Чому росія зробила ставку на масове виробництво «Гераней» і чим Україна може відбивати такі атаки? Про це журналіст Independence Avenue Media Картлос Шарашенідзе поговорив із Катериною Бондар, старшою науковою співробітницею Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). За її оцінкою, серійний випуск дає росії змогу запускати дрони хвилями й раз по раз бити по українській енергетиці та транспорту.
Для української ППО багато залежить від того, як швидко й за яку ціну можна збити дрон. Реактивні «Герані» залишають менше часу на перехоплення, а коли цілей десятки, потрібна зброя, яку можна виготовляти у великих кількостях. Бондар пояснює, чому українські розробники випробовують реактивні перехоплювачі й шукають способи здешевити ракети.
Російські заводи, каже Бондар, досі залежать від іноземних деталей, які потрапляють до них через посередників. Комплектуючі в Китаї купують і українські виробники. Для китайських постачальників ці замовлення самі по собі цінні. За ними видно, на які деталі зростає попит і що покупці просять змінити в конструкції. Так Китай, на думку Бондар, дізнається, як змінюються вимоги до дронів на війні.
У розмові йдеться і про те, що з українського досвіду можуть перейняти США та Європа. Бондар пояснює, чому разом із закупівлею дронів Пентагону доведеться змінювати підготовку військових і тактику, а європейським країнам уже зараз варто готуватися до наслідків російських кібератак. Для України однією з можливих переваг вона називає безпілотники, здатні виконувати завдання навіть без зв’язку з оператором.
Інтерв’ю записане 28 жовтня 2026 року та відредаговане для стислості й зрозумілості.
Інтерв’ю
Картлос Шарашенідзе, Independence Avenue Media: Наскільки вдосконалені «Герані» впливають на бойові дії на користь росії? Наскільки важливим є цей технологічний прогрес для її воєнних зусиль?
Катерина Бондар, старша наукова співробітниця Центру штучного інтелекту Вадхвані при Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS): росія зараз усвідомила, що не може перемогти на полі бою. Вона не може захопити країну на полі бою у звичайній війні. Вони змінили свою воєнну стратегію і тепер намагаються знищити країну зсередини, зруйнувати її економіку, логістику, транспортну та енергетичну системи, а також чинити величезний психологічний тиск на населення. Коли ти постійно живеш під обстрілами, важко не впасти в депресію, і це дуже сильно впливає на людей.
Дрон «Шахед», який тепер називають «Герань», тобто російська версія «Шахеда», є однією з основних, критично важливих систем озброєння в цій новій стратегії. Саме тому Росія також зробила ставку на масове виробництво, адже один дрон не змінює ситуацію. Але якщо виробляти їх масово і запускати хвилями, саме тоді ми бачимо суттєву різницю.
IAM: Що потрібно росії для масового виробництва цих дронів? Західні санкції мали б ускладнювати їхню розробку та виробництво під час війни, чи не так? Хто допомагає росії з технологіями та компонентами й скільки вона здатна виробляти самостійно?
Катерина Бондар: Важко сказати, скільки росія насправді виробляє самостійно, тому що це співвідношення постійно змінюється. Cанкції мали б працювати, але, на жаль, ми бачимо, що майже 70% компонентів у російських системах озброєння, зокрема в дронах «Герань», надходять з-за кордону.
Значна частина надходить із Китаю. Спочатку це був Іран, тобто вони виробляли дрони з іранських компонентів, потім Китай. Але найважливіші, критично необхідні компоненти, які відповідають за навігацію, зв’язок і роботу системи, це електронні мікросхеми, і всі вони надходять із Заходу.
Ми бачимо, що майже 70% електроніки, зокрема компонентів пам’яті, походить від західних компаній. Це компанії зі штаб квартирами у США, Швейцарії, Японії. Це велика проблема. Але це не означає, що ці країни постачають компоненти безпосередньо росії. Як ви вже згадали, є країни, які допомагають обходити санкції. Переважно це пострадянські країни. Багато компонентів надходить через Гонконг і російських союзників у Центральній Азії та на пострадянському просторі, зокрема Казахстан, Туркменістан, а також за сприяння Китаю.
IAM: Україна заявляє, що дедалі краще справляється з перехопленням деяких швидших реактивних дронів. Що починає працювати? Чи змінюють ситуацію для України нові дрони-перехоплювачі?
