Верховна Рада 15 вересня підтримала в першому читанні законопроєкт №15335, який має дозволити поєднувати житловий ваучер для окремих категорій ВПО з іпотечним кредитом. За основу проголосували 278 депутатів.
У ГО «ВПО України», співзасновниками якої є народні депутати Максим Ткаченко, Сергій Козир та Руслан Горбенко, новину зустріли майже як маленьку житлову революцію: «Більше можливостей для ВПО мати власне житло!» Організація окремо наголосила, що законопроєкт розробили її співзасновники, а саме рішення назвала «ще одним реальним шляхом до своєї квартири чи будинку».
Шлях справді з’являється. Щоправда, для частини ВПО він веде не просто до квартири, а ще й до банку.
Якщо відкрити сам законопроєкт №15335, картина значно прозаїчніша. Нових житлових ваучерів документ не запроваджує, їхній розмір не збільшує, коло отримувачів не розширює і додаткового фінансування програми не передбачає. Він розв’язує лише конкретну юридичну проблему: дозволяє передавати в іпотеку житло, яке купують одночасно за кошти житлового ваучера та банківського кредиту.
Це потрібна зміна, але до розв’язання житлової проблеми українських переселенців їй ще дуже далеко.
Два мільйони є не для кожного ВПО
Почати варто з того, що сам житловий ваучер — не новина. Програма «Житло для ВПО з ТОТ» запрацювала ще 1 грудня 2025 року. Вона передбачає ваучер на 2 млн грн, який можна використати для придбання квартири чи будинку або інвестування у будівництво. Гроші на руки не видають — держава перераховує їх продавцю або банку.
Але є деталь, яка губиться за загальною назвою «житло для ВПО».
На першому етапі програма охоплює не всіх переселенців із тимчасово окупованих територій, а лише тих, хто має статус учасника бойових дій або особи з інвалідністю внаслідок війни. Тобто сама довідка ВПО і навіть залишена в окупації квартира права на 2 млн грн не дають.
Людина могла виїхати з Луганська у 2014 році або з Маріуполя, Мелітополя чи іншого окупованого міста після початку повномасштабного вторгнення, втратити доступ до єдиного житла і роками винаймати квартиру. Якщо вона не належить до визначених державою категорій — цього ваучера вона наразі не отримає.
Є й інші умови. Зокрема, враховується наявність житла на підконтрольній території та отримання іншої державної житлової допомоги. А з 1 серпня правила додатково змінили: підставою для відмови, зокрема, може стати відчуження заявником або членами його сім’ї житла після 24 лютого 2022 року чи використання пільгової іпотеки.
Законопроєкт №15335 жодного з цих обмежень не скасовує. Він узагалі не визначає, кому давати два мільйони. Він про інше — що робити людині, яка право на ваучер уже має, але квартири за ці гроші знайти не може.
Ваучер плюс кредит
Схема проста: людина отримує право на 2 млн грн державної допомоги. Обрана квартира, наприклад, коштує 3 млн. Мільйон треба додати самостійно або позичити.
І тут виникла юридична проблема: житло, придбане за ваучер, протягом п’яти років не можна відчужувати. Але іпотека працює саме тому, що нерухомість стає забезпеченням кредиту: якщо позичальник перестає виконувати зобов’язання, банк повинен мати можливість звернути стягнення на заставу.
№15335 вносить зміни до законів про іпотеку, державну реєстрацію речових прав та нотаріат. Житло, яке купують за ваучер разом із кредитом, можна буде передати в іпотеку. П’ятирічна заборона на його відчуження зберігається, як і заборона наступної іпотеки, але для звернення стягнення кредитором робиться виняток. Іншими словами, держава дозволяє використати свої 2 млн грн як частину оплати житла, а нестачу добрати кредитом. Якщо кредит не обслуговувати, заставлене житло може стати предметом стягнення.
Причому сама ідея поєднати ваучер з іпотекою з’явилася давно. Ще 17 червня уряд ухвалив зміни для поєднання житлових ваучерів із програмою «єОселя». Тоді Мінрозвитку прямо пояснювало: ваучер планують використовувати як перший внесок, але для повноцінного запуску механізму необхідно змінити законодавство про іпотеку. І одразу називало той самий №15335, тобто 15 вересня парламент не винайшов нову житлову програму. Він у першому читанні почав закривати юридичну прогалину в механізмі, який уряд готував уже кілька місяців.
Перемога є. Грошей більше не стало
Саме тут особливо цікаво виглядає комунікація ГО «ВПО України», засновниками якої на її ж сайті названі Ткаченко, Козир і Горбенко. Після голосування організація повідомила: «Більше можливостей для ВПО мати власне житло!» — і наголосила, що №15335 розробили її співзасновники.
