме життя — і потребу кохати, торкатися, займатися сексом.
І перша, і друга реакція сама собою не робить людину ненормальною. Проблема виникає, коли бажання партнерів перестають збігатися. Один хоче сексу, інший — спати. Один сприймає відмову як «ти мене більше не любиш», а другий починає займатися сексом не тому, що хоче, а щоб не сваритися.
І ось тут уже варто зупинитися. Секс із почуття обов’язку навряд чи зробить стосунки кращими. Відмова від сексу також не є доказом відсутності кохання. Значно корисніше прямо запитати партнера, що відбувається. Іноді проблема вирішується відпочинком і розмовою. Іноді потрібен лікар, психолог або сексолог.
Коли між вами тисячі кілометрів
До війни фраза «стосунки на відстані» для більшості була добровільним вибором. Тепер для багатьох українських родин це спосіб життя. Дружина з дітьми — у Німеччині чи Польщі. Чоловік — в Україні. Один із партнерів — у війську.
Люди з окупованих територій можуть роками не мати можливості повернутися додому. І сексуальне життя в таких стосунках нікуди не зникає. Воно просто стає складнішим.
Частина пар використовує інтимне листування, відеозв’язок, обмін фотографіями або секс-іграшки. Іншим усе це здається неприйнятним або штучним. Універсальної правильної відповіді тут немає. Є лише домовленості двох людей.
Але є один нюанс, про який у момент збудження легко забути: усе, що одного разу потрапило в телефон іншої людини або хмарне сховище, потенційно може перестати бути приватним.
Тому навіть у найбільш романтичних стосунках варто пам’ятати про цифрову безпеку.
А що там із сексуальною енергією?
Тепер перейдемо туди, де медицина закінчується і починається езотерика. У різних духовних та езотеричних традиціях секс сприймається не просто як механічний контакт двох тіл. Йому приписують здатність створювати особливий енергетичний зв’язок між людьми.
У популярних сучасних трактуваннях чакральної системи сексуальну близькість пов’язують насамперед зі свадхістаною — другою чакрою, яку асоціюють із сексуальністю, задоволенням та бажанням.
Якщо між людьми є почуття, до цього нібито додається анахата — серцева чакра. А сильний духовний чи інтелектуальний зв’язок прихильники таких концепцій можуть пов’язувати з аджною.
За цією логікою секс — це не просто фізична близькість, а своєрідне переплетення людей одразу на кількох рівнях.
І тут виникає цікаве питання: якщо секс створює такий зв’язок, що відбувається з ним після розставання?
В езотеричній літературі можна зустріти твердження, що енергетичний контакт між колишніми сексуальними партнерами нібито здатний зберігатися роками. Звідси й пояснення того дивного відчуття, коли люди давно не разом, у кожного вже своє життя, але один випадковий погляд або повідомлення раптом повертає давно забуті емоції.
Наукових доказів існування чакр як фізичних структур, а також передачі між сексуальними партнерами якоїсь вимірюваної «життєвої енергії» немає. А от психологічні та емоційні зв’язки між людьми цілком реальні. Іноді для їх пояснення зовсім не потрібні чакри.
Порада.
Намагайтесь, якомога частіше спілкуватися зі своїм партнером, підтримувати його, говорити про свої проблеми та потреби. За можливості шукайте спосіб хоч іноді усамітнитись. За потреби звертайтесь за допомогою до фахівців, сімейних психологів та зберігайте довіру у стосунках.
Зрада: секс на стороні чи порушення договору?
Тут починається найцікавіше. Чому люди зраджують?
Найпростіша відповідь — тому що їм чогось не вистачає вдома. Але вона занадто проста.
Люди зраджують і в нещасливих шлюбах, і в цілком вдалих. Через сексуальну незадоволеність, закоханість, потребу в новизні, кризу у стосунках, бажання підтвердити власну привабливість, образу, імпульсивність або просто тому, що така можливість з’явилася.
Тому популярні формули «чоловік зраджує заради сексу, а жінка — через почуття» краще залишити авторам любовних романів.
Але є ще цікавіше питання. Що взагалі вважати зрадою? Для кожної пари відповідь може бути різною.
Фактично межа проходить там, де закінчуються домовленості між партнерами. Якщо ви домовилися про моногамію й один таємно порушив цю домовленість — це зрада довіри.
Якщо двоє дорослих людей свідомо погодилися на відкриті стосунки, секс із третьою людиною за узгодженими правилами може взагалі не сприйматися ними як зрада.
А тепер знову трохи езотерики.
Існує досить екзотична концепція, згідно з якою під час сексу люди не просто отримують задоволення, а обмінюються «життєвою енергією». Звідси народжується ще цікавіша теорія: нібито при чоловічій зраді частина енергії коханки через чоловіка може потрапляти до його постійної партнерки, а при жіночій зраді енергія постійного партнера начебто йде до коханця.
Хоч наукового підтвердження цьому немає, але сама ідея добре показує, наскільки давно люди намагаються пояснити одну просту річ: секс із третьою людиною іноді змінює не тільки двох учасників цього сексу, а всю систему стосунків навколо них. Для цього, щоправда, достатньо й психології.
І є ще абсолютно матеріальний наслідок сексуальних контактів із різними партнерами — інфекції, що передаються статевим шляхом. Особливо якщо йдеться про незахищений секс.
Де закінчується сексуальна свобода
Мабуть, одна з найнебезпечніших ідей у розмовах про секс — намагання встановити єдину норму для всіх. Комусь подобається класичний секс. Комусь — рольові ігри. Комусь BDSM. Хтось експериментує з партнерами своєї статі. Хтось узагалі майже не відчуває сексуального потягу.
