Вересневий візит місії Міжнародного валютного фонду до Києва завершився без оголошення нової угоди на рівні персоналу. Формально нічого фатального не сталося: програму ніхто не закрив, МВФ дверима не грюкнув, переговори тривають.
Але для України це сталося в дуже невдалий момент: уряд щойно приніс до Верховної Ради бюджет на 2027 рік, для якого Україні знадобиться $52,6 млрд міжнародної підтримки. Міністр фінансів Сергій Марченко 16 вересня повідомив депутатам, що домовленостями з партнерами наразі закрито близько $20 млрд. Решту ще треба знайти.
Проєкт бюджету на 2027 рік передбачає 5,65 трлн грн доходів і 7,27 трлн грн видатків. Майже 4,89 трлн грн мають піти на безпеку й оборону. Тобто бюджет уже порахували, а джерела для десятків мільярдів доларів, на яких він має триматися, — ще ні.
І саме в цей момент місія МВФ їде з Києва без нової домовленості. Це вже значно серйозніше за суперечку навколо чергового «структурного маяка». Йдеться про те, наскільки стійкою залишається фінансова конструкція держави на п’ятому році великої війни.
$52,6 млрд, яких треба десь знайти
Цифри бюджету-2027 пояснюють масштаб проблеми:
- Доходи — 5,648 трлн грн.
- Видатки — 7,272 трлн грн.
На оборону та безпеку планують спрямувати 4,885 трлн грн, або 43,8% прогнозованого ВВП. Війна стає дорожчою — її середня вартість для України у 2026 році зросла приблизно до $190 млн на добу проти $116 млн у 2022-му.
Одночасно уряд оцінює потребу України в міжнародній підтримці у 2027 році у $52,6 млрд. З них, за словами Марченка, підтверджено лише близько $20 млрд.
Це не означає, що решти грошей Україна не отримає. Переговори тривають, серед можливих джерел уряд називає і використання заморожених російських активів. Але станом на зараз значна частина потреби наступного року залишається без остаточно підтвердженого покриття.
МВФ для України давно вже не просто кредитор, який раз на кілька місяців переказує черговий транш. Його програма — частина всієї конструкції зовнішнього фінансування країни. І коли власних грошей катастрофічно не вистачає, сваритися з кредиторами через зобов’язання, під якими сам поставив підпис, — дуже дорога розкіш.
Економіка майже перестала рости
У червні МВФ прогнозував, що у 2026 році реальний ВВП України зросте лише на 1–1,6%. Для порівняння: у 2023 році українська економіка зросла на 5,5%, у 2024-му — на 3,2%, у 2025-му — на 1,8%.
Війна тим часом дедалі сильніше б’є вже не тільки по бюджету, а й по можливості цей бюджет наповнювати. За оцінкою міністра економіки Олександра Кравченка, прямі пошкодження інфраструктури та основних фондів від російських атак у 2026 році наблизилися до $10 млрд. Удари та проблеми з експортною логістикою можуть забрати близько 1,5 відсоткового пункта ВВП.
За перші вісім місяців року бюджет недоотримав близько $1,35 млрд доходів. Оборонні видатки сягнули приблизно $42 млрд — більше, ніж $39 млрд, отриманих коштом внутрішніх доходів та запозичень.
Попереду зима. росія продовжує бити по енергетиці, підприємствах і логістиці. Армія потребує дедалі більше грошей, а на наступний рік треба знайти понад $50 млрд зовнішнього фінансування.
На цьому тлі Київ місяцями не міг розібратися навіть із законами, які сам пообіцяв ухвалити в межах домовленостей із міжнародними партнерами.
Сперечаємося про посилки
Найдивніше у цій історії виглядає одна з таких суперечок — посилки вартістю до €150. Зміна їх оподаткування стала частиною зобов’язань України перед міжнародними партнерами. 1 вересня Верховна Рада необхідні зміни не ухвалила, питання залишилося висіти саме тоді, коли Києву особливо потрібні гроші МВФ та ЄС.
Минуло два тижні, місія МВФ завершила роботу в Києві й 16 вересня Верховна Рада раптом знайшла голоси: 273 депутати підтримали у першому читанні законопроєкт №16051-1. Пов’язаний із ним законопроєкт №15460 про зміни до Митного кодексу набрав 267 голосів. Обидва документи ще мають пройти остаточне ухвалення.
Про сам податок можна сперечатися: для людини, яка замовляє недорогі речі за кордоном, аргумент про наповнення бюджету навряд чи зробить наступну покупку дешевшою, особливо в країні, де війна та інфляція вже п’ятий рік б’ють по сімейних бюджетах.
Але тут є й інше питання: навіщо було погоджувати зміни з партнерами, затягувати їх ухвалення, провалювати голосування — щоб через два тижні все одно повернути закон до парламенту і дати за нього 273 голоси?
