Ще не встиг вщухнути скандал із футболкою «Київський режим», у якій Давид Арахамія зустрічав американських перемовників, як керівник «Слуги народу» знову опинився в центрі уваги: 8 вересня він прийшов до Київського національного університету захищати дисертацію про парламентську монобільшість. І захист не відбувся.
За два дні до цього Арахамія сидів за одним столом зі Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером у футболці з написом, який роками використовує російська пропаганда. Як описувало hromadske, Зеленський сам звернув їхню увагу на напис і сказав, що для гостей підготували такі самі футболки. Ті усміхнулися…
Українцям же такий гумор на надважливій зустрічі «не зайшов»: соцмережі вибухнули критикою. Люди не зрозуміли, навіщо під час війни українська влада сама повторює кремлівське кліше про «київський режим». «Телеграф» зібрав частину цих реакцій — від стриманого нерозуміння до відвертого обурення.
А вже 8 вересня Арахамія мав зовсім іншу аудиторію. О 13:00 у КНУ мав розпочатися захист його дисертації на здобуття ступеня доктора філософії (PhD) з публічного управління та адміністрування. Сам дисертант прийшов, а голова разової спеціалізованої вченої ради Лариса Комаха — ні. Того ранку вона подала заяву на дводенну відпустку за сімейними обставинами. Без голови рада не мала кворуму, тому засідання довелося перенести. Коли відбудеться новий захист, станом на 10 вересня КНУ ще не оголосив.
Говорити Арахамія збирався про те, що знає краще за більшість українських політологів, — як влаштована парламентська монобільшість. Тема його дисертації так і називається: «Особливості діяльності депутатської фракції на правах коаліції у Верховній Раді України». Арахамія очолює таку фракцію з 2019 року. Тому матеріалу для хорошої дисертації йому точно не бракувало.
З хорошою ж дисертацією все виявилося складніше.
Сім років усередині монобільшості
До парламенту Арахамія прийшов у 2019 році четвертим номером списку «Слуги народу». До цього займався IT-бізнесом, після початку російської агресії у 2014 році став відомим як волонтер, працював у структурах Міністерства оборони.
Верховна Рада IX скликання дала йому політичний досвід, якого до того не мав практично ніхто в Україні. «Слуга народу» отримала 254 мандати й вперше (певно і в останнє) в історії країни змогла самостійно сформувати більшість. Керувати цією величезною фракцією доручили Арахамії.
Він керує нею і досі. Щоправда, за час керівництва фракція дещо «схудла»: від початкових 254 депутатів у нинішньому складі фракції залишилося лише 227.
У 2021 році Арахамія взявся описувати цей політичний феномен уже як аспірант КНУ. Науковою керівницею стала професорка Валентина Гошовська. Сам Арахамія згадував, що саме вона запропонувала зафіксувати для історії досвід монобільшості, адже невідомо, коли така ситуація повториться.
У державній базі дисертацій є сама робота, анотація, склад разової спеціалізованої вченої ради та перелік публікацій автора. Арахамія претендує на ступінь доктора філософії — PhD — з публічного управління та адміністрування.
Тема і справді вдала. Можна роками вивчати парламентські коаліції за протоколами голосувань, мемуарами та інтерв’ю. А можна сім років самому керувати найбільшою фракцією парламенту і бачити всю кухню зсередини.
Ось тільки саме цієї кухні в дисертації виявилося напрочуд мало.
Монобільшість, якої майже не видно
Професор політології НаУКМА Олексій Гарань прочитав роботу Арахамії та назвав її «карго-дисертацією». У тексті є все, що належить мати дисертації на таку тему: теорія, історія парламентських коаліцій, закордонний досвід, вестмінстерська модель, взаємодія більшості та опозиції. Є навіть запропонована автором «матриця стійкості» депутатської фракції.
А от реальна історія «Слуги народу» проглядається значно гірше. За цей час вона пережила внутрішні конфлікти, виключення депутатів, появу неформальних груп і дедалі частіше потребувала допомоги інших фракцій та груп під час голосувань. Поруч усі ці роки існував ще один центр політичного впливу — Офіс президента. Для дослідження української монобільшості це не другорядні подробиці. Це і є її історія.
І саме її керівник мав рідкісну можливість описати, чому система працювала саме так: хто насправді ухвалював рішення, як трималася дисципліна, що відбувалося всередині фракції й чому формальна монобільшість далеко не завжди означала 226 гарантованих голосів.
Закон 2014 року раптом став законом 2024-го
Після появи дисертації її почали читати вже не тільки члени спеціалізованої ради. Так координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт» Світлана Благодєтєлєва-Вовк звернула увагу на помилки в тексті. Одна з найпомітніших — закон 2014 року, який у дисертації кілька разів датований 2024-м.
Є претензія й серйозніша. У роботі припинення діяльності парламентської коаліції пов’язується з автоматичною відставкою Кабінету Міністрів. Українське законодавство такої автоматичної процедури не передбачає.
