Мелодію Carol of the Bells знають навіть ті, хто ніколи не чув назви «Щедрик». Вона звучить у різдвяних фільмах, зокрема в улюбленій багатьма комедії «Сам удома», на святкових концертах і в торговельних центрах по всьому світу. Для мільйонів людей ці чотири ноти давно стали музичним символом Різдва.
Та є одна цікава деталь. Як пише Rizdvo.com у матеріалі про історію «Щедрика», в українській пісні немає ані дзвонів, ані згадки про народження Христа. Натомість до господаря прилітає ластівка й повідомляє, що в його господарстві з’явилися ягнята. Вона віщує родині достаток і добрий рік.
Як же українська щедрівка перетворилася на всесвітньо відому різдвяну пісню? І чому за її історією стоять не лише музиканти, а й боротьба України за незалежність, подорожі через океан та навіть рукопис, який спочатку відмовилися друкувати?
У 2026 році для цієї історії збіглися дві річниці. Виповнюється 110 років від часу створення одного з рукописів «Щедрика» Миколи Леонтовича та 90 років від першого видання його англомовної версії Carol of the Bells. Водночас сам народний наспів значно давніший, і точного року його виникнення ніхто не знає.
Від залізничного хору на Донеччині до київської сцени
Почнімо з ластівки. Її поява в пісні, яку сьогодні співають узимку, на перший погляд здається дивною. Однак дослідники пов’язують цей образ із давніми новорічними обрядами, що сформувалися за часів, коли початок року припадав на весну. Звідси й зміст «Щедрика». Це щедрівка — обрядова пісня з побажаннями добробуту, а не колядка з розповіддю про народження Ісуса.
Микола Леонтович не вигадував народної мелодії. Він узяв короткий наспів із чотирьох нот і створив із нього хорову композицію, в якій голоси поступово переплітаються, повторюють і підхоплюють один одного. Простенька на слух мелодія виявилася напрочуд складною музичною роботою.
До речі, у біографії композитора є сторінка, безпосередньо пов’язана зі сходом України. З 1904 до 1908 року Леонтович жив і працював у Гришиному — залізничному селищі, з якого виріс сучасний Покровськ на Донеччині. Він викладав музику й співи в місцевому училищі, організував учнівський хор і хор робітників-залізничників.
Його донька Галина згодом згадувала, що родина мешкала в одній кімнаті робітничого барака. А батько керував хором залізничників, які його поважали й любили. Ці спогади наводить музичне видання The Claquers у матеріалі про життя Леонтовича на Донеччині.
У Покровську на честь Леонтовича назвали музичну школу, а на будівлі залізничного вокзалу встановили меморіальну дошку-барельєф. У 2024 році через наближення російських військ барельєф довелося демонтувати та евакуювати.
Композитор не мав ані великих статків, ані безтурботного життя. Він заробляв викладанням, працював із самодіяльними колективами та роками вдосконалював обробки народних пісень. І саме ця щоденна робота з хоровими голосами допомогла створити «Щедрика» таким, яким його знає світ.
На рукописі твору, який Леонтович надіслав диригентові Олександру Кошицю, стоїть дата 18 серпня 1916 року. Це підтверджує Національна бібліотека України імені Вернадського, де зберігається музична спадщина композитора.
А ось із датою першого публічного виконання все складніше. У багатьох публікаціях називають 25 грудня 1916 року за старим календарем. Проте дослідниця Лариса Семенко, вивчивши тогочасну пресу, звернула увагу на газетний анонс: 25 грудня вийшла газета, а виступ хору Кошиця у Київському купецькому зібранні був оголошений на 29 грудня. За сучасним календарем це 11 січня 1917 року.
Водночас сам газетний анонс ще не доводить, що саме на цьому концерті «Щедрик» прозвучав уперше. Тож точна дата прем’єри залишається предметом дискусій серед дослідників.
Як українська пісня стала дипломатією
У 1919 році Українська Народна Республіка намагалася відстояти незалежність і домогтися міжнародного визнання. Війна тривала не лише на фронтах. Українцям доводилося пояснювати світові, що вони мають власну державу, культуру й історію, а не є частиною росії.
І тут у справу вступили музиканти. За ініціативою Симона Петлюри створили Українську республіканську капелу на чолі з Олександром Кошицем. Колектив вирушив за кордон представляти українську культуру.
Ідея була доволі простою: люди, які майже нічого не знали про Україну, могли вперше познайомитися з нею на концерті. А разом із піснями на європейських афішах і газетних шпальтах з’являлася назва країни.
Перший закордонний виступ капели відбувся 11 травня 1919 року в Празі. Потім були інші європейські міста. «Щедрик» став одним із творів, завдяки яким українських співаків запам’ятовували.