Катерина Бондар: Україна намагається знайти найрізноманітніші рішення. Це не означає, що Україна зосереджується лише на одному рішенні, наприклад, на дронах чи дронах-перехоплювачах. Адже це західна модель інновацій, коли є багато компаній, багато стартапів, і кожен пропонує власне рішення. По суті, це конкуренція в умовах вільного ринку, яка дає перевагу, тому що з’являється набагато більше ідей, творчих підходів та інновацій. Думаю, те, що працюватиме найкраще, Україна просто почне масово закуповувати та виробляти.
І, звісно, один із головних напрямів це дрони-перехоплювачі, квадрокоптери, які можуть літати швидше, але, на жаль, не можуть довго перебувати в повітрі через обмежену місткість акумуляторів. Водночас українці експериментують і з реактивними перехоплювачами. Це та сама технологія, але меншого розміру. І вони намагаються зробити їх дешевшими, адже в цій війні вартість також відіграє величезну роль, коли йдеться про масове та великомасштабне виробництво.
Отже, є різні типи дронів-перехоплювачів. Є також інноваційні розробки, наприклад, невеликі ракети, які компанії теж намагаються зробити компактнішими та дешевшими, щоб їхня вартість була співмірною з вартістю самої цілі. Ми ж не будемо перехоплювати «Шахед» вартістю 50 тисяч доларів ракетою за три мільйони.
Є й нові технології, можливо, не такі вже й нові, але вони починають застосовуватися на практиці, наприклад, лазерні системи та інші засоби, про які я поки не хочу говорити. Але я думаю, що ми не знайдемо якогось одного універсального рішення. Найімовірніше, це буде поєднання різних технологій, які застосовуватимуться на різних рівнях оборони або разом.
Важко знайти одну технологію, яка докорінно змінить ситуацію, чи якусь чарівну паличку. Я не люблю ці вислови, але саме цього багато хто очікує. Не думаю, що таке рішення з’явиться найближчим часом. Проте поєднання різних перехоплювачів і засобів протиповітряної оборони, ймовірно, допоможе розв’язати цю проблему. І я сподіваюся, що досить скоро.
IAM: Україна також досягла значних успіхів із власними дронами, зокрема завдаючи ударів углиб території росії. Ви згадували про відмінності між українською та російською індустріями дронів. В Україні над розробкою дронів працюють навіть невеликі сімейні компанії. Якщо говорити ширше, як Україна розвивала свої можливості у сфері безпілотників під час війни й в якому напрямку, на вашу думку, рухатиметься цей розвиток далі?
Катерина Бондар: Думаю, ми побачимо консолідацію української оборонної промисловості, тому що, як ви слушно зазначили, у нас дуже багато виробників. З одного боку, це дає широкий вибір інновацій та рішень, але з іншого, ніхто не може масштабувати виробництво. Коли виробників так багато, військові не можуть закуповувати однаково великі обсяги продукції у всіх. Саме тому компанії вже почали об’єднуватися між собою.
Ми також побачимо консолідацію між різними напрямами. Це означає, що компанії, які виробляють повітряні дрони, ймовірно, купуватимуть компанії, які виробляють наземні або морські системи. Це дозволить їм створювати системи для операцій у різних середовищах, забезпечувати їхню сумісність, щоб вони могли обмінюватися інформацією та працювати разом у межах однієї місії.
Отже, думаю, це тенденція, яку ми вже спостерігаємо. І найближчим часом вона лише прискориться. Усе рухається до майбутнього, в якому дедалі більшу роль відіграватимуть роботизовані системи та машини, і ми побачимо більше автономних операцій у різних середовищах.
IAM: Ви були на конференції Сухопутних військ США у Вашингтоні, де, якщо я правильно пам’ятаю, міністр оборони Піт Гегсет заявив, що американські військові багато чого навчилися в України, але не можуть перейняти все, що використовує Україна, через наявність китайських компонентів. Ми також бачимо китайські компоненти в російських дронах. Що це означає для Китаю і що це означає для США?
Катерина Бондар: Для Китаю це означає, що він є одним із найбільших отримувачів вигоди від цієї війни. Тому що, як кажуть і росіяни, і українці, вони черпають з одного відра. По суті, вони купують однакові компоненти й збирають однакові дрони з китайських комплектуючих. Саме тому ми маємо таку патову ситуацію на полі бою, адже ніхто не має переваги, оскільки всі використовують однакові технології.
Що китайці з цього дізнаються і яку вигоду отримують? Завдяки закупівлям і замовленням вони бачать, що саме використовується, що замовляють і на що є попит. Вони можуть аналізувати ці дані, а отримують вони їх дуже багато, і прогнозувати або принаймні отримувати чіткіше уявлення про те, які технологічні компоненти потрібні та в яких напрямах відбуваються вдосконалення.
