Поліцейський перевірив документи й сказав представникам ТЦК: чоловік не перебуває в розшуку, не порушує правил військового обліку та не підлягає мобілізації. Після цього йому зламали руку.
Так слідство описує події 18 червня у Прилуках. За версією ДБР, сержант районного ТЦК разом з іншим військовослужбовцем заламав чоловікові руки за спину й намагався заштовхнути його до службового автомобіля. Результат — перелом плечової кістки зі зміщенням уламків та ушкодження нерва. Про підозру сержанту бюро повідомило 4 вересня 2026 року. У повідомленні немає історії про плутанину в документах або спробу втечі. Навпаки: за даними слідства, поліцейський одразу пояснив, що підстав забирати людину немає.
Ця справа добре показує, чому розмова про «бусифікацію» давно вийшла за межі суперечок навколо відео із соцмереж. Українські слідчі описують насильство. Омбудсман повідомляє про незаконне утримання людей. Парламентська комісія пише про системні порушення.
Влада про все це знає. Питання — чому це повторюється?
Права «на паузі», скарги — тисячами
У грудні 2022 року Зеленський сказав українським дипломатам, що їхні конституційні права як представників держави зараз «на паузі». У повному виступі йшлося про роботу без вихідних і відпусток. Президент, як багато хто вважає, не оголошував скасування прав громадян, але за роки війни питання про права людей перестало бути простою суперечкою навколо невдалої фрази Зеленського.
У 2022 році до Офісу омбудсмана надійшло 18 звернень щодо ймовірних порушень під час мобілізації. У 2023-му — 514, у 2024-му — 3 312, у 2025-му — 6 127. У щорічній доповіді прямо сказано: не всі скарги підтвердилися, проте така динаміка має ознаки системної кризи. За цими цифрами — скарги на незаконні затримання, катування, побиття, утримання у ТЦК, недопуск адвокатів, проблеми з відстрочками та поверхневі медичні огляди. Це, звісно, не підрахунок доведених злочинів, але й називати тисячі звернень кількома випадковими конфліктами неможливо.
У лютому 2026 року Дмитро Лубінець повідомив про результати перевірок у Києві, Харкові, Білій Церкві та інших містах: незаконне обмеження свободи, побиття, примус. Він нагадав, що працівники ТЦК не мають повноважень затримувати людей і силоміць утримувати їх у своїх приміщеннях.
Свої висновки зробила й парламентська ТСК. У попередньому звіті, який Рада взяла до відома 17 грудня 2025 року, комісія констатувала системні порушення під час мобілізації та відсутність належної реакції поліції. Там же наведено й результати розслідувань: із 339 проваджень щодо перевищення повноважень службовими особами ТЦК до суду на момент наведеного обліку направили п’ять обвинувальних актів. Ще 89 проваджень закрили, у 245 слідство тривало. Як бачимо, між повідомленням про можливе порушення та судовим розглядом — довгий шлях. Тим часом люди продовжують зустрічатися з “групами оповіщення” щодня. Щодня ми бачимо відео із побиттями, неналежним поводженням “невідомих людей у балаклавах”, безкінечні “затягування в бусики”, напади “з коліс” й нарешті смерті цивільних, яких насильно мобілізують кремезні, здорові та підготовлені “невідомі” по всій країні.
28 травня 2026 року Рада взяла до відома підсумковий звіт ТСК і постановила направити його президенту, прем’єр-міністру та державним органам. Профільним відомствам дали місяць, щоб повідомити про результати опрацювання. Відведений час вже давно сплив. Що змінилося для людини, яку зупиняє група оповіщення? Які рекомендації виконали, кого з керівників притягнули до відповідальності, як перевірили, чи припинилися порушення?
Відведений строк давно сплив, однак у відкритому доступі не вдалося знайти інформації про те, що саме виконано за підсумками звіту. Що змінилося для людини, яку зупиняє група оповіщення? Які рекомендації виконали, кого з керівників притягнули до відповідальності, як перевірили, чи припинилися порушення? Влада має показати, що зробила після парламентського звіту і чому цього виявилося недостатньо, щоб запобігти новим порушенням.
