Уявіть, що наступної весни Сіверськодонецької, Старобільської чи Рубіжанської військової адміністрації більше немає — начальників звільнили, відділи скоротили, бухгалтерії об’єднали. На бюджетних видатках заощадили. У соцмережах частина наших земляків, мабуть, відкрила б шампанське. Бо навіщо утримувати чиновників, які вже понад чотири роки не керують власними містами? А інші спробували б з’ясувати, що тепер буде з місцевими програмами допомоги, житловими кредитами, комунальними установами, документами та бюджетами громад.
І тут з’ясувалося б, що розігнати адміністрацію значно простіше, ніж пояснити, хто виконуватиме її роботу.
Ми самі переселенці з Луганщини, тому не збираємося захищати чиновницькі крісла заради самих крісел. Але й радіти можливому закриттю українських органів влади в наших окупованих містах не поспішаємо.
Тим паче, що підготовка до змін справді триває. І почалася вона задовго до того, як у цій історії замаячив першоквітневий «час Х».
Звідки взявся квітень і хто заговорив про ліквідацію
24 жовтня начальниця Старобільської МВА Яна Літвінова опублікувала допис напередодні шостої річниці обрання головою громади. У ньому — розчарування державними рішеннями, відчуття непотрібності накопиченого досвіду та згадка про документи, які вона тепер дбайливо складає до архіву.
Наприкінці Літвінова повернулася до давньої розмови з керівником РДА: «Можливо, як колись мені говорив керівник РДА, за півроку це вже не буде моєю проблемою і моїм внутрішнім болем».
Чи натякала вона на можливу ліквідацію адміністрацій? Із самого допису це не випливає, натомість у проєкті Державного бюджету на 2027 рік №16000 є значно конкретніша інформація.
До 1 квітня 2027 року Кабмін разом з обласними військовими адміністраціями має оцінити ефективність військових адміністрацій окупованих територій та підготувати пропозиції щодо оптимізації їхньої структури, розпорядників бюджетних коштів і комунальних підприємств.
На цю норму звертають увагу й аналітики Київської школи економіки. Фактично уряд ставить запитання: чи потрібна окупованим громадам нинішня система управління в тому вигляді, у якому вона існує сьогодні?
І тут цікаво подивитися, що передувало появі квітневого строку. Ще 17 лютого Мінрозвитку офіційно повідомило про підготовку змін у роботі адміністрацій та комунальних установ окупованих територій. Луганській, Донецькій, Запорізькій та Херсонській ОВА доручили зібрати інформацію про установи, які можна оптимізувати, і розрахувати можливу економію. Також рекомендували переглянути підрозділи, які через окупацію не можуть виконувати свої функції.
У вересні дискусія перейшла у відкриту площину. Заступник начальника Волинської ОВА Денис Денищенко, який раніше працював на Луганщині, запропонував в «Українській правді» радикально скоротити систему управління окупованою областю. За його оцінкою, 31 військова адміністрація Луганщини — обласна, чотири районні та 26 місцевих — має сукупний штат понад 1050 осіб. Фонд зарплат із нарахуваннями перевищує 245 млн гривень на рік. Денищенко пропонує залишити близько 400 фахівців, об’єднавши управлінські функції. Очікувана економія, за його розрахунками, становитиме 150–190 млн гривень щороку.
Чому адміністрації можуть скоротити, але громади не зникнуть
На Луганщині 37 територіальних громад. Військові адміністрації населених пунктів працюють у 26 із них. Ще в 11 громадах, окупованих із 2014 року, такі адміністрації не створювали. Це означає, що область уже має два різні способи організації управління своїми громадами.
І найцікавіше тут — гроші. Ми нещодавно розбирали програму житлового кредитування Луганської ОВА. Вона охоплює визначені категорії переселенців із чотирьох районів, окупованих ще 2014 року. Саме там не утворювали окремих військових адміністрацій громад, які могли б реалізовувати аналогічні програми. А Сіверськодонецька й Лисичанська громади, де місцеві адміністрації існують, фінансують власні житлові програми.
Тобто від того, як організована влада, уже сьогодні залежить, за якою програмою переселенець може звернутися по допомогу. Якщо завтра всі рішення передадуть обласній адміністрації, з’явиться можливість запровадити єдині правила для жителів Луганщини незалежно від колишньої прописки. І це могло б бути справедливіше.
Але хто гарантує, що разом з об’єднанням адміністрацій не скоротять і самі програми? Або що люди, які вже подали документи на місцеві кредити, не опиняться між старим порядком і новим, який ще належить написати? Наразі відповіді немає.
