Чому ти не виїхав?
Дванадцять років в окупованому Луганську. Колишній викладач, музикант, батько розповідає, чому залишився, як війна змінила його життя та погляди на Україну. І що він відповідає тим, хто засуджує його вибір.
Шість історій про вибір, якого могло й не бути.
«Чому не виїхав?», «Навіщо взяв паспорт?», «Чому повернувся?». Людям, які пережили окупацію й вимушене переселення, часто ставлять запитання, на які немає простих відповідей.
Ми досліджуємо, де проходить межа між особистою відповідальністю, життєвими обставинами та суспільним осудом. І чому досвід війни іноді перетворюється на привід звинувачувати своїх.
За кожним рішенням, яке так легко засудити, стоїть людська історія. Зі своїми страхами, втратами, сумнівами й обставинами, про які сторонні часто навіть не здогадуються.
Ми розповідаємо такі історії, щоб за суспільними ярликами й стереотипами побачити реальних людей, зрозуміти обставини, у яких вони опинилися, та почути тих, про кого так багато говорять і кого так рідко слухають. Навіть якщо їхні відповіді викликатимуть у нас незгоду чи обурення.
Дванадцять років в окупованому Луганську. Колишній викладач, музикант, батько розповідає, чому залишився, як війна змінила його життя та погляди на Україну. І що він відповідає тим, хто засуджує його вибір.
російський паспорт в окупації. Що стоїть за його отриманням, коли від цього можуть залежати освіта, лікування та майбутнє власної дитини?
Коли тимчасове житло стає домівкою на роки. Як живуть переселенці та чому навіть після тривалого часу на новому місці питання житла залишається невирішеним.
Покинути рідне місто, спробувати почати життя спочатку, а потім повернутися. Що спонукає людей ухвалювати рішення, яких не розуміють навіть їхні близькі?
Допомога переселенцям, обмежені ресурси та різні уявлення про справедливість. Чому підтримка одних іноді стає причиною обурення інших?
Історія військового, переселенця та музиканта. Про війну, втрату дому, творчість і право людини самостійно вирішувати, де будувати своє майбутнє.
Ми часто вживаємо слова «стигматизація», «дискримінація» чи «віктимблеймінг», але за ними стоять цілком конкретні людські історії. Пояснюємо, що означають ці поняття та як вони проявляються в житті.
Приписування людині або групі негативних рис через певну ознаку, статус чи життєвий досвід. Через це до них починають ставитися з упередженням.
«Ті, хто залишився в окупації, усі однакові» — приклад узагальнення, яке може стигматизувати людей.
Звинувачення постраждалої людини в тому, що з нею сталося, замість уваги до дій винних та обставин, у яких опинилася людина.
«Треба було раніше виїжджати» — фраза, яка може перекладати відповідальність за наслідки окупації на постраждалих.
Необґрунтоване нерівне ставлення або обмеження прав через певну ознаку. Не кожна відмінність у правилах є дискримінацією — значення мають підстави й обставини.
Відмова людині лише через статус переселенця може порушувати принцип рівності.
Залишення свого місця проживання через війну, окупацію, насильство чи іншу небезпеку, а не просто через бажання змінити місто.
Людина може переїхати за сотні кілометрів, хоча зовсім не хотіла залишати свій дім.
Тиск окупаційної влади з метою змусити жителів отримувати російські документи. Відсутність таких документів може використовуватися як підстава для обмеження доступу до необхідних послуг.
Сам факт отримання паспорта рф не означає автоматичного визнання людини винною в колабораційній діяльності.
Діяння, кримінальну відповідальність за які передбачає стаття 111-1 Кримінального кодексу України. Для юридичної оцінки мають значення конкретні дії людини та всі ознаки складу кримінального правопорушення.
Проживання на тимчасово окупованій території саме по собі не становить складу цього кримінального правопорушення.
Покладання відповідальності за вчинки окремих людей на всю групу, до якої вони належать.
Звинувачення всіх мешканців окупованої території у співпраці з окупантами.
Відновлення зв'язків між деокупованими територіями, їхніми мешканцями та українською державою і суспільством.
Відновлення прав, доступу до державних послуг, правосуддя та суспільної довіри після звільнення територій.
«Свої, але винні?» — журналістський спецпроєкт «Ірта-fax» про те, як російська війна змінила життя українців та їхнє ставлення одне до одного.
Війна змінила життя мільйонів українців. Одні виїхали, інші залишилися. Хтось втратив житло, хтось роками шукає нове, а хтось повернувся туди, звідки колись тікав. Хтось пішов захищати Україну, а тепер має власне уявлення про те, яким має бути життя після війни.
У кожного своя історія. Але суспільство нерідко оцінює ці рішення за кількома простими критеріями: виїхав чи залишився, отримав допомогу чи ні, повернувся чи почав нове життя.
Ми хочемо з'ясувати, що стоїть за цими рішеннями, які обставини впливають на вибір людини та чому різний досвід війни стає причиною взаємного осуду.
У центрі проєкту — особисті історії, перевірені факти, документи, соціологічні дослідження, експертні коментарі та правовий контекст. Ми не шукаємо універсальних виправдань і не роздаємо вироків. Натомість намагаємося відокремити реальну відповідальність від упереджень, стереотипів і припущень.
Ми спираємося на свідчення співрозмовників, відкриті документи, офіційні джерела та чинне українське законодавство. Перевіряємо фактичні обставини й відділяємо встановлені факти від особистих оцінок.
Безпека людей для нас має особливе значення. Якщо публікація імені, місця проживання або інших подробиць може створити загрозу співрозмовнику чи його родині, ми не розкриваємо ці дані. З міркувань безпеки редакція може змінювати імена та окремі біографічні деталі, які не впливають на зміст історії. Про це повідомляємо читачів у відповідних матеріалах.
Інтерв'ю, за потреби, перекладаємо українською та літературно редагуємо без зміни змісту висловлювань співрозмовників.
Для візуального оформлення спецпроєкту використовуємо, зокрема, художні ілюстрації, створені за допомогою штучного інтелекту. Вони мають символічний характер, відповідно маркуються й не видаються за документальні фотографії героїв або описаних подій.
Ми розрізняємо вимушені дії, життєві обставини та свідоме сприяння окупаційній владі. Відповідальність за конкретні правопорушення визначається законом, а не походженням людини, її місцем проживання чи суспільними підозрами.

Проєкт створено за підтримки ГО “Детектор медіа” в межах проєкту “Зміцнення незалежних медіа та інформаційної стійкості в Україні”, що фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини.