Українські прикордонники переслідували чоловіка, який намагався переплисти Дністер до Молдови. Очевидці звинуватили їх у побитті веслом і спробі втопити людину. Медики підтвердили струс мозку. ДПСУ повідомила про опір порушника та несправний двигун човна. Але за цією історією стоїть значно більше, ніж можливе перевищення повноважень двома військовослужбовцями. За роки великої війни на українських кордонах загинули десятки чоловіків. Ще 2022 року НАЗК вказувало на правові проблеми із забороною виїзду та корупційні схеми її обходу. Відтоді правила неодноразово змінювали, але українці продовжують ризикувати життям, щоб опинитися по той бік кордону.
У молдовському селі Голошниця 15 жовтня люди покинули свої справи й побігли до Дністра. З річки долинали крики. Двоє українських прикордонників на моторному човні переслідували чоловіка, який намагався доплисти до молдовського берега. Побачене змусило місцевих втрутитися. За словами очевидців, військові били плавця по голові й небезпечно маневрували човном, підводячи до нього корму з гребним гвинтом. Двоє селян допомогли чоловікові вибратися з води.
49-річного киянина Олексія Коваля госпіталізували зі струсом мозку. Українських прикордонників затримала молдовська поліція.
Від Державної прикордонної служби України надійшло інше пояснення: чоловік чинив опір, двигун вийшов із ладу, човен прибило до молдовського берега, де військовим погрожували місцеві жителі.
Усе начебто зрозуміло. Окрім одного: що саме робили прикордонники з людиною посеред річки?
Переправа, яка могла закінчитися смертю
Олексій Коваль — клінічний психолог і психотерапевт із Києва. У розмові з молдовським суспільним мовником Moldova 1 він розповів, що хотів потрапити до родини, яка виїхала з України. За його словами, 2022 року він добровільно звернувся до ТЦК, пройшов медичні комісії та отримав документ про звільнення від військової служби. Повернувшись в Україну у 2025 році, з’ясував, що документ більше не діє. Намагався розв’язати проблему через суд, місяцями працював удома й зрештою вирішив залишити країну.
Документів, які підтверджують усі обставини його суперечки з ТЦК, журналісти не оприлюднили, проте сама розповідь про переправу навряд чи залишилася б поза увагою навіть без цієї передісторії. Коваль стверджує, що має тромбоз глибоких вен і через хворобу йому важко ходити. Попри це він вирішив переплисти Дністер. Сподівався, що відстань невелика, але холодна вода, рослинність і фізичне виснаження швидко далися взнаки. Приблизно за п’ятнадцять хвилин він побачив моторний човен українських прикордонників.
За словами Коваля, один із військових замахнувся на нього. Самого удару чоловік не пам’ятає. Стверджує, що втратив свідомість, а коли отямився, лежав на спині у воді. Потім човен нібито розвернули так, що він опинився поблизу гребного гвинта. Це розповідь самого потерпілого. Але є й свідки, які спостерігали за подіями з молдовського берега.
Іон Хапун працював на городі, коли почув крики. Побачивши на річці озброєних прикордонників і цивільного, сам втручатися побоявся, тому покликав знайомого.
Інший місцевий житель, Євген Прокопчук, розповів журналістам, що українця били по голові та намагалися підвести під човновий гвинт. За його словами, на березі зібралося близько двадцяти людей. Вони вимагали припинити переслідування. Обидва чоловіки дали інтерв’ю під власними іменами.
На оприлюднених відеозаписах видно переслідування плавця й рухи веслом поблизу нього. Водночас самі кадри не дозволяють беззаперечно встановити всі удари, про які говорять очевидці.
Натомість медичний діагноз підтверджений. Лікар-травматолог Сороцької районної лікарні Дорін Жамба повідомив про струс головного мозку, садна, головний біль і запаморочення. Заступниця керівника лікарні Ніна Спояло підтвердила черепно-мозкову травму та ознаки переохолодження. Чим саме спричинена травма голови, має встановити експертиза. Медичний діагноз сам собою не доводить побиття веслом, проте свідчення очевидців дають достатньо підстав для ретельної перевірки дій прикордонників.