Та є ще одна обставина, яка ускладнює розмови про швидку ліквідацію. Відповідно до Закону «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації утворює Президент України. Їхні начальники можуть здійснювати повноваження місцевих рад і голів на підставі рішень Верховної Ради.
Тому Кабмін не може просто викреслити адміністрації з бюджетної таблиці й оголосити, що з квітня їх більше немає. Для реорганізації або припинення діяльності потрібні відповідні правові рішення, а для передачі повноважень — визначені законом механізми.
До того ж ліквідація військової адміністрації не означає автоматичної ліквідації самої територіальної громади. Сіверськодонецьк залишиться Сіверськодонецьком. Питання лише в тому, хто здійснюватиме українську владу від його імені.
Чому загроза реальна: гроші можуть забрати раніше, ніж скоротять чиновників
23 жовтня начальник Луганської ОВА Олексій Харченко заявив народним депутатам, що наступного року обласний бюджет ризикує скоротитися більш ніж на 50%. За його словами, Мінфін врахував у бюджетних розрахунках лише 8,6 тисячі жителів двох громад замість 338,8 тисячі осіб, яких пропонує враховувати область.
У результаті Луганщина за розрахунковою податкоспроможністю опинилася серед найбагатших областей України. Хоча більша частина її території окупована, а жителі змушені винаймати житло в інших регіонах. Через цю арифметику, за словами Харченка, понад 35% надходжень загального фонду обласного бюджету має забирати реверсна дотація.
На проблему звернув увагу й Бюджетний комітет Верховної Ради, який встановив, що для чотирьох областей застосували відмінні підходи до врахування населення без належного обґрунтування.
Але зменшення фінансування області — ще не найгірший для місцевої самостійності сценарій. Стаття 59 проєкту бюджету-2027 передбачає передачу визначених залишків коштів бюджетів окупованих громад, а також Донецького й Луганського обласних бюджетів до спеціального фонду державного бюджету. Залишки рахуватимуть станом на 1 січня 2027 року, а використовувати їх планують на забезпечення житлом ВПО за рішеннями уряду. Зверніть увагу на послідовність: спочатку гроші громад пропонують централізувати, а вже потім, до квітня, підготувати пропозиції щодо оптимізації адміністрацій.
Чи означає це, що місцеві органи влади свідомо залишають без фінансових можливостей перед ліквідацією? Таких доказів немає. Але ризик очевидний: адміністрація може формально залишитися, втративши частину грошей, якими раніше розпоряджалася самостійно.
Для чиновників це означатиме втрату впливу. Для переселенців — можливу зміну умов фінансування місцевих програм.
І тут є один неприємний момент: коли гроші на житло забирають із місцевого бюджету до державного, вони не перестають бути бюджетними, але людина, якій допомога потрібна зараз, може й не дочекатися, поки міністерство затвердить новий порядок їх використання.
Звісно, не обов’язково станеться саме так. Проте без чітких перехідних правил така небезпека існує. До речі, схоже протистояння ми вже спостерігали рік тому. Тоді Харченко запевняв, що вилучення бюджетних залишків не означає ліквідації адміністрацій.
Тепер до планів вилучення бюджетних залишків додалася вимога оцінити ефективність самої системи.
А чи вистачить грошей до квітня?
Тут варто перевірити ще одне поширене припущення: нібито в першому кварталі 2027 року адміністрації доїдять залишки бюджетів, після чого їм просто не буде за що існувати. Це звучить ефектно, але поки не підтверджується бюджетними документами.
У проєкті держбюджету передбачено 4,3 млрд гривень дотації для бюджетів громад на тимчасово окупованих територіях України. Ще 1,4 млрд закладено для обласних бюджетів Донеччини, Запоріжжя, Луганщини й Херсонщини як часткову компенсацію втрат від бюджетного вирівнювання. Це загальні суми для кількох областей, а не фінансування лише Луганщини.
Отже, Київ поки не збирається повністю припиняти бюджетну підтримку окупованих громад.
Водночас дотації не гарантують збереження нинішніх штатів: держава може виділити гроші на виконання необхідних функцій, але вимагати, щоб їх виконувало значно менше людей. Саме це і є найбільш реалістичним напрямом майбутньої реформи. Проте у відкритих документах немає підтвердження, що вже визначено конкретні адміністрації на ліквідацію чи погоджено, скільки працівників кожна з них повинна скоротити.
Немає і затвердженого плану, за яким із квітня районні військові адміністрації переберуть усі повноваження місцевих. Такі прогнози поки залишаються прогнозами.
Чого ми можемо позбутися разом із чиновниками
Тепер уявімо, що уряд справді вирішив скоротити більшість місцевих військових адміністрацій Луганщини.
Для переселенця, який ніколи до них не звертався й не отримував допомоги, майже нічого не зміниться. Можливо, він навіть не помітить реформи. Але для іншої родини наслідки можуть бути значно відчутнішими.