Справа далеко не лише в €150
Посилки просто стали найпомітнішою частиною значно більшої проблеми. Ще в липні МВФ констатував, що реалізація реформ в Україні сповільнилася. Кілька структурних маяків виконали із запізненням або взагалі пропустили.
У детальному звіті щодо України Фонд пише ще відвертіше: темп реформ за останній рік ослаб, а парламентський глухий кут затримує зміни, важливі для вступу до ЄС, економічного зростання та наповнення бюджету. І йдеться далеко не про одні посилки. У списку проблем — податкова система та ухилення від сплати податків, корпоративне управління держпідприємствами, енергетика, державні інвестиції, тіньова економіка та робота антикорупційних інституцій. У липні МВФ окремо застеріг Україну від відкату реформ.
Картина виходить проста й неприємна: що більше Україні потрібно чужих грошей, то дорожче коштує кожен місяць зволікання з рішеннями, від яких ці гроші залежать.
МВФ не благодійний фонд
Робити з МВФ доброго лікаря, який приїхав рятувати українську економіку, не варто. Фонд — кредитор. Він дає гроші під конкретну програму і вимагає її виконання. Частина цих вимог для українців дуже неприємна: більше бюджетних доходів, менше пільг, жорсткіше адміністрування податків. Звідси й історія з посилками.
І тут виникає цілком нормальне питання: чому, коли державі знову бракує грошей, вона насамперед шукає, що ще можна оподаткувати?
Тим більше що сам МВФ серед головних завдань для України називає не тільки збільшення доходів. Фонд вимагає боротися з ухиленням від податків і тіньовою економікою, наводити лад у державних підприємствах, ефективніше витрачати державні гроші та не згортати антикорупційні реформи.
А це вже значно складніше, ніж додати ПДВ до коробки з китайського маркетплейса.
Гроші потрібні вже зараз
Величезний дефіцит України легко пояснити війною: Україна воює проти значно більшої економіки, витрачає колосальні суми на армію, втрачає підприємства, електростанції, логістику та людей. Жодна податкова реформа не перекриє такі втрати за кілька років. Але війна триває вже п’ятий рік.
І держава входить у 2027-й із планом витратити 7,27 трлн грн та потребою отримати $52,6 млрд міжнародної підтримки.
Це вже масштаб, за якого зовнішнє фінансування — не приємний бонус і не допомога «на відбудову». Без нього державний бюджет просто не сходиться. При цьому говорити, що Україна залишилася без кредитів МВФ зарано. У липні після першого перегляду Україна отримала від МВФ близько $690 млн. Чинна чотирирічна програма EFF загальним обсягом близько $8,1 млрд продовжує діяти.
Переговори теж не припинені. Після зустрічі з місією прем’єр Сергій Корецький заявив, що сторони визначили план подальших дій і залишатимуться на постійному зв’язку, але після цього вересневого візиту залишилося питання значно серйозніше за долю одного траншу. Українська влада вже кілька років живе у фінансовій реальності, де величезні діри можна закривати грошима партнерів. Поки партнери платять, ця система працює. Можна переносити дедлайни, місяцями торгуватися за вже погоджені рішення, провалювати голосування, а потім повертати ті самі закони до зали.
Проблема в тому, що гроші партнерів — не природний ресурс України й не гарантована стаття доходів на десятиліття.
МВФ у своїх висновках після першого перегляду програми уже прямо говорив про уповільнення реформ. Фонд може вимагати непопулярних податків, українці можуть злитися через них, депутати — сперечатися, уряд — просити більше часу. Але наприкінці цієї суперечки залишається держава, яка витрачає значно більше, ніж заробляє, і просить інших закрити різницю. І ось тут закінчуються красиві слова про «макрофінансову стабільність».
Якщо держава залежить від десятків мільярдів чужих доларів, вона принаймні не може дозволяти собі розкіш поганого управління власними грошима. Не може роками миритися з тінню, схемами, неефективними витратами та корупцією, а потім пояснювати громадянину, що для порятунку бюджету саме його посилка стала тією проблемою, яку треба терміново вирішити.
Посилки тут узагалі ні до чого. Вони просто дуже вдало показали масштаб абсурду.
Країна воює, втрачає підприємства, людей та енергетику, шукає десятки мільярдів доларів на наступний рік — а влада примудряється створювати проблеми навіть там, де рішення давно обговорене і зрештою все одно повертається до парламенту.
МВФ ще повернеться. Будуть наступні переговори. Можливо, буде й наступна угода — разом із новими вимогами, частину рахунку за які зрештою знову виставлять українцям. Але жоден транш не виправить головного: держава, яка постійно шукає, у кого позичити й що ще оподаткувати, рано чи пізно мусить почати з найнеприємнішого — навести лад у себе. Можливо, спочатку просто треба перестати красти?