17 жовтня речник ДПСУ Андрій Демченко заявив «Українській правді», що чоловік чинив опір під час затримання, а прикордонний човен через обміління річки та несправність двигуна прибило до молдовського берега. Уточнень, у чому саме полягав опір плавця, чи застосовували до нього силу та як він отримав травму голови, у цьому поясненні немає.
Стаття 21-1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» зобов’язує військовослужбовців негайно повідомляти керівництво про застосування фізичного впливу. Якщо внаслідок цього людині заподіяно тілесні ушкодження, керівник повинен невідкладно письмово повідомити орган досудового розслідування. Тож тепер ДПСУ належить пояснити не лише поведінку наряду, а й те, чи належно задокументували застосування сили, якщо воно було, та чи перевірили походження травм потерпілого. Службове розслідування в Україні розпочали, проте його остаточних результатів станом на 24 жовтня у відкритих джерелах немає.
Тим часом молдовська прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом незаконного перетину кордону українськими прикордонниками. Місцева влада також повідомила, що правову кваліфікацію ймовірного побиття Коваля мають визначити прокурори.
Через два дні, 17 жовтня, сталася ще одна схожа подія. Біля села Василкеу молдовська поліція затримала інших двох українських прикордонників. Вони теж переслідували українця на Дністрі й перетнули кордон Молдови. Обидва чоловіки, яких переслідували 15 та 17 жовтня, звернулися в Молдові по міжнародний захист.
Усього за три дні — чотири українські прикордонники, два провадження в сусідній державі та один госпіталізований чоловік.
За чотири роки — понад 70 смертей
У лютому 2026 року такий самий Андрій Демченко повідомив про понад 70 загиблих чоловіків під час спроб незаконного перетину кордону від початку повномасштабного вторгнення. За словами речника ДПСУ, найбільше смертей сталося саме на річкових ділянках. Пік припав на 2023–2024 роки. У більшості відомих випадків люди загинули через течію, холодну воду, складний рельєф чи інші небезпеки нелегальних маршрутів.
І було б недобросовісно приписувати всі ці смерті військовослужбовцям, але списувати трагедії лише на необачність загиблих — теж надто зручне пояснення. Коли десятки людей гинуть, намагаючись залишити країну, виникає запитання про саму політику обмеження виїзду. Не тільки про те, як охороняють кордон, а й про те, до яких наслідків призводить заборона.
Нелегальний перетин був і залишається правопорушенням. Ніхто не скасовував обов’язку дотримуватися закону, але заборона не ліквідувала бажання частини громадян виїхати. Для чоловіків, які вирішили виїхати попри заборону, залишилися нелегальні маршрути — через річки, гори або за допомогою переправників.
Редакція Ірта-fax неодноразово повідомляла про такі трагедії. Зокрема, у листопаді 2024 року — про чергового загиблого, знайденого на березі Тиси. Звичайно, можна й надалі говорити, що люди самі обирають небезпечний шлях. Формально це так. Але навіщо державі обмежуватися констатацією смертей, якщо можна дослідити, чи існують способи зменшити ризики, не відмовляючись від потреб оборони?
Адже в інших випадках, коли обмеження або дії влади призводять до небезпечних наслідків, суспільство цілком закономірно вимагає перевіряти не лише поведінку постраждалих, а й рішення тих, хто встановив правила. І кордон навряд чи має бути винятком.
Заборона, яку ще 2022 року поставили під сумнів
Стаття 33 Конституції України гарантує громадянам право вільно залишати територію держави, за винятком обмежень, встановлених законом. Стаття 64 допускає тимчасове обмеження цього права під час воєнного стану. Отже, сама по собі заборона на виїзд для окремих категорій громадян не є автоматично неконституційною, але спосіб її запровадження викликав серйозні запитання ще в перший рік повномасштабної війни.
26 жовтня 2022 року Національне агентство з питань запобігання корупції оприлюднило дослідження правил виїзду чоловіків за кордон. НАЗК тоді прямо заявило, що указ президента №64/2022 про запровадження воєнного стану допускав можливість обмеження конституційних прав, але не містив безпосередньої заборони на виїзд. Агентство запропонувало внести відповідні зміни до указу та затвердити їх Верховною Радою.
