Кажуть, щоб корова давала більше молока, її треба більше доїти. Здається, приблизно так українська влада останніми роками бачить стосунки держави з економікою.
У Мінекономіки придумали створити великий страховий фонд, який покриватиме перші збитки підприємств після російських атак — до $10 млн на юридичну особу. Бізнес платитиме близько 2% від суми покриття, частину грошей уряд хоче отримати від міжнародних партнерів. А частину — з нас: для цього основну ставку ПДВ пропонують підняти з 20% до 21%. Обговорювався і варіант 21,5%.
12 вересня міністр економіки та довкілля Олександр Кравченко пояснив, що для запуску фонду потрібно $2–3 млрд. Значну частину розраховують залучити від партнерів. Підвищення ПДВ міністр назвав фактично «єдиним рішенням», яке дозволить швидко зібрати необхідні гроші.
Український бізнес треба страхувати від війни, тут сперечатися нема про що. Коли одна російська ракета може за хвилину перетворити завод, склад чи виробничу лінію на металолом, звичайна страховка або не працює, або коштує таких грошей, що сама стає ще одним воєнним ризиком.
Але між «бізнес треба захистити» і «піднімімо ПДВ усій країні» є кілька запитань, на які влада поки не відповіла. Де та сама ефективність, про яку українці чують усі ці роки? Чому, перш ніж просити ще десятки мільярдів у платників податків, держава не показує, що вичерпала інші можливості? Чому страховку для частини бізнесу вирішили наповнювати через податок, захований практично в кожному чеку? І чому головним аргументом стає не «це найкраще рішення», а фактично «так найшвидше зібрати гроші»?
І пропонує це влада, яка прийшла у 2019 році з молодими обличчями, розмовами про державу в смартфоні, боротьбу зі старою бюрократією та нову ефективність. Минуло сім років. Україна переживає найважчу війну у своїй новітній історії, економіка працює під ракетами, мільйони людей виїхали за кордон, підприємства втрачають виробництва, а державу регулярно струшують корупційні скандали. На цьому тлі відповідь на чергову проблему знову до болю проста: треба більше грошей — візьмемо більше грошей.
Розбираємося, що саме пропонує уряд, скільки це коштуватиме українцям і чому дивним чином дуже схожим шляхом уже пішла росія.
Страховка заводу — у вашому чеку
ПДВ — дуже зручний податок, особливо для держави. Людина не отримує наприкінці місяця окрему квитанцію: «Шановний громадянине, сплатіть ПДВ». Вона платить його постійно, майже непомітно та безальтернативно — в магазині, кафе, під час купівлі техніки, одягу, будматеріалів, пального та безлічі інших товарів і послуг.
Тому один додатковий відсотковий пункт, на перший погляд, звучить майже безболісно. Наприклад, візьмемо товар, який без податку коштує 100 гривень. Зараз із ПДВ він коштує 120. При ставці 21% — 121 гривню. Якщо весь додатковий податок піде в ціну, для покупця це усього плюс 0,83%. Здавалося б дрібниця. На одному товарі — так, але на цілій країні — вже ні.
За оцінкою аналітичного відділу Forbes Ukraine, підвищення ПДВ на один відсотковий пункт може дати близько 50 млрд гривень на рік. На півтора — близько 75 млрд. Але приблизно 50 млрд додаткових надходжень не можуть просто узятися нізвідки — це гроші, які держава додатково перерозподілить із приватного сектору через бюджет.
І ось тут схема набуває трохи дивного вигляду: пенсіонер купує товари — платить ПДВ, військовий купує — платить, родина ВПО — платить, учитель — платить. І малий підприємець — теж нікуди не дінеться й заплатить. А компенсацію з фонду отримає чиясь приватна компанія — до $10 млн.
Немає нічого поганого в тому, щоб рятувати підприємство, від якого залежать тисячі робочих місць. Погано інше: продавати суспільству підвищення загального податку просто під красивою вивіскою «підтримка бізнесу».
Назвімо це чесно: держава хоче субсидувати страхування бізнесу від війни коштом додаткового податку на споживання.
А чи варта ця страховка такої ціни?
Чому саме ПДВ?
Аргумент Мінекономіки зрозумілий: якщо повісити весь воєнний ризик на страховиків і сам бізнес, страхування може стати непіднімним. За оцінкою відомства, без додаткового фінансування страховий внесок міг би перевищити 20% вартості активу, а з такою страховкою простіше вже запалити свічку і сподіватися, що ракета пролетить повз.
Тож участь держави справді потрібна, але звідси зовсім не випливає, що треба підіймати ПДВ. Тим більше що державний механізм страхування воєнних ризиків уже працює з 1 січня 2026 року. Є пряма компенсація за пошкоджене або знищене майно та часткова компенсація страхових премій. Станом на липень за напрямом компенсації майна було погоджено 139 заяв на 2,67 млрд гривень можливої компенсації. Перші компанії вже отримували від держави компенсацію страхових платежів.
Отже, вибір не стоїть так: або 21% ПДВ, або бізнес завтра залишається сам на сам із «Шахедами», система вже є і її хочуть радикально розширити.