Про політичне значення цих гастролей свідчать і документи, оприлюднені Українським інститутом національної пам’яті. Від хору чекали значно більшого, ніж просто успішних виступів.
А восени 1922 року українські співаки вирушили до Америки. 15 вересня вони сіли на пароплав Caronia в німецькому Гамбурзі. Через одинадцять днів прибули до Нью-Йорка. Цей маршрут вдалося відновити, зокрема, завдяки листівці одного з учасників колективу, що зберігається в Українському історико-освітньому центрі у США.
5 жовтня 1922 року в знаменитому Карнеґі-холі пролунав «Щедрик». Американська публіка почула його українською мовою. Ніякої Carol of the Bells на той час ще не існувало.
Сам Леонтович цього успіху вже не побачив. 23 січня 1921 року композитора вбили в батьківському будинку в селі Марківка на Вінниччині. Убивцею був агент більшовицької ЧК Афанасій Грищенко. Його роботу на ЧК документально підтверджено, однак, як зазначає дослідниця Лариса Семенко, документа з наказом на вбивство композитора досі не знайдено.
Світова слава музики Леонтовича розгорталася вже після його смерті.
Як ластівка перетворилася на різдвяні дзвони
Через чотирнадцять років після американського дебюту «Щедрика» вийшла друком його англомовна версія. Автором англійського тексту став американський музикант і хоровий диригент Пітер Вільговський. Історію створення Carol of the Bells він описав власноруч у листі від 28 грудня 1973 року, який згодом опублікувала газета The Ukrainian Weekly.
Вільговський розповів, що колись почув «Щедрика» у виконанні українського хору й отримав копію нот. Пізніше йому знадобився короткий музичний номер для радіопрограми Волтера Дамроша Music Appreciation Hour. Його учні не бралися співати українською, тож диригент написав нові англійські слова. Так замість ластівки з’явилися дзвони, які сповіщають про Різдво.
Carol of the Bells — не переклад «Щедрика». Це інший текст, створений для тієї самої музики.
Цікаво, що спочатку видавці не оцінили майбутнього різдвяного хіта. Після виконання в радіоефірі Вільговський почав отримувати листи від шкіл і коледжів, які хотіли придбати ноти. Він звернувся до музичного видавництва G. Schirmer, але приблизно через два місяці рукопис повернули.
Згодом представник іншого видавництва, Carl Fischer, дізнався про композицію, забрав ноти й повідомив, що їх готові друкувати. Цю історію сам музикант виклав у листі, опублікованому The Ukrainian Weekly у грудні 1976 року.
Перше видання Carol of the Bells побачило світ у 1936 році. Цю дату підтверджує видавництво Carl Fischer, яке й сьогодні випускає ноти знаменитої композиції.
Отже, 2026 року англомовній Carol of the Bells виповнюється 90 років, хоча її українська музична основа значно старша.
До речі, у своїх спогадах Вільговський не стверджував, що почув «Щедрика» саме на концерті в Карнеґі-холі 1922 року. Він згадував український хор, але не назвав ані конкретного виступу, ані дати. Це ще одна деталь, яку популярні перекази часто подають із зайвою впевненістю.
Повернення до Карнеґі-холу
Через сто років після американської прем’єри «Щедрик» знову пролунав на знаменитій нью-йоркській сцені. 4 грудня 2022 року там відбувся концерт Notes from Ukraine. До США приїхав, зокрема, київський дитячий хор «Щедрик». Українські музиканти виступали перед американською публікою в той час, коли російські ракети руйнували українські міста й енергетичну інфраструктуру.
Під час концерту в залі раптом згасло світло. Це була частина програми, покликана нагадати американським слухачам про відключення електроенергії в Україні. У темряві пролунав запис звернення президента Володимира Зеленського.
А наприкінці 2025 року в Карнеґі-холі з’явилося ще одне нагадування про походження всесвітньо відомої мелодії. У Галереї композиторів розмістили факсиміле рукопису «Щедрика» Леонтовича. Як повідомив Український інститут, оригінал залишається в бібліотеці Вернадського у Києві.
Тепер відвідувачі одного з найвідоміших концертних залів світу можуть побачити, звідки походить музика, яку вони звикли називати Carol of the Bells.
І коли наступного разу знайомі чотири ноти пролунають у різдвяному фільмі, варто згадати: починалася ця історія зовсім не з церковних дзвонів. А з української народної пісні про ластівку, яка принесла господарю добру звістку.
Послухати український «Щедрик» можна у виконанні київського дитячого хору «Щедрик» з оркестром «Віртуози Києва» та квартетом Руслана Єгорова.
Про інші давні зимові традиції, зокрема Слобожанщини та Луганщини, «Ірта-fax» раніше розповідав в матеріалі про святого Миколая та звичаї наших предків.




