Увечері 9 вересня над Нью-Йоркською гаванню знову з’явилися вежі-близнюки. Їх склали у небі 2 977 дронів — по одному на кожну людину, яка загинула під час терактів 11 вересня 2001 року.
Інсталяція 2,977 Lights Over New York Harbor відтворила вежі у повному архітектурному масштабі. На кілька хвилин знайомий силует знову піднявся над Мангеттеном — таким, яким його бачили до ранку, що змінив не лише Нью-Йорк.
Сьогодні, 11 вересня 2026 року, від терактів минуло рівно 25 років. Чверть століття — достатній час, щоб розібрати катастрофу буквально по хвилинах. 11 вересня розслідували FBI, Конгрес, спеціальна двопартійна комісія, інженери, авіаційні експерти та розвідувальні служби. Збереглися записи диспетчерів, телефонні дзвінки пасажирів, відео з десятків ракурсів, бортові самописці, уламки літаків, тисячі свідчень і мільйони сторінок документів.
Ця трагедія породила, мабуть, найбільшу колекцію альтернативних версій у сучасній історії. Вежі нібито підірвали. У Пентагон влучив не Boeing, а ракета. Четвертий літак збили американські військові. У Вашингтоні знали про майбутню атаку і дозволили їй статися. Хтось наперед поставив на падіння акцій авіакомпаній і заробив мільйони. І, звісно, є WTC 7 — третій хмарочос комплексу, в який не врізався жоден літак, але ввечері він теж упав.
За ці 25 років перевіряли практично все. Частина гучних версій розпадається, якщо просто відновити події хвилина за хвилиною, для інших є переконливе технічне пояснення.
Втім, не всі питання залишилися у 2001-му. Історія про те, що американські спецслужби знали до атаки, як втратили з поля зору майбутніх терористів і хто допомагав двом із них облаштуватися у Каліфорнії, досі має продовження.
102 хвилини, які змінили світ
О 8:46 ранку 11 вересня 2001 року American Airlines Flight 11 врізався у Північну вежу Всесвітнього торгового центру. Boeing 767 пробив поверхи з 93-го по 99-й. У перші хвилини ще можна було думати про неймовірну авіакатастрофу. Нью-Йорк уже переживав випадкові зіткнення літаків із хмарочосами, хоча нічого подібного за масштабом місто не бачило.
Через 17 хвилин стало зрозуміло, що це не аварія. О 9:03 United Airlines Flight 175 увійшов у Південну вежу між 77-м і 85-м поверхами. Другий удар уже бачив у прямому ефірі весь світ.
О 9:37 American Airlines Flight 77 врізався у західну частину Пентагону.
Четвертий захоплений літак, United Airlines Flight 93, летів у бік Вашингтона. Пасажири встигли телефоном дізнатися, що сталося у Нью-Йорку, і вирішили прориватися до кабіни. О 10:03:11 літак упав біля Шанксвілла у Пенсильванії. На той момент однієї з веж уже не було.
Південна, хоча літак влучив у неї другою, обвалилася о 9:59 — через 56 хвилин після удару. Північна протрималася 102 хвилини й впала о 10:28.
Саме так ці 102 хвилини відтворила згодом Комісія 9/11.
Того дня загинули 2 977 людей, якщо не рахувати 19 викрадачів. У Нью-Йорку — 2 753. Серед загиблих були 343 пожежники.
Наслідки терактів 11 вересня розтягнулося на роки: пил над Ground Zero був сумішшю цементу, скла, металів, азбесту та продуктів горіння. Рятувальники, будівельники, волонтери й мешканці Нижнього Мангеттена згодом хворіли на рак, респіраторні та інші захворювання. До 25-ї річниці Національний меморіал 9/11 уперше додав до церемонії сьому хвилину мовчання — за тими, хто помер уже після терактів від пов’язаних із ними хвороб і травм. Попередні шість позначали моменти двох ударів у вежі, їхнього падіння, атаки на Пентагон і катастрофи Flight 93.