І перш ніж збирати для цього з економіки ще близько 50 млрд гривень на рік, хотілося б побачити хоча б одну нудну, але корисну таблицю: які ще були варіанти, скільки кожен дає грошей і скільки коштує економіці.
Бо слово «єдине» тут трохи кульгає. Сам уряд розглядав альтернативи — тимчасове імпортне мито або збільшення чинних імпортних мит. Можливо, вони гірші, але тоді ПДВ уже не єдиний варіант. Він просто найзручніший: податок давно існує, податкова вміє його збирати, бізнес уміє його рахувати й люди звикли його платити.
Залишається просто поміняти в законі 20% на 21%.
Копіюємо росію?
А тепер найцікавіший збіг: з 1 січня 2026 року росія вже підвищила основну ставку ПДВ: було 20%, стало 22%. Зміни внесли федеральним законом №425-ФЗ. Це вже чинна норма, а не дискусія чи витік.
Навіщо? Тому що державі потрібні гроші на війну. І ось тут російська логіка до болю знайома: є величезні державні витрати, є бюджет, якому потрібні додаткові доходи. Можна довго шукати складні рішення, а можна взяти один із наймасовіших податків і трохи повернути ручку вправо, ПДВ для цього майже ідеальний: він сидить усередині економіки, його важко уникнути кінцевому споживачеві, а один маленький відсоток у масштабах країни перетворюється на величезні гроші.
Причому тут уже не треба гадати, чи позначилося підвищення ПДВ на цінах. У лютому 2026 року російський Центробанк визнав, що перенесення нового ПДВ у ціни стало однією з головних причин їх різкого зростання в січні. Ефект виявився навіть сильнішим і більш сконцентрованим, ніж очікував регулятор. Звісно, російська інфляція залежить далеко не лише від ПДВ. Але казати, що підвищення масового податку проходить для споживача непомітно, після цього вже важко.
Підвищення ПДВ чудово лікує тільки одну конкретну хворобу — нестачу грошей у держави, щоправда, ліки купує пацієнт.
Тепер до схожого рецепта придивляється й Україна. Звичайно, мета в нас принципово інша, але інструмент той самий. Тому питання «чому ми копіюємо росію?» цілком має право на існування. І проблема тут навіть не в росії. ПДВ існує майже в усій Європі, і його підвищення саме по собі нікого не робить послідовником Москви. Дивує інше: зіткнувшись із нестачею грошей, українська держава знову обирає найпростішу для себе відповідь — не спочатку показати суспільству, де вона заощадила, що оптимізувала і які альтернативи перебрала, а просто взяти більше там, де вже вміє брати. І в цьому сенсі паралель із росією справді неприємна: державний рефлекс виявляється дуже схожим.
Спочатку гроші, правила — потім
Є в цій історії ще одна деталь, яка бентежить більше за сам 21%: фонду в остаточному вигляді ще немає. Правила допрацьовуються, але остаточного рішення Кабміну про підвищення ПДВ немає. Закон не ухвалений — уряд лише обговорює модель.
А от звідки взяти гроші, схоже вже вирішили. За нинішньою концепцією фонду потрібно $2–3 млрд стартового капіталу. Велику частину очікують отримати від міжнародних партнерів. Бізнес платитиме близько 2% від суми покриття. Максимальна компенсація може сягати $10 млн. Це вже дуже серйозна каса.
Тому перед тим, як туди потечуть десятки мільярдів, непогано було б побачити правила: хто вирішуватиме, кому платити? Як оцінюватимуть майно до удару і збитки після нього? Хто перевірятиме ці оцінки? Чи будуть відкритими списки компаній, які отримали компенсації? Що станеться після кількох великих атак, якщо заявок буде більше, ніж грошей?
І ще простіше питання: на скільки років нам піднімуть ПДВ? Бо фонд створюють для надзвичайних воєнних ризиків, а ПДВ — податок постійний.
Якщо додатковий відсотковий пункт потрібен лише для старту фонду — чудово. Так і запишіть у законі: з такого числа ставка 21%, з такого — знову 20%, без чарівних слів «до стабілізації», «на особливий період» чи «до окремого рішення».
У державних фінансах немає нічого постійнішого за тимчасовий податок, який добре збирається.
То може, досить доїти?
Уряд у цій історії має рацію в головному: бізнес, який працює під ракетами, треба захищати. Без страхування воєнних ризиків важко вимагати від підприємців нових заводів, робочих місць та інвестицій у країну, де майно на мільйони доларів може зникнути за одну ніч.
Але підтримка економіки — це не тільки вміння знайти в ній ще 50 мільярдів. Десь між новим фондом, новою ставкою ПДВ і словами про «єдине рішення» загубилося старе питання: а що зробила сама держава, перш ніж попросити платника податків дати ще?
Ефективна держава відрізняється від просто дорогої не тим, скільки грошей вона вміє зібрати, а тим, скільки користі здатна отримати з кожної вже зібраної гривні.
А поки українцям фактично пропонують повірити, що це «єдине рішення». І тут саме час згадати корову, з якої ми почали: якщо вона дає мало молока, можна купити ще один доїльний апарат, можна збільшити потужність, можна під’єднати ще один шланг.
А можна нарешті запитати, чому корова вже ледве стоїть на ногах. І почати рятувати саму корову, а не вдосконалювати систему її доїння.
