Кабмін збільшив субвенцію громадам на житло для ВПО з 1 млрд до понад 1,56 млрд гривень. Додаткові 565,2 млн грн підуть на тимчасове та підтримане житло, ремонти й переобладнання будівель, а також придбання будинків у сільській місцевості.
Але додатковими ці гроші є лише для самої житлової програми. Загалом видатки на підтримку переселенців через це не збільшаться.
Як пояснило Міністерство соціальної політики, 565,2 млн грн вивільнилися після уточнення потреби у фінансуванні допомоги на проживання ВПО. Міністр Денис Улютін назвав їх «заощадженими коштами». Тобто гроші, які раніше планували витратити на щомісячні виплати переселенцям, тепер витратять на житло для них же.
У цьому немає нічого поганого: якщо на виплати потрібно менше, ніж закладали в бюджеті, кошти логічно залишити в системі допомоги ВПО. Але формулювання має значення: Кабмін не знайшов для переселенців ще 565 млн грн, а перерозподілив уже передбачені для них гроші. В офіційному повідомленні Мінсоцполітики також немає згадок про те, що цей перерозподіл ініціювала якась громадська організація чи окремі народні депутати — рішення ухвалив уряд.
Є ще один важливий нюанс: будувати й ремонтувати стало значно дорожче: за даними Держстату, у липні 2026 року ціни у будівництві були на 23,7% вищими, ніж у липні минулого року. Лише за один місяць вони зросли ще на 1,2%, у житловому будівництві — на 1,4%. Тобто, якщо певний обсяг будівельних робіт рік тому коштував 1 млрд грн, за такого рівня подорожчання сьогодні на нього знадобилося б близько 1,237 млрд грн.
Це не означає, що з 565,2 млн можна механічно «відняти інфляцію» й отримати точну суму втрат. У кожного проєкту свій кошторис, строки й набір робіт, але факт залишається: ремонтувати, реконструювати й будувати стало значно дорожче.
Тому зростання субвенції більш ніж наполовину не означає, що громади отримають на стільки ж більше готового житла.
Житло купують громадам, а не переселенцям
Порядок використання субвенції визначає постанова Кабміну №301. Гроші отримують місцеві бюджети. Їх можна витрачати на нове будівництво, реконструкцію та ремонт житлових об’єктів, переобладнання нежитлових приміщень, модульні будинки та інше житло для тимчасового або підтриманого проживання.
Для більшості областей держава покриває до 90% вартості проєкту, щонайменше 10% має забезпечити громада або інше дозволене джерело фінансування. Після збільшення субвенції громади можуть подавати нові заявки або просити додаткові кошти на вже заявлені потреби. У Мінсоцполітики розраховують, що це дасть можливість поселити ще сотні родин.
Для людей, яких евакуюють із прифронтових районів, такі місця потрібні просто зараз. Їх треба кудись привезти, поселити, забезпечити елементарні умови життя. У частині громад для цього доводиться ремонтувати старі гуртожитки, колишні соціальні об’єкти чи інші порожні будівлі. Але це тимчасове житло.
У червні Кабмін запустив ще одну програму — придбання будинків для ВПО у сільській місцевості. За постановою №751 на один будинок можна спрямувати до 500 тис. грн. Якщо він дорожчий, різницю мають покрити місцевий бюджет або інші джерела. Перевагу надають багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю, сім’ям із дітьми з інвалідністю, сиротам, людям, позбавленим батьківського піклування, та людям похилого віку. Але власником такого будинку переселенець не стає: нерухомість переходить у фонд територіальної громади. ВПО отримують її у безоплатне користування як тимчасове житло, продати чи іншим способом відчужити такий будинок не можна.
У Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення до 2030 року уряд визнає, що нинішня система допомоги ВПО залишається фрагментарною і потребує переходу до довгострокових рішень.
За липневою оцінкою Міжнародної організації з міграції, в Україні налічувалося 3 447 123 внутрішньо переміщені особи. Звісно, це не означає, що держава повинна купити 3,4 млн квартир. Частина ВПО уже розв’язали житлове питання самостійно, хтось живе у родичів, хтось винаймає або придбав житло. Але навіть державні плани показують розрив між кількістю ВПО і можливостями житлових програм.
У лютому Денис Улютін повідомив, що на житлові програми Мінсоцполітики у 2026 році передбачено 5,4 млрд грн. План — охопити ними понад 41 тисячу ВПО. У цю цифру входять «єОселя», соціальна оренда та підтримане проживання. Такі дані наводив Кабмін.