Сам факт того, що сексуальна практика здається комусь дивною, не робить її патологією. Межа проходить в іншому місці.
Дорослі люди мають розуміти, на що вони погоджуються. Їхня згода має бути добровільною. Практика не повинна нав’язуватися іншій людині силою, шантажем, страхом чи залежністю.
І згода на одну дію не означає автоматичної згоди на іншу.
«Так» на поцілунок — не «так» на секс.
«Так» на секс — не «так» на будь-яку практику.
Секс учора — не автоматична згода на секс сьогодні.
Шлюб — теж не довічна згода на секс.
Це важливо, тому що саме тут закінчується розмова про сексуальні вподобання і починається розмова про сексуальне насильство.
Сексуальне насильство: не тільки зґвалтування
Словосполучення «сексуальне насильство» багато хто досі уявляє приблизно однаково: незнайомий чоловік, темна вулиця, фізична сила. Реальність значно ширша.
Сексуальне насильство може відбуватися вдома, на роботі, у шлюбі, на побаченні, у військовому полоні, під час окупації. Кривдником може бути незнайомець, знайомий, колега, партнер, чоловік або дружина. І сексуальне насильство — це не тільки проникнення.
Український Кримінальний кодекс розрізняє зґвалтування та сексуальне насильство. В основі обох понять лежить принцип добровільної згоди. І це слово — «добровільної» — тут ключове.
Згода не повинна бути отримана страхом, примусом або погрозами. Людина може передумати вже під час сексу. Може погодитися на одну практику і не погодитися на іншу. Може не чинити фізичного опору через страх. Може завмерти. Може перебувати у стані, коли не здатна вільно висловити свою волю.
Тому відсутність бійки ще не означає добровільної згоди!
І особливо важливо: шлюб чи тривалі стосунки не дають людині права на тіло партнера. Фраза «це ж моя дружина» або «це мій чоловік» нічого не змінює.
Українське кримінальне законодавство прямо передбачає відповідальність і за відповідні сексуальні злочини щодо подружжя, колишнього подружжя або людини, з якою винний перебуває чи перебував у сімейних або близьких відносинах.
Секс, примус і війна
Для України ця тема після початку російської агресії має ще один, особливо страшний вимір. Сексуальне насильство використовується під час війни не тільки заради сексуального задоволення кривдника. Воно може бути способом принизити, залякати, покарати, зламати людину, отримати інформацію або встановити над нею контроль.
Жертвами можуть бути жінки, чоловіки, діти. Особливо вразливими стають люди в окупації, полоні та інших ситуаціях, де одна сторона фактично має необмежену владу над іншою.
Це не теоретична проблема для України. Моніторингова місія ООН з прав людини продовжує документувати випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною. Серед зафіксованих випадків є насильство щодо жінок і чоловіків, зокрема українських військовополонених та цивільних у місцях несвободи.
І тут дуже важливо не перекладати відповідальність на постраждалу людину. Відповідальність за сексуальне насильство лежить на тому, хто його вчинив.
Людина в момент небезпеки не зобов’язана поводитися так, як комусь здається «правильним». Страх може викликати різні реакції — боротьбу, втечу або заціпеніння. Мовчання після пережитого теж нічого не доводить. Люди можуть роками не розповідати про сексуальне насильство через страх, сором, почуття провини, психологічну травму або побоювання, що їм просто не повірять.
А де тут межа між поганим сексом і насильством?
Вона насправді досить чітка. Поганий секс може бути незграбним, невдалим, нудним або таким, після якого ви думаєте: «Навіщо я взагалі на це погодився?» Але ви погодилися.
Насильство починається там, де добровільної згоди немає.
Це важлива різниця, тому що сьогодні поняттям сексуального насильства іноді намагаються називати будь-який негативний сексуальний досвід. Це неправильно так само як неправильно зводити насильство виключно до ситуації, коли людину фізично побили й зґвалтували.
Між цими крайнощами є цілком зрозумілий критерій — добровільність.
Порада.
Підтримуйте вашого партнера та зберігайте довіру у стосунках. Відверто говоріть про свої потреби. Домовляйтесь один з одним про межі дозволеного у стосунках та зберігайте психологічний спокій.
То що зрештою робить секс хорошим?
Можна прочитати десятки книжок про сексуальні техніки. Купити найдорожчі іграшки. Вивчити Камасутру. Відкрити всі чакри й все одно мати жахливий секс. А можна не знати половини цих слів і бути абсолютно щасливими одне з одним.
Бо якість інтимного життя залежить не тільки від фізіології, вона залежить від того, чи можемо ми сказати партнеру, чого хочемо. Чи можемо сказати, чого не хочемо. Чи не боїмося почути «ні», чи довіряємо одне одному, чи здатні говорити про свої фантазії без страху бути висміяними.
І, зрештою, чи хочемо ми саме цю людину.
Війна зробила всі ці речі складнішими. Вона розділила пари кордонами та фронтом, поселила родини в чужих квартирах, принесла тривогу, втому, втрати й травми. Але війна не скасувала сексуальність.
Люди продовжують знайомитися. Закохуватися. Зраджувати. Розлучатися. Миритися. Фантазувати. Займатися сексом і жити без нього. І, можливо, найздоровіше, що ми можемо зробити зі своїм сексуальним життям, — перестати постійно звіряти його з чужим.
Якщо двом дорослим людям добре разом, вони перебувають у цих стосунках добровільно, поважають межі одне одного і нікому не завдають шкоди — навряд чи їм потрібен хтось третій, щоб пояснити, наскільки «правильно» вони займаються сексом.