Хто здійснив атаку
Розслідування FBI, яке отримало кодову назву PENTTBOM, стало найбільшим в історії бюро. У його розпал над справою працювала більш як половина всіх агентів FBI. Особистості перших із 19 викрадачів почали встановлювати вже за кілька годин після атак. Усі вони пройшли підготовку «Аль-Каїди». П’ятнадцять були громадянами Саудівської Аравії, двоє — Об’єднаних Арабських Еміратів, один — Єгипту, ще один — Лівану.
Мохаммед Атта, Марван аль-Шеххі та Зіяд Джаррах до цього належали до ісламістського осередку в Гамбурзі. Всі четверо майбутніх пілотів навчалися літати вже у Сполучених Штатах.
Одним із головних організаторів операції був Халід Шейх Мохаммед. Усама бен Ладен очолював «Аль-Каїду» і схвалив план атаки.
За підрахунками Комісії 9/11, підготовка та проведення терактів коштували приблизно 400–500 тисяч доларів. Викрадачі витратили у США понад 270 тисяч.
Значно важче пояснити інше: як люди, частина яких уже засвітилася перед американськими спецслужбами, змогли жити у США, навчатися літати, пересуватися країною і готувати одну з найбільших терористичних операцій в історії?
Влада нічого не знала — чи знала занадто багато?
До 11 вересня американські спецслужби знали про загрозу з боку «Аль-Каїди» набагато більше, ніж могло здатися у перші дні після терактів. Двоє майбутніх викрадачів — Наваф аль-Хазмі та Халід аль-Міхдар — потрапили в поле зору американської розвідки ще на початку 2000 року.
Обидва брали участь у зустрічі ісламістів у Куала-Лумпурі, за якою стежили спецслужби. ЦРУ знало, що аль-Міхдар мав американську візу. Невдовзі обидва чоловіки опинилися у Каліфорнії. Через півтора року вони сіли на American Airlines Flight 77.
Після трагедії виявилося, що інформації було багато, але вона лежала у різних відомствах і не складалася в одну картину. ЦРУ не вчасно передало частину даних FBI, між службами діяли обмеження на обмін інформацією, а саму загрозу довго сприймали крізь стару систему координат.
Саме ці провали стали однією з головних тем Національної комісії з розслідування терактів.
Її, до речі, створили лише наприкінці 2002 року, після наполегливих вимог родин загиблих. До комісії увійшли п’ять республіканців і п’ять демократів. За час роботи вони опрацювали понад 2,5 мільйона сторінок документів, опитали понад 1 200 людей у десяти країнах і провели 19 днів публічних слухань. Перший же висновок фінального звіту був неприємним для держави: країна виявилася неготовою.
Комісія не знайшла одного чиновника або однієї служби, яка «проспала 11 вересня». Провал був системним. Попередження існували, але в них не побачили конкретного сценарію майбутньої атаки. Це й стало згодом ґрунтом для версії, що у Вашингтоні знали значно більше і просто дозволили терактам відбутися.
Підтверджень цього за чверть століття не з’явилося. Не знайдено документа, наказу, перехоплення чи свідчення, яке показувало б, що американське керівництво знало точну дату, цілі та план атаки й свідомо не втрутилося. А от докази того, що система мала достатньо тривожних сигналів і не змогла ними скористатися, лежать у самому офіційному звіті.
Чому вежі впали
Мабуть, жодна фраза про 11 вересня не розійшлася інтернетом так широко, як «авіаційне пальне не може розплавити сталеві балки», тільки офіційне пояснення падіння веж ніколи й не вимагало розплавлення сталі.
Національний інститут стандартів і технологій США — NIST досліджував руйнування веж близько трьох років. Близько 200 фахівців працювали з кресленнями, фото і відео, свідченнями очевидців, фрагментами конструкцій та комп’ютерними моделями.