Наприклад, місцева адміністрація фінансує житлову програму. Людина вже пройшла відбір або готується оформлювати кредит. Після реорганізації має змінитися розпорядник бюджетних коштів. Чи збереже родина право на допомогу за попередніми умовами? Хто виконуватиме вже взяті бюджетні зобов’язання? І що буде із заявами, які ще не встигли розглянути? Відповіді повинні з’явитися до початку скорочень, а не через пів року після них.
Схожа ситуація з документами. За роки окупації ми неодноразово бачили, як складно буває підтвердити обставини, які до війни вирішувалися звичайною довідкою. Особливо це стосується населених пунктів, захоплених ще 2014 року.
Сам Харченко 23 жовтня визнав, що жителі таких територій не можуть отримати витяг із реєстру територіальної громади, та запропонував тимчасово передати відповідні повноваження Державній міграційній службі. Тобто проблема існує навіть без ліквідації адміністрацій. А якщо їхні повноваження просто перерозподілити, не врегулювавши доступу до реєстрів, краще точно не стане.
Окреме питання — збереження документів і кадрової пам’яті громад. Ми втратили фізичний доступ до архівів, комунального майна, технічної документації й багатьох інших матеріалів. Те, що вдалося вивезти або зберегти в українських реєстрах, має залишатися доступним і після будь-якої реорганізації.
І нарешті — підготовка до деокупації. Сьогодні можна цілком обґрунтовано запитувати, навіщо окупованому місту повноцінний департамент благоустрою. Але після звільнення територій хтось повинен буде відновлювати управління, організовувати життєзабезпечення та повертати українські установи. Чи здатна одна районна адміністрація швидко розгорнути роботу одразу в кількох зруйнованих містах? Можливо, здатна. Та для цього потрібен план, а не лише наказ про скорочення посад.
І все-таки ці аргументи не дають чиновникам права прикривати необхідністю майбутнього відновлення будь-які сьогоднішні витрати. Тримати цілий апарат десятиліттями лише тому, що колись він може знадобитися, — теж сумнівна стратегія. Потрібно зберігати функції та фахівців, без яких неможливо працювати. А от скільки для цього необхідно адміністрацій, начальників і заступників — цілком резонне питання.
Що насправді може статися навесні 2027 року
Якщо зібрати разом урядові документи, бюджетні пропозиції та публічну дискусію, вимальовується досить послідовна картина.
Київ уже вимагає скорочувати неефективні структури окупованих територій. Обговорюються моделі об’єднання адміністрацій. У бюджеті на 2027 рік передбачено централізацію коштів і перегляд витрат на управління. А до 1 квітня уряд має отримати пропозиції щодо подальшої оптимізації.
Це серйозні передумови для кадрових і структурних змін. Але жоден із перевірених документів не встановлює, що 1 квітня 2027 року місцеві військові адміністрації Луганщини припинять існування.
Найімовірніше, саме навесні стане зрозуміло, які структури влада пропонує зберегти, які — об’єднати, а від яких функцій відмовитися. Не виключено, що після цього почнеться підготовка до реорганізації окремих адміністрацій. Проте остаточне рішення залежатиме не лише від Мінфіну. Потрібні відповідні правові механізми, а за необхідності — рішення Президента та парламенту.
Тож квітень може виявитися початком реформи, але вважати його датою масової ліквідації поки немає підстав.
І ще одне. Нам, переселенцям із Луганщини, давно пропонують змиритися з тим, що наших міст фактично немає в українському повсякденному житті. Немає доступу до квартир, немає можливості працювати вдома, немає місцевих виборів, а в багатьох випадках — і дієвих механізмів компенсації втраченого.
Залишилися громади, їхні бюджети й українська влада, яка повинна представляти інтереси людей, розкиданих країною. Але ми не зобов’язані утримувати будь-яку чиновницьку структуру лише заради її існування.
Тому можливе скорочення військових адміністрацій — не обов’язково погана новина. Якщо заощаджені гроші підуть на житло та підтримку людей, документи залишаться доступними, а за кожну програму буде кому відповідати, така реформа може бути корисною.
Погано буде, якщо Київ просто забере гроші, скоротить чиновників, а нам залишить чергову обіцянку колись усе врегулювати. Бо ми вже знаємо ціну тимчасових рішень, які затягуються на роки.
І якщо у квітні 2027-го місцеві військові адміністрації справді почнуть зникати, хотілося б, щоб разом із ними зникали зайві витрати, а не останні можливості наших земляків отримати допомогу від власної громади.
Читайте також: Пенсії та пільги під ніж? Що приховує реформа охорони праці
