Глибокий рів навколо Східчастої піраміди Джосера в Єгипті міг бути частиною системи, яка очищувала воду та подавала її до механізму для підняття кам’яних блоків. Таку гіпотезу запропонувала команда дослідників на чолі з Ксав’є Ландро. Водночас існування цього підіймача залишається непідтвердженим, а запропоноване пояснення викликало критику єгиптологів.
Роботу опублікували в журналі PLOS ONE 5 серпня 2024 року. Її автори проаналізували рельєф місцевості, можливі давні водотоки, археологічні описи та внутрішню будову комплексу в Саккарі.
У центрі дослідження опинився так званий Сухий рів — масштабна система траншей, вирубаних у вапняковій породі навколо комплексу Джосера. Її загальна протяжність становить близько трьох кілометрів. У розрахунках дослідники використали середню глибину 20 метрів, однак наголосили, що точні обриси споруди досі вивчені не повністю.
Призначення рову тривалий час залишається предметом дискусій. Його розглядали як місце видобування каменю для будівництва або споруду з релігійним значенням. Ландро та його колеги запропонували додаткове тлумачення: окремі частини комплексу могли виконувати гідротехнічні функції.
Одним із можливих джерел води автори називають водозбір ваді Абусір — долини, якою могли проходити дощові та паводкові потоки. Розташовану неподалік кам’яну споруду Гіср ель-Мудір вони інтерпретують як можливу греблю. Її вапнякові стіни та внутрішнє заповнення зі щебеню, піску й дрібних відкладів, на думку дослідників, могли затримувати потік і сприяти осіданню наносів.
Після цього вода могла надходити до південної частини Сухого рову. Особливу увагу команда приділила Глибокій траншеї — вузькому каналу приблизно 27 метрів завглибшки та три метри завширшки. З його ймовірної довжини у 410 метрів археологи дослідили близько 240.
Послідовність вирубаних у породі відсіків автори порівнюють із системою очищення води. За їхньою версією, в одному басейні могли осідати великі частинки, інший міг слугувати резервуаром, а окрема ділянка — забезпечувати додаткове очищення. Чотири колодязі з поверхні давали доступ до підземного простору, де могла зберігатися вода для робітників.
Як міг працювати водяний підіймач
Подальша частина гіпотези стосується двох великих вертикальних шахт: північної, розташованої під пірамідою, та південної, приблизно за 200 метрів від неї. Дослідники посилаються на дані про підземне сполучення між ними.
На дні обох шахт розташовані конструкції з гранітних блоків, отвори яких закривали важкі кам’яні пробки. Автори припускають, що ці елементи могли використовувати для регулювання руху води.
На користь такого тлумачення вони наводять особливості північної шахти: проникну кам’яну засипку навколо гранітної конструкції, ділянки кладки зі скріпленими розчином швами та пристосування для підіймання пробки. В археологічних описах також згадуються канати й дерев’яна балка. Проте самі ці знахідки не доводять існування водяного підіймача.
У запропонованій моделі вода заповнювала шахту й підіймала масивний поплавок, імовірно дерев’яний, разом із вантажною конструкцією. Так кам’яні блоки могли переміщуватися вгору всередині піраміди.
Для роботи на більшій висоті автори розглядають нарощування опорної конструкції та інший варіант: поплавок міг діяти як противага. Під час осушення шахти він опускався б і через канати та блоки підіймав завантажену платформу. Отже, стаття описує кілька можливих режимів роботи, які ще потребують перевірки.
Важливим невирішеним питанням залишається водопостачання. Автори визнають, що прямого сполучення між одним із відсіків Глибокої траншеї та шахтами досі не встановлено. Недостатньо відомо й про кількість доступної води за часів Джосера. Навіть у межах цієї гіпотези підіймач міг працювати лише періодично та доповнювати пандуси й інші способи переміщення каменю.
Єгиптолог Франк Монньє у заяві об’єднання Cercle Pétrarque заперечив достатність доказів такого механізму. Він наголосив, що відносно невеликі блоки піраміди Джосера можна було переміщувати простішими засобами, а пояснення будівництва має враховувати весь комплекс археологічних даних.
ℹ️ Історична довідка
За інформацією Міністерства туризму та старожитностей Єгипту, піраміду спорудили за правління Джосера приблизно у 2667–2648 роках до нашої ери. Це перша давньоєгипетська піраміда, яка складається із шести ступенів і сягає близько 60 метрів заввишки.
У дослідженні Ландро та колег кількість використаних вапнякових блоків оцінюють у понад 2,3 мільйона, а їхню середню масу — приблизно у 300 кілограмів. Запропонований водяний механізм є однією з гіпотез про технологію будівництва цієї пам’ятки, а не остаточним розв’язанням археологічної загадки.
👉 Також нагадаємо, що у новій добірці американських матеріалів про невпізнані аномальні явища містяться дослідження варп-двигунів, прохідних червоточин, антигравітації та технологій невидимості.