«Бусифікація»: конкретні справи
У квітні 2026 року ДБР передало до суду справу щодо смерті мобілізованого під час перевезення до Києва. Події сталися у травні попереднього року. За версією слідства, солдат Шевченківського районного ТЦК застосував до чоловіка силу та електрошокер. Заступник начальника Подільського районного ТЦК, який відповідав за перевезення, не зупинив підлеглого, хоча міг це зробити. У Києві чоловіка винесли з автобуса, медики констатували смерть. Обвинувачення висунули обом. Одному — за його дії, іншому — за те, що не втрутився.
У травні до суду направили справу начальника групи одного з відділів Ковельського районного ТЦК. За даними ДБР, троє працівників центру підійшли до 60-річного чоловіка, який рибалив у селищі Заболоття. Під час спроби затримання йому зламали руку. Слідство також повідомило про електрошокер і перцевий балончик, після якого чоловік отримав хімічні опіки очей.
4 червня Офіс омбудсмана повідомив про підозри працівникам Ужгородського районного ТЦК. Під час перевірки там виявили незаконне утримання людей і насильство; у повідомленні йдеться про приковування кайданками до драбини. Підозри отримали виконувач обов’язків начальника центру, начальник групи військового обліку та інструктор. Останньому інкримінували катування. Омбудсман поставив питання і про посадовців обласного ТЦК, які могли знати про порушення. А також про комісію оперативного командування «Захід», яка не відобразила їх у службовому розслідуванні. Отже, перевіряти довелося ще й тих, хто сам мав перевіряти.
Окремо ДБР розслідує смерті людей після перебування у ТЦК.
На Закарпатті 29-річний чоловік помер після повторної госпіталізації. За попередніми даними, він неодноразово скаржився на самопочуття. Після першого обстеження його повернули до центру, наступного дня доправили до лікарні у критичному стані після зупинки серця. Бюро перевіряє повідомлення про можливе насильство та своєчасність медичної допомоги.
У Кременчуці 52-річний чоловік після перебування у районному ТЦК опинився в реанімації. Його прооперували 5 липня, а 9 липня він помер. У лікарському свідоцтві зазначені черепно-мозкова травма, перелом кісток основи черепа та крововиливи. Хто й за яких обставин завдав ушкоджень, встановлює слідство.
18 серпня ДБР повідомило про підозри десятьом військовослужбовцям ТЦК на Одещині. За версією слідства, дві групи оповіщення били людей, застосовували сльозогінний газ і примусово доставляли їх до центру. Бюро заявило про 15 задокументованих епізодів.
Підозри й обвинувальні акти ще мають пройти перевірку судом. Але питання до організації роботи ТЦК не потрібно відкладати до останнього вироку. Схожі повідомлення надходять із різних областей, а державні перевірки вже виявили порушення.
І цього вже більш ніж достатньо, щоб вимагати змін зараз.
Хто мав це зупинити
У серпні 2025 року Міноборони оголосило, що з 1 вересня перевірки документів і вручення повісток мають фіксуватися на бодікамери. За порушення правил передбачили дисциплінарну відповідальність. Камери потрібні з очевидної причини: після конфлікту має залишитися запис. Щоб можна було побачити, хто що сказав, хто застосував силу, чи були для цього підстави. Щоб потерпілий не залишався зі своїм словом проти кількох людей у формі.
Однак у доповіді омбудсмана за 2025 рік серед проблем описано невикористання бодікамер. Отже, самого оголошення про обов’язкову зйомку виявилося недостатньо.
У парламентському звіті є й дискусія про офіцерів внутрішньої безпеки в обласних ТЦК. Міноборони вважало такі посади недоцільними, зокрема через ризик їхньої залежності від місцевого керівництва, і посилалося на вже створене управління у структурі Військової служби правопорядку. Залежність контролера від того, кого він перевіряє, справді була б проблемою. Але тоді відомство має пояснити, як захищає людей обраний ним механізм і чому він пропускає порушення.