У дослідженні НАЗК описало вісім схем обходу обмежень і сім пов’язаних із ними корупційних ризиків. Серед них — використання системи «Шлях», фіктивні документи про зняття з військового обліку, листи державних органів та хабарі. Агентство навіть навело конкретні приклади виїзду впливових осіб за документами, пов’язаними з перевезенням гуманітарних вантажів. І тут сама собою напрошується неприємна паралель: одні громадяни знаходили можливість виїхати завдяки потрібним документам, зв’язкам або корупційним схемам, інші йшли в гори й лізли в річки.
НАЗК попереджало: правова невизначеність створює умови для зловживань. Але заборона залишилася, а порядок виїзду згодом неодноразово змінювали.
Водночас було б неправильно приховати й інший важливий факт. Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2025 року у справі №640/21967/22 підтвердив, що під час воєнного стану право на виїзд може обмежуватися на підставі спеціальних законів про воєнний стан і мобілізацію, навіть якщо закон про порядок виїзду громадян не містить відповідної прямої норми. Але судове підтвердження можливості обмежувати право на виїзд не означає, що будь-які правила, встановлені урядом, автоматично позбавлені недоліків або не можуть бути переглянуті. Показовий приклад — вік чоловіків, яким дозволено залишати Україну.
Таким чином, можливість виїзду залежить не тільки від громадянства, документів чи військового статусу, а й від вікової межі, яку уряд змінив своїм рішенням. І ця обставина варта окремої дискусії: чи всі встановлені обмеження відповідають реальним оборонним потребам, чи враховують сімейні обставини, стан здоров’я та індивідуальну ситуацію людини? Адже не кожен чоловік, якому заборонено виїжджати, фактично може бути мобілізований. І не кожен, хто хоче залишити Україну, робить це з метою ухилення від військової служби.
Обмеження свободи пересування допустимі за законом, проте вони повинні мати обґрунтування, а громадянин — реальну можливість захистити свої права. Особливо коли наслідком помилки або свавільного рішення стає неможливість побачити родину, отримати лікування чи влаштувати власне життя.
Де закінчується охорона кордону
Скандал на Дністрі навряд чи стане останнім. Доки існують суворі обмеження на виїзд, залишатимуться й люди, які намагатимуться їх обійти. Але в цій історії є межа, яку не можна пересувати жодною постановою Кабміну.
Право на життя й повагу до людської гідності, закріплені статтями 27 та 28 Конституції України, не підлягають обмеженню навіть під час воєнного стану. Тому можливий удар веслом по голові людини, яка перебуває у воді, — це не дрібне порушення інструкції. За підтвердження таких дій постає питання про кримінальну відповідальність, а залежно від обставин — і про умисне створення загрози життю. Оцінити це повинне незалежне розслідування.
Водночас дії самого Коваля також підлягають правовій оцінці. Незаконний перетин кордону за відсутності додаткових обставин передбачає адміністративну відповідальність за статтею 204-1 КУпАП. Проте адміністративне правопорушення не може бути підставою для необмеженого фізичного примусу. І саме тут у справі на Дністрі виникає найважливіше запитання: якщо чоловік порушив правила перетину кордону, держава знає, що з ним робити: затримання, протокол, суд, передбачена законом відповідальність.
А який настільки ж чіткий і неминучий механізм спрацьовує, коли в незаконному насильстві звинувачують тих, хто цей кордон охороняє?
ДПСУ ще належить пояснити походження травм і дії свого наряду. Слідству — перевірити свідчення очевидців та встановити, чи були вчинені злочини.
А державі загалом — відповісти на питання, яке значно ширше за події біля Голошниці: скільки ще людей мають загинути в прикордонних річках, перш ніж влада почне оцінювати не тільки законність їхніх спроб виїхати, а й наслідки власних заборон?
Читайте також: «Бусифікація» на очах у світу: хто відповість за насильство та смерті під час мобілізації
