Ірта-fax свідомо не висвітлював російські «вибори» на окупованій Луганщині. Ми не перебуваємо на окупованій території й не можемо перевірити списки виборців, побувати на дільницях, простежити за зберіганням бюлетенів або бути присутніми під час підрахунку.
Тепер голосування завершилося. І замість переказу російської хроніки ми вирішили подивитися, що залишилося після неї у відкритих джерелах.
Частину доказів навіть не довелося шукати в українських спецслужб чи анонімних Telegram-каналах: російські структури самі задокументували поквартирні обходи, голосування біля будинків, супровід виїзних комісій поліцаями, участь військових, спеціальний режим роботи дільниць та склад своїх «спостерігачів».
Але починати треба не з явки. росія (російська федерація — держава-агресор і держава-окупант) взагалі не має права проводити свої вибори на Луганщині.
Центральна виборча комісія України ще 13 серпня визнала організацію російського голосування на тимчасово окупованих територіях нелегітимною, а його результати, протоколи та отримані за ними мандати — юридично нікчемними. ЦВК звернула увагу і на спеціальні правила, запроваджені росією для окупованих територій: можливість приховувати частину інформації про дільниці та комісії, проводити дострокове голосування, скорочувати його час і голосувати поза дільницями — вдома, у дворах та інших місцях.
БДІПЛ та Парламентська асамблея ОБСЄ ще до голосування заявили, що результати будь-яких таких «виборів» на тимчасово окупованих територіях України не матимуть чинності за міжнародним правом. ОБСЄ наголосила, що їх проведення порушує суверенітет і територіальну цілісність України.
Тому головне питання тут не в тому, хто отримав більше голосів. Цікавіше інше: як держава-окупант отримала на захопленій території майже 80% «явки» і наскільки взагалі можна перевірити цю цифру.
До виборів росія прийшла додому
Підготовка почалася задовго до появи бюлетенів. російська виборча комісія запустила на окупованій Луганщині проєкт «ИнформУИК». Його офіційна назва не залишає простору для різних трактувань: у постанові від 6 липня прямо записано — адресне інформування шляхом «поквартирного (подомового) обхода».
До обходів залучили 2557 людей. За даними самих організаторів, вони мали працювати із 659 тисячами домогосподарств. На кінець серпня окупаційна виборча комісія звітувала про перші 166 тисяч охоплених виборців.
15 вересня голова окупаційної виборчої комісії Маріанна Сумська підбила підсумок: “обходчики” відвідали понад 600 тисяч домогосподарств — 92,91% від їхньої заявленої загальної кількості.
Причому додому приходили не просто агітатори якоїсь партії. До проєкту залучали членів виборчих комісій. На домівках робота не закінчувалася. Сумська повідомила, що “обходчики” також приходили на підприємства, в установи та організації, де збирали трудові колективи.
І одразу пояснила очікуваний результат цієї роботи: на думку комісії, після таких обходів явка мала зрости. Перед голосуванням представники системи, яка його організовувала, заявили, що фізично дійшли майже до 93% домогосподарств.
Кого не застали вдома — шукали на роботі та навчанні
В офіційному Telegram-каналі окупаційної виборчої комісії залишився ще один показовий епізод. У Краснолучському гірничопромисловому коледжі члени виборчих комісій провели зустріч із працівниками та повнолітніми студентами. Причину організатори сформулювали самі: інформування за місцем роботи та навчання дозволяє охопити людей, яких через графік не вдається застати вдома.
Тобто схема виглядала просто: не знайшли вдома — можна знайти на роботі чи навчанні.
На навчанні “обходчиків” у Хрустальному (колишній Красний Луч) перед ними ставили ще конкретніше завдання — «дойти до каждого избирателя». Членів комісій навчали алгоритму дій під час “подомового” обходу та роботі з мобільним застосунком. У Брянці керівниця місцевої комісії прямо пов’язувала «ИнформУИК» із підвищенням явки.
Ці публікації важливі не тому, що сам по собі інформаційний обхід доводить примус — не доводить, важливий контекст, у якому він відбувався.
Моніторингова місія ООН з прав людини описувала окуповані росією території як середовище страху та системного тиску. Доповідь ґрунтувалася більш ніж на 2300 інтерв’ю з потерпілими та свідками. ООН документувала придушення української ідентичності, переслідування незгодних, свавільні затримання, катування та атмосферу, в якій люди боялися навіть доносів сусідів.
Спочатку прийшли з інформацією. Потім — зі скринькою
З 29 серпня до 15 вересня росія проводила дострокове голосування у прифронтових районах Луганщини. Загалом таких дільниць було 68 із 581. Достроково голосували й військовослужбовці, які перебували в зоні бойових дій. Про це повідомляла сама окупаційна комісія.
Але важливіше те, як голосували. Члени комісій їздили по населених пунктах зі скриньками. Суспільне Донбас з посиланням на співрозмовників з окупованих територій описувало голосування біля під’їздів, клубів та інших будівель.
А 19 вересня доказ залишила вже сама окупаційна виборча комісія. В офіційному Telegram-каналі виборчкому з’явилося повідомлення:
«Сегодня от каждого избирательного участка члены УИК выезжали на придомовые территории».
Ключове тут — «від кожної виборчої дільниці». Йдеться не про одиничний виїзд до людини, яка через стан здоров’я не може прийти проголосувати. Сама комісія описує виїзди у двори як системну практику.
Тепер маємо дві підтверджені самою російською стороною частини однієї конструкції:
- Перед голосуванням — понад 600 тисяч відвіданих домогосподарств;
- Під час голосування — виїзди комісій зі скриньками у житлові квартали;
А далі з’являється третя частина.
Разом із виїзними комісіями їхали поліцаї
Після завершення голосування окупаційне МВС опублікувало власний звіт. Щодня на виборчих дільницях чергували понад 2,5 тисячі силовиків. До охорони залучили поліцаїв, росгвардію, козаків та так звані добровільні народні дружини.
Під час дострокового виїзного голосування порядок забезпечували близько 600 поліцаїв. А далі в повідомленні окупаційного МВС є ключова деталь: співробітники МВС супроводжували всі виїзні дільничні виборчі комісії під час їхньої роботи.
Не частину. Усі. Сам факт охорони виборчої процедури в умовах війни ще не доводить примусу конкретного виборця, але у нас є встановлена послідовність:
Поквартирний обхід → понад 600 тисяч відвіданих домогосподарств → виїзні скриньки у дворах → супровід усіх виїзних комісій поліцаями.
І все це відбувалося на окупованій території, де ООН документує примусову інтеграцію населення в російську систему, переслідування незгодних та обмеження фундаментальних свобод.
За таких обставин питання не зводиться до того, чи стояв поліцай безпосередньо над бюлетенем, для вільного волевиявлення людина повинна мати можливість не лише поставити будь-яку позначку, а й без страху відмовитися від участі взагалі.
Незалежно перевірити, чи мали мешканці окупованої Луганщини таку можливість, ми не можемо.
Є і свідчення про прямий примус
Суспільне Донбас поспілкувалося з працівником бюджетної установи з окупованого Українська на Донеччині. За його словами, працівників зібрали на роботі та зобов’язали достроково проголосувати за «Единую россию». Як підтвердження їм рекомендували показати фотографію заповненого бюлетеня.
Ще двоє співрозмовників журналістів — з окупованих Донецька та Сніжного — також розповіли про вимогу голосувати за конкретну партію та кандидата в одномандатному окрузі.
Окреме свідчення стосується Маріуполя. Керівник Центру вивчення окупації Петро Андрющенко розповів Суспільному, що члени комісій ходили житловими районами разом із поліцаями, а голосування відбувалося просто на вулиці без умов для таємного заповнення бюлетеня. За його словами, людям також давали зрозуміти, що голосувати потрібно за «Единую россию».