30 липня 2026 року ДБР оголосило операцію «Чесний призов» зі слідчими діями у понад ста ТЦК. Перевірки стосувалися корупції, побиттів і катувань. Наступного дня бюро повідомило про 61 обшук та 15 підозр у межах 17 проваджень.
Суспільству потрібні не лише новини про обшуки. Потрібно розуміти, чи стало менше насильства, чи допускають адвокатів, чи зберігають записи й що відбувається з начальниками, під чиїм керівництвом людей незаконно утримували або били. Але ситуація й досі залишається незрозумілою.
Порушення вже обговорюють за кордоном
Ще 8 липня 2025 року комісар Ради Європи з прав людини Майкл О’Флаерті оприлюднив меморандум із зауваженнями щодо української мобілізації. Посилаючись на українського омбудсмана, він навів повідомлення про побиття, жорсткі затримання, недопуск адвокатів і мобілізацію людей з інвалідністю. Сам комісар також отримував повідомлення про ймовірні катування та смерті. Він закликав розслідувати ці випадки й запровадити незалежний нагляд, зокрема з доступом до місць, де мобілізованих можуть утримувати.
У квітні 2026 року Radio Free Europe/Radio Liberty винесло слово busification у заголовок матеріалу про комплектування української армії. У серпні Al Jazeera написала про насильство під час примусового залучення до війська.
2 вересня медіа повідомили про запитання Дональду Трампу щодо відео силових затримань в Україні. Під час брифінгу журналіст звернувся до Трампа щодо “бусифікації” в Україні, зокрема відео насильницьких затримань чоловіків на вулицях. Він поцікавився, чи бачив американський президент такі записи.
“Щодо України: людей викрадають прямо на вулицях. Ви бачили ці відео? Якщо ні, я можу надіслати їх вашим співробітникам?”, — запитав журналіст.
У відповідь Трамп заявив, що чув про такі випадки в Україні. “Покажіть їх, і я оприлюдню їх. Я знаю про ці відео. Я багато про це чув”, — відповів президент США.
Про порушення пишуть із посиланнями на українські державні документи. Їх неможливо спростувати загальною заявою про ворожу пропаганду. Коли власний омбудсман повідомляє про незаконне утримання людей, проблема вже існує незалежно від того, хто використає цю новину.
Припинити порушення — обов’язок влади. Мовчати про них — не обов’язок суспільства.
Питання до президента
У держави є право вимагати виконання військового обов’язку, але воно не дає її представникам права бити людину, ігнорувати її документи чи утримувати без законних підстав.
Конституція покладає на громадян обов’язок захищати Україну. Вона ж захищає їхні життя, гідність і свободу. Воєнний стан не скасовує цих гарантій. Законне затримання можливе, але, як нагадує Конституційний Суд, для нього потрібні законні підстави, дотримання процедури й домірність застосованих заходів.
Тому відповідальність за повторювані порушення не може закінчуватися на сержанті районного ТЦК.
Президент є гарантом додержання Конституції, прав і свобод людини. Це прямо записано у статті 102. Парламент постановив направити йому звіт із висновками комісії.
Питання до Зеленського цілком конкретне: що він зробив у межах своїх повноважень, щоб описані порушення припинилися?
Так само мають відповідати уряд, Міноборони, військове командування та МВС. Хто розглядав скарги? Які рішення ухвалили? Кого усунули від роботи з людьми? Чому контроль не спрацював? Що змінили після цього? Повідомлення про чергову підозру не замінить відповідей.
Україні потрібно поповнювати армію. І саме тому влада не може дозволити, щоб зустріч із її представниками означала для людини ризик побиття, катування, незаконного утримання та смерті. Кожна така історія б’є по довірі до влади.
Вимагати від громадян виконання закону й водночас не забезпечувати його виконання власними представниками — неприпустимо.