Удар літака зробив одразу кілька речей: було перебито частину зовнішніх і внутрішніх колон, з багатьох сталевих елементів зірвало вогнезахисне покриття, а потім пальне розлетілося поверхами й запалило все, що могло горіти в офісах. Саме пальне вигоріло досить швидко, пожежу ж підтримували меблі, папір, килимові покриття, пластик та інше офісне начиння.
Сталь дійсно не плавилася, але від високої температури втрачала міцність і деформувалася. Перекриття провисали й тягнули зовнішні колони всередину. Зрештою пошкоджена зона однієї з веж перестала тримати десятки поверхів над собою. І коли вся ця маса рушила вниз, нижні поверхи вже не змогли її зупинити. Тож аргумент про температуру плавлення сталі насправді не спростовує висновків NIST: інститут ніколи й не стверджував, що сталь у вежах розплавилася.
А вибухи?
Кадри, з яких виросла версія про підрив, нікуди не поділися. Під час обвалення нижче основної зони руйнування з вікон вилітали різкі хмари пилу та уламків. Очевидці розповідали про гучні удари, гуркіт і звуки, які сприймали як вибухи.
На відео це справді може нагадувати контрольований демонтаж. NIST пояснив викиди з вікон тиском повітря: поверхи складалися один на один, будівля працювала як гігантський поршень і витискала повітря разом із пилом назовні.
Версія з вибухівкою має й іншу проблему. Підготувати до знесення 110-поверховий хмарочос — це не залишити кілька зарядів у підвалі. Потрібно отримати доступ до великої кількості несучих елементів, підготувати їх, закласти заряди, прокласти систему підриву. У випадку з двома вежами все це мало відбуватися у будівлях, де щодня перебували десятки тисяч людей. Слідів такої підготовки не виявили.
В цій історії є факт, про який часто сперечаються: сталь веж на залишки вибухівки або терміту не тестували. NIST цього не заперечує, натомість інститут пояснює своє рішення не проводити перевірок тим, що відео, сейсмічні записи й характер початку руйнування не показали ознак вибуху. Для використання терміту в масштабах, достатніх для ослаблення сотень масивних сталевих елементів, за оцінкою NIST, довелося б непомітно розмістити тисячі фунтів речовини безпосередньо на конструкціях. Доказів встановлення зарядів, мережі підриву чи характерних вибухів перед початком руйнування за 25 років так і не з’явилося.
Найдивніша будівля 11 вересня — WTC 7
Якщо з двома вежами є удари літаків, величезні пробоїни й пожежі, то з World Trade Center 7 усе виглядає значно менш очевидно. 47-поверховий хмарочос стояв поруч з основним комплексом і в нього не врізався літак. О 17:20 він упав.
Відео обвалення і сьогодні справляє дивне враження. Спочатку всередину провалюється східний пентхаус на даху, а потім майже рівно вниз іде фасад. Якщо показати ці кілька секунд без контексту, вони справді схожі на відео контрольованого знесення.
NIST розслідував падіння WTC 7 окремо: будівлю пошкодили уламки Північної вежі, усередині почалися пожежі, які горіли годинами. Система пожежогасіння через проблеми з водопостачанням не могла нормально з ними впоратися.
За реконструкцією NIST, тривале нагрівання спричинило розширення сталевих балок і перекриттів. Критичний процес почався біля внутрішньої колони №79. Коли вона втратила опору, руйнування стало поширюватися всередині будівлі. Пентхаус, що провалився першим, був зовнішньою ознакою того, що всередині конструкція вже сипалася.
Найбільше суперечок викликало те, що сталося трохи пізніше. Після додаткового аналізу відео NIST визнав: протягом приблизно 2,25 секунди видима частина північного фасаду рухалася вниз із прискоренням вільного падіння.