Щодо Луганщини настільки конкретних свідчень у відкритих джерелах ми не знайшли. Представниця Інституту масової інформації в Луганській області Валентина Троян повідомила Суспільному про можливий примус працівників бюджетної сфери до участі у голосуванні, однак свідчень самих працівників видання не навело.
Луганська ОВА 31 серпня заявила ще жорсткіше: за інформацією адміністрації, учасники «ИнформУИК» під час обходів домівок змушували людей йти на вибори. Водночас джерело цієї інформації та конкретні випадки примусу в повідомленні ЛОВА не розкриті.
Паспорт, отриманий під тиском, перетворився на паспорт «виборця»
Є ще одна річ, без якої цифри російської явки взагалі важко оцінювати. Хто ці люди, яких росія записала своїми виборцями? російська паспортизація окупованих територій не відбувалася у звичайних умовах добровільної зміни громадянства.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини документувало тиск на мешканців окупованих територій з вимогою отримувати російське громадянство. Без російського паспорта або відповідного російського статусу дедалі складніше було отримувати пенсії та медичну допомогу. У тематичній доповіді 2026 року ООН описала ширшу систему примусової інтеграції: росія пов’язувала зі своїми документами доступ до низки базових послуг і прав, а люди без них стикалися з додатковими обмеженнями.
Тому російський паспорт у кишені мешканця Луганщини сам по собі не доводить його політичної лояльності росії, але саме через створену окупаційною владою адміністративну систему ці люди опинилися всередині російського виборчого процесу.
Виходить показовий ланцюг: спочатку життя без російських документів роблять дедалі складнішим, потім власника такого документа включають до російської адміністративної системи, а згодом його присутність у списках використовують як ознаку існування на окупованій території звичайного російського електорату.
До відкриття основних дільниць — уже 20,36%
Основне голосування росія проводила 18–20 вересня, але до його початку окупаційна комісія вже оголосила:
20,36% усіх виборців проголосували достроково.
18 вересня о 12:00 заявлена явка становила вже 28,56%. О 20:00 того ж дня — 48,82%.
Для порівняння, сама російська сторона повідомляла, що на цей момент очна явка загалом по рф становила 23,47%.
19 вересня о 18:00 Луганщині записали вже 66,37%. Загальноросійський показник на той самий час становив 39,35%.
20 вересня о 12:30 — 72,78%.
А о 16:00 голосування закрили. Окупаційна комісія пояснила скорочений день «складною оперативною обстановкою» та необхідністю мінімізувати ризики для виборців і членів комісій.
Попередня явка становила 79,33%, а після опрацювання 100% протоколів її уточнили до 79,34%.
Звідси дуже спокусливо зробити висновок: цифру просто намалювали, але доказів, які дозволили б нам це стверджувати, на жаль немає. Ми не знаємо, скільки бюлетенів насправді опустили до скриньок, не можемо перевірити повний список виборців. Не були присутні при підрахунку. Не можемо встановити, скільки людей проголосували добровільно, скільки — після адміністративного тиску, а скільки взагалі не голосували.
Росія сама обмежила можливість перевірки
російські правила дозволяли обмежувати публікацію відомостей про виборчі дільниці та членів комісій. На це окремо звернула увагу ЦВК України після аналізу російських нормативних актів.
А в офіційному Telegram-каналі окупаційної виборчої комісії 18 серпня з’явився ще красномовніший запис: комісія «определила объем информации об избирательных участках и сведений о членах избирательных комиссий, не подлежащих опубликованию».
Тобто організатор голосування сам визначив, яку частину інформації про дільниці та людей, що проводять вибори, суспільство не побачить.
А хто тоді контролював голосування?