Звісно, одна неправильна цифра дисертацію не руйнує, але помилка в описі роботи парламентсько-урядової системи — вже інша історія. Особливо коли спеціальність дисертанта — публічне управління, тема — Верховна Рада, а місце основної роботи — сама Верховна Рада.
Матриця стійкості
Серед результатів дослідження Арахамія пропонує «матрицю стійкості» депутатської фракції. У ній є дев’ять компонентів, які мають допомогти оцінити та зміцнити парламентську більшість.
Критики роботи зауважують, що за солідною назвою важко знайти власне інструмент вимірювання: немає зрозумілої шкали чи системи показників, за якими можна визначити, наскільки фракція стійка.
Приклад для перевірки буквально перед очима: було 254 депутати — стало 227. Формальна монобільшість збереглася, але для частини голосувань своїх голосів недостатньо і доводиться домовлятися з іншими групами.
Де на «матриці стійкості» перебуває така фракція? Якщо модель не дозволяє відповісти навіть на це питання щодо фракції самого автора, її практична цінність потребує дуже переконливого пояснення на захисті.
З плагіатом усе не так просто
Найгучніше звинувачення, яке розійшлося після публікації роботи, — плагіат.
Олексій Гарань у своєму аналізі дисертації пише, що прямих запозичень із чужих текстів не виявили. Натомість є значні збіги з попередніми науковими публікаціями самого Арахамії. Називати це доведеним плагіатом було б некоректно. До того ж новий Закон «Про академічну доброчесність» прямо передбачає, що повторне використання в дисертації власних раніше опублікованих наукових результатів не вважається самоплагіатом.
Тому історія про «Арахамію, який списав дисертацію», поки не підтверджується, а от суперечка про наукову новизну залишається. Якщо великий масив результатів уже був опублікований автором раніше, цікаво не скільки відсотків тексту збігається, а що нового дала сама дисертація.
І ще один слід — штучний інтелект
У публічному розборі роботи з’явилися й припущення про використання генеративного ШІ. Благодєтєлєва-Вовк говорила про стилістичні ознаки його масового застосування. Довести авторство тексту лише за стилем неможливо, тому твердження «дисертацію Арахамії написав ШІ» наразі не має достатніх доказів.
Сам Арахамія заявляє, що роботу писав сам. Але це питання для університету залишається відкритим. Чинний закон уже окремо регулює використання результатів генеративного ШІ в академічних роботах і вимагає повідомляти про таке використання. Тож тут потрібен не детектор із сайту і не враження від стилю, а академічна перевірка.
За стінами університету зовсім інша монобільшість
Поки дисертація описує моделі парламентської більшості, реальне життя фракції Арахамії давно дає матеріал для значно гострішого дослідження.
Наприкінці 2025 року НАБУ і САП заявили про викриття групи чинних народних депутатів, які, за версією слідства, систематично отримували гроші за потрібні голосування. П’ятьом депутатам повідомили про підозру. У квітні 2026 року «Українська правда» повідомила, що під час слідчих дій 27 грудня обшук проводили й у помічника Арахамії. При цьому видання окремо зазначало: чи отримало слідство докази причетності людей із найближчого оточення голови фракції або його самого — невідомо. Сам Арахамія підозрюваним у цій справі не став. Але ця історія важлива саме в контексті його наукової роботи. Правоохоронці розслідують можливий неформальний механізм впливу на голосування народних депутатів, тоді як дисертація керівника найбільшої фракції країни присвячена механізмам роботи парламентської більшості. І тут усе складається в доволі цікаву картину: на папері — моделі, правила і «матриця стійкості», а в реальному парламенті правоохоронці розслідують можливу торгівлю голосами. Це, звісно, не доводить причетності Арахамії до будь-якого злочину, але для дослідника української монобільшості така реальність навряд чи може залишатися за дужками. Особливо якщо дослідник сім років цією ж монобільшістю і керує.
Перенесений захист
8 вересня Арахамія прийшов до КНУ, а голова разової спеціалізованої вченої ради Лариса Комаха — ні. За інформацією університету, того ранку вона подала заяву на дводенну відпустку за сімейними обставинами. Заяву зареєстрували о 9:23. Через її відсутність рада не мала кворуму і засідання перенесли. Жодних підтверджень, що відпустка Комахи пов’язана з критикою дисертації, немає.
Арахамія сказав журналістам, що прийшов готовим до захисту і може зробити це в будь-який інший день. До майбутнього наукового ступеня він поставився з гумором: за словами Арахамії, дехто зі знайомих уже перейменував його у своїх телефонних контактах на «Доктора Брауна».
Поки з «Доктором Брауном» доведеться почекати. У державній базі дисертацій на момент підготовки матеріалу все ще вказана дата захисту 8 вересня. Нової дати поки немає.
Тож історія ще не закінчилася. Арахамія матиме можливість пояснити і помилки в тексті, і свою «матрицю стійкості», і наукову новизну роботи, і те, наскільки описана ним монобільшість схожа на ту, якою він керує у Верховній Раді з 2019 року.
Читайте також: Хасиди знову в Умані: що стоїть за паломництвом, сміттям і дивною поведінкою