41 тисяча — трохи більше одного відсотка від нинішньої кількості переселенців. І навіть для цих людей участь у житловій програмі далеко не завжди означатиме отримання власної нерухомості.
Власна квартира залишилася в окупації, за іншу треба платити
Для багатьох ВПО ситуація абсурдна: квартира є, але жити в ній неможливо. А в частини людей власного житла фактично вже немає — воно пошкоджене або знищене внаслідок бойових дій. Безхатьки з пропискою — така ось огидна реальність.
За дослідженням IOM, 91% нерухомості, що належить опитаним переселенцям, розташована на окупованих або прифронтових територіях. Половина ВПО, які винаймають житло, витрачають на оренду понад 30% доходу, а письмовий договір мають лише 40%.
ВПО роками платять за чужі квартири, майже без надії мати власне житло. Тимчасовий фонд може врятувати одразу після евакуації, дати час знайти роботу й облаштуватися на новому місці. Але жити роками у тимчасовому житлі — зовсім не те саме, що знову мати свій дім.
Механізм, який справді дозволяє придбати житло у власність, держава вже запустила — ваучери на 2 млн грн для ВПО з тимчасово окупованих територій, але поки ця програма доступна не всім. На першому етапі скористатися нею можуть ВПО з ТОТ, які мають статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни. Звичайна цивільна родина, яка залишила квартиру в Луганську, Донецьку, Сіверськодонецьку чи іншому окупованому місті, під умови першого етапу не підпадає.
Тим часом нерухомість, яка вціліла в окупації, опинилася ще й під російським дедлайном.
4 серпня путін підписав федеральний конституційний закон №4-ФКЗ, яким росія продовжила до 1 січня 2027 року строк подання документів на нерухомість у захоплених частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. До цього крайнім терміном було 1 липня 2026 року. До кінця року документи, які підтверджують право на нерухомість і були видані до російської анексії, ще можна подати для внесення права власності до російського реєстру.
Для людини, яка виїхала на підконтрольну Україні територію, вибір виглядає диким: або оформлювати свою українську квартиру за правилами держави-окупанта, або залишати її без російської реєстрації й ризикувати майном.
Human Rights Watch задокументувала, як окупаційна влада визнає приватне житло «безхазяйним» і передає його у так звану муніципальну власність. Відсутність нерухомості в російському реєстрі — один із ключових чинників, за якими запускають таку процедуру.
HRW також встановила, що українцям створюють додаткові перешкоди для захисту майна. російське законодавство прямо не забороняє реєстрацію власності людям з українськими паспортами, але опитані організацією власники розповідали, що на практиці їхні паспорти не приймали. А після визнання житла «безхазяйним» оскаржити це рішення, за даними HRW, можуть лише власники російських паспортів або їхні представники, які також мають російські документи.
Це не означає, що 1 січня 2027 року всі непереоформлені квартири автоматично конфіскують, але перехідний строк для подання документів закінчується, а механізм вилучення «безхазяйного» майна залишається.
Звісно, додаткові 565,2 млн грн на розширення житлового фонду для ВПО не зайві: за них відремонтують будівлі, створять нові місця для проживання, десь придбають окремі будинки. Для сотень родин це реальна допомога. Але відповіді на головне питання для цивільних переселенців у цьому рішенні немає: що робити людині, яка не може повернутися у власну квартиру — бо вона окупована, пошкоджена або знищена, — роками платить оренду, не має права на безповоротний житловий ваучер і не може дозволити собі друге житло в кредит?
І скільки років чекати можливості знову мати власний дім?
За таких умов бажання частини ВПО повернутися на окуповану територію хоча б заради того, щоб урятувати вціліле житло, вже важко пояснювати одним словом «зрада». Люди можуть їхати туди не тому, що прийняли окупацію, а тому, що квартира чи будинок залишилися єдиним майном, яке вони нажили за життя.
Внутрішнє переміщення в Україні триває вже понад 12 років. За цей час для всіх категорій ВПО так і не з’явилося універсальної відповіді на просте питання: як людині, яка втратила доступ до власного дому, знову отримати власне житло, а не тимчасове місце, оренду чи кредит.
І поки такої відповіді немає.
Читайте також: Два мільйони не для всіх, решта — в кредит: що насправді змінюють для ВПО