Окупаційна комісія заявила про 1044 спостерігачів. Цифра солідна, а її склад — значно цікавіший.
776 представляли так звану «Общественную палату ЛНР» та Общественную палату рф. Ще 268 направили політичні партії. З них 258 — «Единая Россия», решта десять — «Справедливая Россия».
Цю розбивку оприлюднила сама окупаційна виборча комісія.
Тобто серед усіх 268 партійних спостерігачів, про яких повідомив виборчком, не було жодного представника КПРФ, ЛДПР чи «Новых людей», хоча ці партії брали участь у виборах.
258 із 268 партійних спостерігачів представляли партію, яка зрештою отримала найбільше голосів за офіційними результатами.
Повноцінної міжнародної місії ОБСЄ на цих виборах не було, росія її не запросила.
БДІПЛ ОБСЄ повідомило про відсутність запрошення і неможливість розгорнути місію. ОБСЄ також нагадала, що це вже третій поспіль загальноросійський виборчий процес без її повноцінного спостереження: у 2021 році місію не розгорнули через російські обмеження, а у 2024 та 2026 роках запрошення не було.
Тоді навіщо все це?
Якщо результат юридично нічого не змінює, навіщо витрачати ресурси на 2557 “обходчиків”, 581 дільницю, виїзні комісії, тисячі силовиків і майже три тижні дострокового голосування?
Відповідь частково міститься в самій конструкції цих виборів. Раніше росія вже проводила на окупованих територіях власні голосування, але цього року на захоплених частинах Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей створили одномандатні округи для виборів до держдуми.
ЦВК України у своїй постанові №70 розглядає включення окупованих українських територій до російського виборчого процесу як продовження спроб їхньої інтеграції до політичного та правового простору рф.
Після голосування Європейський Союз заявив, що не визнає ані проведення російських «виборів» на окупованих територіях України, ані їхніх результатів. ЄС також повідомив про санкції щодо причетних до організації цього голосування та кандидатів на окупованих територіях.
Тобто значення 79,34% для росії не обов’язково полягає в точності самого числа, воно працює як частина іншої картини: замість окупованих територій та псевдореспублік з’являється звичайний російський регіон, який нібито просто обрав своїх представників до федерального парламенту.
Але Луганщина від проведення там російських виборів автоматично не стає російською! ЄС після голосування знову підтвердив міжнародно визнані кордони та суверенітет України й заявив, що російські «вибори» на окупованій території не змінюють її статусу.
Що насправді залишилося після
Після завершення голосування окупаційна виборча комісія оголосила остаточну явку — 79,34%. Ми не можемо довести, що ця цифра вигадана. Але не можемо й перевірити її незалежно: ані списки виборців, ані кількість виданих бюлетенів, ані їх зберігання, ані підрахунок голосів не перебували під незалежним контролем, якому можна було б довіряти.
Тому 79,34% — це не встановлена явка жителів Луганщини. Це результат, оголошений організаторами російського голосування на окупованій території України.
І, мабуть, саме тут проходить головна межа цього матеріалу. Ми можемо документально відтворити, як росія готувала і проводила голосування, хто ходив до людей, як працювали виїзні комісії та хто їх супроводжував. Але перетворити оголошений окупаційною системою результат на волевиявлення населення ці документи не дозволяють.
Зрештою, значення цих «виборів» не зводиться до того, чи справжні саме 79,34%. Луганщина від появи російських бюлетенів, округів і депутатів не перестала бути окупованою територією України. А проведене там голосування стало ще однією спробою оформити окупацію як нібито звичайне політичне життя російського регіону.
Ці «вибори» від самого початку не були нормальним виборчим процесом: вони проходили на окупованій території України під час війни. А постфактум перевірка показала ще більше: навіть якщо подивитися лише на документи та повідомлення самих окупаційних структур, побачене більше нагадує імітацію волевиявлення, ніж вибори, результат яких можна вважати достовірним.