Це не прихований факт і не знахідка конспірологів, він записаний у поясненні NIST: уся проаналізована фаза падіння тривала приблизно 5,4 секунди. Перші 1,75 секунди фасад прискорювався повільніше за вільне падіння, наступні 2,25 секунди — з прискоренням сили тяжіння, а на завершальному етапі знову повільніше. За моделлю NIST, до другої фази внутрішні опори відповідної частини фасаду вже зникли.
У 2020 році дослідники Університету Аляски у Фербенксі опублікували результати чотирирічного моделювання і дійшли іншого висновку: пожежі, на їхню думку, не могли спричинити саме такий характер падіння, а спостережуваний обвал вимагав майже одночасної втрати опори під усіма колонами. Ця робота має суттєвий контекст — її фінансувала Architects & Engineers for 9/11 Truth — організація, яка багато років домагається нового розслідування падіння будівель Всесвітнього торгового центру.
Саме падіння WTC 7 і досі залишається найсильнішим аргументом тих, хто не приймає офіційну реконструкцію 11 вересня. Тут справді є інженерна суперечка, а от доказів того, що хмарочос був заздалегідь замінований і знесений вибухівкою, досі немає.
«У Пентагон не врізався літак»
Теорія про ракету значною мірою виросла з фотографій Пентагону у перші години після удару. Людина чує «Boeing 757» і уявляє величезний літак, після якого мають лежати крила, хвіст і частини фюзеляжу, але на найвідоміших ранніх кадрах нічого подібного не видно.
У відриві від решти інформації фотографії справді можуть викликати питання, проте сам рейс нікуди не зник із документів. American Airlines Flight 77 вилетів із Вашингтона до Лос-Анджелеса. Його захопили, він розвернувся і повернувся в район столиці. Маршрут літака фіксували радари. Люди бачили його перед ударом. На території Пентагону знайшли уламки Boeing, а останки пасажирів, екіпажу та викрадачів були ідентифіковані. На борту перебували 64 людини разом із п’ятьма викрадачами. Ще 125 людей загинули у Пентагоні.
Чи могли військові збити рейс 93?
З Flight 93 історія інша. Після атак на Нью-Йорк американські військові справді підіймали винищувачі, а уламки четвертого літака знаходили не лише у вирві. Цього вистачило, щоб майже одразу з’явилася версія про ракету.
Проти неї працює хронологія. За матеріалами Комісії 9/11, United 93 врізався в землю о 10:03:11. Цей час підтверджують радарні дані, бортовий самописець, аналіз NTSB і супутникова інформація. Військовий сектор NEADS уперше отримав повідомлення про United 93 приблизно о 10:07. На той час літака вже не існувало.
До того ж із місця катастрофи вдалося дістати обидва бортові самописці. Зберігся запис розмов у кабіні, є й телефонні дзвінки пасажирів. Вони знали про Нью-Йорк і вирішили атакувати викрадачів: на записі чути боротьбу біля кабіни. Терористи зрозуміли, що можуть втратити контроль, і направили літак у землю. Доказів, що Flight 93 був збитий ракетою або винищувачем, не знайшли.
Хтось знав і заробив на біржі?
Ця версія цікава тим, що починається не з вигадки. За кілька днів до терактів на біржі справді відбувалися дуже незвичайні операції: 6 вересня різко зріс обсяг put-опціонів на акції материнської компанії United Airlines, а 10 вересня — American Airlines. Put-опціон дозволяє заробити, якщо акція дешевшає.
Наступного дня літаки саме цих компаній використали для атак, а коли ринки знову відкрилися, акції авіаперевізників різко впали. Виглядало все це настільки підозріло, що операції почали перевіряти SEC, FBI та інші відомства.
А далі почали з’ясовуватися деталі. Як записано у примітках до звіту Комісії 9/11, 95% put-опціонів United, куплених 6 вересня, припадали на одного американського інституційного інвестора, у якого слідчі не знайшли зв’язків з «Аль-Каїдою». І найцікавіше: у межах тієї самої стратегії 10 вересня він придбав 115 тисяч акцій American Airlines, тобто одночасно зробив ставку, яка через день принесла йому збиток.