Адже це не односторонній процес, коли українці й росіяни просто купують те, що виробляють китайці. Вони роблять замовлення, замовляють удосконалені компоненти, дещо змінену конструкцію, і це дає китайцям величезний обсяг інформації про те, як технології змінюються та розвиваються.
Водночас Сполучені Штати не мають такої можливості. Але очевидно одне: не можна залежати від Китаю. Саме тому ми маємо всі ці правила, які забороняють використання китайських компонентів і взагалі будь-чого китайського в американських збройних силах.
Це, звісно, цілком логічно, але водночас створює новий виклик для американських військових, адже для цього нового типу війни потрібно фактично з нуля створювати власну військово-промислову базу.
Я не кажу, що це неможливо. Це можливо, це реально зробити. Просто для цього потрібен час, значні інвестиції та дуже прагматичний підхід до того, що саме необхідно виробляти, у яких обсягах і масштабах.
Отже, це великий виклик для американської промисловості загалом і для американських військових. Але, можливо, настав час переосмислити питання незалежності у виробництві компонентів, готової продукції та забезпеченні сировиною, зокрема звідки вона надходить, а також перебудувати ланцюги постачання, щоб посилити національну та економічну безпеку.
Тож це своєрідний стрес-тест для обох економік, який показує, хто в якому становищі перебуває, і дає можливість зрозуміти, що саме потрібно вдосконалити, щоб стати більш незалежними та захищеними.
IAM: Розкажіть, будь ласка, докладніше про нову програму Пентагону «Домінування дронів» (Drone Dominance). Чого вона має досягти, як працює і наскільки досвід України змінив підхід США до розробки дронів?
Катерина Бондар: Сама поява цієї програми вже є результатом війни в Україні, тому що раніше ніхто навіть не замислювався над тим, що нам потрібні дрони в таких масштабах. Те, що ця програма існує, що вона з’явилася, вже є великим досягненням.
І так, вона має досить великий бюджет. Можливо, за мірками американських збройних сил один мільярд доларів не така вже й велика сума, але це все одно сигнал для промисловості, що Міністерству війни це справді потрібно.
Мета програми, і це важливо, полягає в тому, щоб почати масово закуповувати дрони. Але я б сказала, що вона лише частково розв’язує проблему ведення війни із застосуванням дронів та їхньої інтеграції у збройні сили.
Це часткове рішення, тому що просто закупити систему недостатньо. Потрібно знати, як її використовувати, мати підготовлених операторів, навчений особовий склад, змінити структуру військ, оновити військову доктрину, тактику, систему підготовки, технічного обслуговування та багато інших речей, пов’язаних із використанням цієї системи.
І саме тут програма дещо відстає, тому що вона спрямована лише на закупівлю систем та їхній розподіл між різними видами збройних сил. Але вона не розв’язує проблему того, що відбуватиметься далі.
Без цього дрони ніколи не перетворяться на перевагу на полі бою, тому що це просто обладнання, яке зараз лежить нерозпакованим.
Я знаю, що Міністерство війни намагається розв’язати цю проблему, створюючи спеціальну групу Task Force Easy. Лише кілька тижнів тому я почула оголошення про її створення. І, наскільки я зрозуміла, її діяльність спрямована саме на розв’язання цих проблем інтеграції. Це хороший знак.
Тож думаю, ми поступово рухаємося в правильному напрямку, але дещо фрагментарно. У нас є різні ініціативи, які потрібно узгодити між собою, і ми маємо чітко розуміти, куди рухаємося.
IAM: А як щодо Європи? Наскільки ефективно європейські країни використовують досвід України та її розробки для розвитку власних дронів і зміцнення оборони?
Катерина Бондар: Загалом ми бачимо, що Європа збільшує оборонні витрати. Але знову ж таки, як ці витрати перетворюються на реальні закупівлі або розвиток оборонно-промислової бази, наскільки вона незалежна від США, як розв’язується питання інтеграції нових систем, усе це дуже відрізняється в різних європейських країнах.
Я б сказала, що Німеччина, мабуть, певною мірою є лідером цього процесу, тому що я бачу багато стартапів, які з’являються в Німеччині. Деякі з них уже досить великі й працюють в Україні. Це важливо, тому що потрібно враховувати уроки, засвоєні в Україні, та реальний бойовий досвід під час розробки систем. Ці компанії також виходять на американський ринок. Саме там я бачу найдинамічнішу екосистему стартапів.
Водночас в інших країнах, наприклад у Польщі, також відбувається багато цікавого. В Естонії теж. Уряди працюють над усуненням бюрократичних перешкод для промисловості.
