Можна десятиліттями жити у квартирі, міняти труби, лагодити дах, сплачувати комунальні послуги й бути впевненим, що це твій дім. А потім один російський удар нагадує: за документами квартира належить державі або громаді, а людина, яка прожила в ній більшу частину життя, залишається наймачем. Поки будинок стоїть, ця різниця багатьом здається формальністю. Після його руйнування вона визначає, чи матиме родина право на компенсацію.
Закон про компенсацію за пошкоджене та знищене майно розрахований передусім на власників. Ордер, реєстрація місця проживання, технічний паспорт і стоси квитанцій підтверджують, що людина жила у квартирі, але не роблять її власником.
Оформити право після обстрілу також непросто: якщо будинок визнали аварійним і проживати в ньому небезпечно, закон забороняє його приватизацію. Виникає майже зразкова бюрократична пастка: компенсації немає, бо квартира не приватизована, а приватизувати її не можна, бо русня зруйнувала будинок.
Саме цю пастку має усунути урядовий законопроєкт №16012. Але лише для частини людей.
Що змінить законопроєкт №16012
Під час години запитань до уряду 16 жовтня міністр у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб Віталій Безгін повідомив, що після ухвалення законопроєкту люди зможуть приватизувати аварійне житло, а потім звернутися по компенсацію. За його словами, уряд уже підготував необхідні зміни до підзаконних актів.
Законопроєкт №16012 зареєстрували 2 вересня 2026 року. Станом на 17 жовтня він перебуває на опрацюванні в комітеті, тому чинна заборона нікуди не зникла.
У тексті проєкту пропонують зробити виняток для державних і комунальних квартир та будинків, які були пошкоджені або знищені внаслідок російської агресії після запровадження воєнного стану 24 лютого 2022 року. Підставою має бути звіт або акт обстеження. Отже, якщо житло стало аварійним через російський обстріл, ця обставина більше не повинна блокувати приватизацію. На будинки, які стали непридатними для проживання через старість або багаторічну занедбаність, виняток не поширюватиметься.
Приватизація також не означатиме автоматичної виплати. Спочатку людина має оформити право власності, а вже потім окремо подати заяву на компенсацію і пройти передбачену законом процедуру. Після ухвалення закону уряд матиме три місяці, щоб змінити підзаконні акти.
Уряд говорить тільки про житло на підконтрольній Україні території — це обмеження, а не випадкова деталь. Законопроєкт залишає у переліку об’єктів, які не підлягають приватизації, квартири й будинки на тимчасово окупованих територіях.
Для окупованих міст двері залишаються зачиненими
Чинний закон про правовий режим на ТОТ забороняє приватизацію державного та комунального майна під час окупації. У законі є вузький виняток для окремих військовослужбовців і працівників правоохоронних органів та членів їхніх сімей. Для нього потрібно відповідати конкретним умовам, пов’язаним зі службою та одержанням житла. Сам собою статус внутрішньо переміщеної особи або учасника бойових дій права на таку приватизацію не дає.
Для звичайного наймача з ордером законопроєкт №16012 нічого не змінює. Поки місто окуповане, оформити квартиру у власність він не зможе. Без власності не зможе вимагати компенсацію її вартості за тією самою процедурою, яка доступна власникові.
У Сіверськодонецьку проблема виникла ще до окупації
Мешканці Сіверськодонецька опинилися в особливо складному становищі: можливість приватизувати комунальне житло для них фактично зникла до захоплення міста. 28 липня 2020 року президент утворив Сєвєродонецьку міську військово-цивільну адміністрацію. Вона отримала повноваження управляти комунальним майном, але закон про військово-цивільні адміністрації не дозволяв таким адміністраціям розв’язувати питання відчуження комунальної нерухомості, зокрема її приватизації.
Місто ще перебувало під контролем України, люди жили у своїх квартирах і мали ордери, але орган, який управляв житловим фондом, не міг передати це житло їм у власність. Від людини тепер вимагають право власності, яке вона не могла оформити спочатку через обмежені повноваження створеної державою адміністрації, а потім — через окупацію. З погляду бюрократії все бездоганно: на кожному етапі є законна причина відмовити. З погляду людини результат значно простіший — житла немає, компенсації за нього також.
Що показала справа сіверськодонецьких наймачів
У справі №183/8671/25 мешканці Сіверськодонецька оскаржили відмову міської військової адміністрації та просили суд зобов’язати провести приватизацію квартири. У матеріалах справи є ордер, виданий ще 1995 року. 10 червня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області відмовив у позові. Суд послався на чинну заборону приватизації комунального майна на окупованій території та зазначив, що позивачі не належать до військовослужбовців, для яких закон передбачає виняток.
Була й інша причина: позивачі не довели, що подали заяву разом з усіма документами, передбаченими порядком приватизації. Для конкретної справи це має значення, але навіть повна тека документів не скасовує законодавчої заборони, яка діє під час окупації. Позивачі не зупинилися: 24 серпня Дніпровський апеляційний суд відкрив провадження, а розгляд призначили на 16 грудня 2026 року.
Чи розв’яже проблему законопроєкт №11444
Під час виступу у Верховній Раді Віталій Безгін окремо згадав мешканців окупованих територій: «Для того, щоб розблокувати це питання для тимчасово окупованих територій, є законопроєкт 11444, він депутатський». Уряд, за словами міністра, підтримує цей проєкт і розраховує, що парламент розглядатиме обидва документи разом. Проте законопроєкт №11444 розв’язує іншу проблему: він пропонує вважати знищеною нерухомість у населених пунктах, території яких офіційно визнають непридатними для життя. Йдеться про місця, де пошкоджено або зруйновано щонайменше 70% житлової нерухомості, а стан інфраструктури не дозволяє забезпечити людей основними комунальними послугами. У таких населених пунктах для призначення компенсації не потрібно буде обстежувати кожен будинок окремо. Для окупованих і зруйнованих міст це справді важливо, адже неможливо вимагати від людини акт обстеження квартири, до якої не можуть дістатися ані вона, ані українська комісія. Однак №11444 не перетворює наймача на власника — він спрощує підтвердження того, що нерухомість знищена, але не вирішує, кому вона належала. Якщо за документами власником квартири залишається громада, скасування обстеження саме собою не дасть наймачеві права на компенсацію її вартості.