З операціями American була інша деталь: 9 вересня американський біржовий бюлетень розіслав передплатникам рекомендацію купувати відповідні put-опціони. Слідчі опитали трейдерів і простежили угоди: SEC і FBI перевіряли не лише два найвідоміші сплески, а підозрілі прибуткові операції загалом. Висновок Комісії був однозначний: незвичайні торги перед терактами справді відбувалися, але зв’язку між ними й завчасним знанням про 11 вересня розслідування не встановило.
І нарешті — Саудівська Аравія
У 2004 році Комісія 9/11 повідомила, що не знайшла доказів того, що уряд Саудівської Аравії як інституція або високопоставлені саудівські чиновники фінансували «Аль-Каїду», при цьому 15 із 19 викрадачів були громадянами Саудівської Аравії.
Найбільше запитань давно викликає історія Навафа аль-Хазмі та Халіда аль-Міхдара — двох терористів, які згодом опинилися на борту Flight 77. На початку 2000 року вони приїхали до Каліфорнії, англійською майже не володіли, американського життя не знали. І тут у їхньому житті з’явився Омар аль-Баюмі — саудівець, який мешкав у США. Він познайомився з ними, допоміг знайти житло у Сан-Дієго, сприяв з орендою та знайомив із місцевою мусульманською громадою.
Ці контакти відомі давно, невідомим залишалося інше: чи була ця зустріч випадковою і чи розумів аль-Баюмі, кому саме допомагає. Комісія 9/11 свого часу не знайшла достатніх доказів, щоб зробити з цього висновок про свідому допомогу майбутнім терористам.
Пізніше почали розсекречувати матеріали FBI. У них з’явилося значно більше подробиць про аль-Баюмі, його контакти та можливі зв’язки із саудівською владою. І ця історія досі не закінчена.
У серпні 2025 року федеральний суддя Джордж Деніелс відмовив Саудівській Аравії у вимозі закрити цивільний позов, який подали родини загиблих, постраждалі та інші позивачі. У справі фігурують аль-Баюмі та імам Фахад аль-Тумайрі — люди, які отримували гроші від саудівської держави й контактували з майбутніми терористами. Але рішення суду не означає, що Саудівську Аравію вже визнали причетною до 11 вересня.
Суддя вирішував, чи достатньо матеріалів, щоб позов міг розглядатися далі й відповідь була — так. Чи доведуть позивачі у суді, що саудівські посадовці свідомо допомагали членам «Аль-Каїди», — це вже інше питання. Саудівська Аравія свою причетність заперечує.
Через 25 років
У 2001 році кадри з Нью-Йорка дивився майже весь світ. Для тих, хто застав той день, два літаки, що врізаються у хмарочоси, досі залишаються одним із найжахливіших спогадів.
Але минуло чверть століття. Виросло покоління, яке 11 вересня не пам’ятає взагалі. За підрахунками Національного меморіалу 9/11, лише у США таких людей уже близько 100 мільйонів. Для них вежі-близнюки — вже історія з відео, фотографій і підручників. І що далі від 2001 року, то легше реальним фактам змішуватися з версіями, які за ці десятиліття встигли зажити власним життям.
Можливо, тому про 11 вересня сперечаються й через 25 років. Не тому, що ми мало знаємо про сам теракт — ті кілька годин відтворені майже похвилинно. Питання залишилися навколо іншого: як його не змогли попередити й чи все ми знаємо про людей, які допомагали майбутнім терористам.
Сьогодні в Нью-Йорку знову читають імена загиблих. Родичі виходять до меморіалу один за одним — і так уже 25 років. А ввечері над Нижнім Мангеттеном знову піднімуться два вертикальні промені Tribute in Light, що позначають місце веж, яких більше немає. Напередодні їх на кілька хвилин повернули у небо 2 977 дронів.
По одному на кожного, хто не пережив 11 вересня 2001 року.