Далі пояснення цілком правильне: якщо ваучера не вистачає, різницю можна буде отримати через іпотечний кредит. А наприкінці — ще одна перевага: «додаткових коштів із державного чи місцевих бюджетів не потрібно».
Тут справді не посперечаєшся. Не потрібно, бо додаткових грошей ВПО цей законопроєкт і не дає.
Показово, що вже наступного дня після голосування це фактично визнав і один зі співавторів законопроєкту Сергій Козир. У коментарі, оприлюдненому Верховною Радою 16 вересня, він прямо пояснив: документ «просто врегульовує законодавчі процеси між банківськими структурами й нотаріусами».
Ось, власне, і весь масштаб законодавчої «перемоги».
Це не нова житлова програма для ВПО, не додаткові мільярди на квартири й не розширення кола людей, які можуть отримати ваучер. Це необхідна юридична доробка вже наявної програми, щоб державні 2 млн грн можна було нормально поєднати з іпотекою.
Сам Козир підтвердив і ще одну принципову деталь: додаткових фінансових інструментів з боку держави №15335 не потребує, тобто держава не додає грошей — вона дозволяє додати кредит.
До честі Максима Ткаченка, у сесійній залі він пояснював суть законопроєкту значно точніше. Депутат прямо говорив, що йдеться насамперед про категорії, яким уже надають ваучери по 2 млн грн, і про можливість використати ці гроші як перший внесок та долучитися до «єОселі».
Тобто в парламенті — конкретна поправка до іпотечного механізму, а у переможній комунікації — «ще один реальний шлях до своєї квартири чи будинку»… Формально одне іншому не суперечить.
Просто квартира від цього ближчою стала далеко не для кожного переселенця.
35 тисяч схвалених заяв — і 3296 профінансованих
Є ще одна цифра, після якої масштаб «перемоги» має зовсім “не переможний” вигляд. За даними Мінрозвитку станом на 10 липня, на житлові ваучери подали понад 43 тисячі заяв. Більш ніж 35 тисяч із них уже схвалили місцеві комісії.
А профінансували 3296 ваучерів на 6,59 млрд грн. Житло на той момент придбали 3228 родин.
Отже, головна проблема для десятків тисяч людей зараз навіть не в тому, чи можна додати до ваучера іпотеку. Спочатку під цей ваучер мають з’явитися реальні гроші.
Додаткове фінансування очікується. Банк розвитку Ради Європи погодив Україні 80 млн євро саме на компонент «Житло для ВПО з ТОТ»: 40 млн євро очікуються у вересні 2026 року, ще 40 млн — у 2027-му. За оцінкою Мінрозвитку, цього вистачить приблизно ще на дві тисячі ваучерів.
Усього дві тисячі — при понад 35 тисячах уже схвалених заяв: якщо програма просуватиметься такими темпами, час на фінансування тільки схвалених сертифікатів вимірюватиметься десятиліттями.
Тому можливість додати іпотеку — корисна річ для тих, до кого фінансування дійде і хто матиме достатній дохід, щоб банк погодив кредит. Але вона не вирішує навіть проблему фінансування самої програми, не кажучи вже про житлове питання всіх ВПО.
І тут ми повертаємося до того, з чого починали. №15335 звісно потрібен: держава створила ваучер, дозволила використовувати його разом з іпотекою — отже, законодавство має дозволяти банку нормально оформити заставу. Залишати цю дірку було б абсурдом.
Але називати технічне виправлення іпотечного механізму великою житловою перемогою переселенців теж не варто, особливо коли десятки тисяч людей уже мають схвалені ваучери й чекають грошей, а величезна кількість інших ВПО взагалі не має права на ці 2 млн грн.
Для родини, яка залишила квартиру в окупованому Луганську, Сіверськодонецьку, Маріуполі чи Мелітополі, але не належить до визначених програмою категорій, після голосування 15 вересня не змінилося нічого. Держава не дала їй ані квартири, ані ваучера, ані двох мільйонів.
Коли держава знайде гроші хоча б для десятків тисяч уже схвалених ваучерів і пояснить, що робити решті переселенців, які роками живуть без доступу до власних домівок, — тоді й буде привід для переможних дописів.
А поки десяткам тисяч ВПО залишається чекати й платити оренду за чужі квартири. А тим, у кого на це вже немає грошей, вибір стає зовсім невеселим: просити допомоги, шукати будь-який дешевший дах над головою, а для когось — навіть думати про повернення на окуповану територію.
На тлі цього можливість додати до двох мільйонів ще й банківський кредит справді виглядає не тією перемогою, яку хочеться зустрічати знаками оклику.
Читайте також редакційне дослідження: Яку допомогу можуть отримати ВПО з Луганщини у 2026 році