Дуже важко сказати, що відбувається в Європі загалом. Я бачу, що Європа рухається до модернізації своєї оборони через збільшення витрат і розвиток екосистеми стартапів. Але я досі не бачу справді рішучого наміру модернізувати самі збройні сили. А саме це важливо.
Я думаю, що в тій чи іншій формі, у тому чи іншому вигляді вся Європа вже перебуває у стані війни з росією. Це може бути гібридна війна, але це вже війна, і не всі це усвідомлюють.
Коли ви перебуваєте у стані війни, щоб бути стійкими, як українці, недостатньо працювати лише зі збройними силами. Це має бути зусилля всього суспільства. Як ми бачимо на прикладі України, війна стосується не лише людей, які сидять в окопах на полі бою. Вона зачіпає все суспільство, і кожен відчує її наслідки.
Думаю, Європа має серйозно поставитися до цієї загрози й почати готувати свої суспільства до того, щоб вони були стійкими, усвідомлювали небезпеку та були готовими до будь-якої ескалації й подальшого розвитку ситуації.
IAM: Які можливості дрони відкривають для невеликих країн у зміцненні їхньої оборони? І, спираючись на досвід України, з чого їм варто починати, у що інвестувати та як готувати свої збройні сили?
Катерина Бондар: Потрібно використовувати таланти власного населення і починати працювати над новими типами рішень. Ми вже бачимо, що працює і що потрібно.
По-друге, думаю, що з військового погляду збройні сили мають проводити навчання та тренування. Адже коли у вас немає реального бойового досвіду, найбільше наблизитися до нього можна саме під час навчань із залученням умовного противника, моделювання протистояння між двома сторонами та інших подібних тренувань. Усе це дозволяє максимально наблизитися до реального бойового досвіду, щоб у разі початку бойових дій ви не виявилися абсолютно неготовими.
Думаю, підготовка надзвичайно важлива, тому що вона формує все, від практичних навичок до способу мислення. Люди починають адаптуватися і сприймати такі дії як норму.
Також потрібно готувати суспільство та громадську думку до потенційної ситуації, коли може статися напад. І це не обов’язково будуть танки, які перетинають кордон. Це може бути кібератака на інфраструктуру, після якої все просто перестане працювати. У вас не буде електрики, не буде опалення, і це фактично руйнуватиме економіку країни зсередини.
Що мають робити люди, як вони повинні реагувати? Дуже багато залежить від цієї першої реакції. Саме це ми побачили в Україні. Українці не здалися. Так, дехто виїжджав з України, і це зрозуміло, але українці почали боротися й чинити опір. І це має бути не винятком, а правилом для будь-якої країни, будь-якого народу, який хоче залишатися вільним і незалежним.
IAM: За якими змінами у війні дронів ви найуважніше стежитимете протягом наступного року і чому?
Катерина Бондар: Думаю, тенденція, за якою всі стежать і яку намагаються розвивати, це рух до автономності. Під автономністю я маю на увазі незалежність від зв’язку, незалежність від будь-якої зовнішньої допомоги для визначення свого місцеперебування. Я маю на увазі GPS, системи визначення місцеперебування.
Ці дрони ставатимуть дедалі автономнішими. Це означає, що ви зможете просто сказати їм, що потрібно зробити, і вони вирушать виконувати завдання без участі оператора, без будь-якої зовнішньої підтримки чи зв’язку, які їм зараз потрібні.
Це те, що стосується самих дронів. Але є ще один важливий аспект: як ви керуєте цими дронами, як їх використовуєте. І тут ми переходимо до програмного забезпечення, яке допомагає це робити. Це програмне забезпечення для командування та управління, для ситуаційної обізнаності, до якого підключений кожен дрон. За його допомогою ви можете насамперед отримувати інформацію від дронів, але також керувати ними.
Ці системи також можуть ставати автономнішими, коли рішення ухвалюватимуть агенти штучного інтелекту, а інформація аналізуватиметься автоматично. Неважливо, чи це буде штучний інтелект, чи просто алгоритми, але це прискорює процес, прискорює ухвалення рішень і в результаті може фактично перевести цю війну в повністю автономний режим, коли рішення ухвалюються автономно, а потім автономні системи виконують те, що було вирішено.
Це трохи лякає, але для України, наприклад, це питання виживання. Можливо, саме це дасть українцям перевагу, яка зможе змінити ситуацію на полі бою. Побачимо, але очевидно, що саме ця тенденція домінуватиме наступного року.