Є питання і до запропонованої межі у 70%. Головне науково-експертне управління Верховної Ради звернуло увагу, що простий підрахунок пошкоджених об’єктів не враховує масштабу руйнувань. Законопроєкт зареєстрували ще 26 липня 2024 року. У серпні 2026-го профільний комітет рекомендував ухвалити його в першому читанні з подальшим доопрацюванням. Станом на 17 жовтня він усе ще очікує розгляду.
Гроші в бюджеті не замінюють права на компенсацію
У проєкті державного бюджету на 2027 рік уряд заклав 11,5 мільярда гривень на компенсації за знищене майно. Це на 700 мільйонів більше, ніж передбачено планом на 2026 рік з урахуванням змін. Але бюджетна сума не розширює коло отримувачів. Якщо закон не визнає за людиною права на компенсацію вартості квартири, наявність грошей у програмі їй не допоможе.
Так і виникає дивна картина: кошти на відновлення передбачені, механізм виплат працює, законопроєкти зареєстровані, а людина з ордером на зруйновану квартиру залишається між усіма цими рішеннями. Для одного документа вона не власник, для другого — не може стати власником, для третього її житло ще треба правильно визнати знищеним.
Час також працює проти мешканців окупованих міст
13 січня 2026 року Верховна Рада ухвалила закон про основні засади житлової політики. Він набрав чинності 15 лютого і передбачає, що нинішній закон про приватизацію державного житлового фонду втратить чинність через рік після завершення або скасування воєнного стану.
Відлік прив’язаний до воєнного стану, а не до деокупації конкретного міста — це різні події. Люди можуть одержати фізичний доступ до житла, архівів і місцевих органів значно пізніше, ніж почнеться встановлений законом перехідний період. Ні №16012, ні №11444 не зберігають окремо право на приватизацію для тих, хто не міг скористатися ним через окупацію. Законодавець ще може передбачити таку гарантію, але у нинішніх текстах про неї забули.
Що можна зробити вже зараз
Насамперед потрібно з’ясувати, чи квартира справді не була приватизована. Якщо право власності оформили раніше, але відомостей немає в сучасному Державному реєстрі речових прав, людині не потрібно проходити приватизацію заново. Потрібно підтвердити вже набуте право за допомогою свідоцтва, рішення органу приватизації, матеріалів БТІ або інших документів, а потім зареєструвати його. Конкретна процедура залежатиме від того, які документи збереглися.
Якщо родина має лише ордер і залишалася наймачем, варто зберегти все, що підтверджує законне користування квартирою: копію ордера, технічний паспорт, довідки про склад сім’ї та місце проживання, заяви про приватизацію, отримані відмови, листування з міською адміністрацією.
Якщо документи подавали ще до окупації, значення має стадія, на якій зупинилася процедура. Ухвалене рішення про передачу квартири у власність і незавершена заява — юридично різні ситуації. Тому важливо письмово звернутися до чинної української адміністрації або правонаступника органу приватизації та з’ясувати, що збереглося в архівах і які рішення встигли ухвалити.
Ці документи не зроблять людину власником автоматично і не скасують чинну заборону. Але вони доводитимуть, на якій підставі родина жила у квартирі та чи намагалася оформити її до окупації.
Відсутність права власності не означає, що про втрату взагалі ніде не можна заявити
Стверджувати, що наймач неприватизованої квартири не має жодного шансу заявити про втрату, теж було б неправильно. До міжнародного Реєстру збитків для України можна подати заяву за категорією А3.3 «Втрата житла або місця проживання». Для цієї категорії заявник не зобов’язаний бути власником. Звернутися може й людина, яка законно жила у квартирі як наймач або член сім’ї. Заява подається через «Дію», проте Реєстр збитків лише приймає та зберігає вимоги для майбутнього міжнародного компенсаційного механізму. Він не виплачує гроші зараз і не замінює компенсацію за знищену квартиру, передбачену для її власника.
У статистиці є, у законах загубилися
Найцинічніше, що навіть оформлена власність не гарантує людині компенсації. Квартира може бути приватизована, внесена до реєстру й реально знищена, але поки до неї немає доступу, держава не може нормально підтвердити руйнування. Власник начебто має право, а скористатися ним не може.
Законопроєкт №16012 у перспективі допоможе тим, до кого державна машина ще здатна дотягнутися: територія під контролем України, комісія може приїхати, акт — скласти. А ВПО з окупованих міст знову пропонують почекати: спочатку деокупації, потім обстеження, потім окремого закону, а тоді ще й порядку до цього закону. Війна триває роками, а держава досі поводиться так, ніби ТОТ — тимчасова технічна несправність, яку полагодять наступною постановою.
Висновок неприємний, зате чесний: ВПО з ТОТ державі зручні як статистика, але незручні як люди з майновими правами. Їх охоче рахують у звітах, згадують у промовах і закладають для них мільярди в бюджетах. Коли доходить до реальної виплати, неодмінно бракує ще одного документа, акта або законопроєкту.
Виходить ідеальний отримувач державної допомоги: ВПО має право майже на все — щойно принесе папірець, який існує лише в чиновницькій казці, але не в сумній переселенській реальності.
З тим і живемо: «щедрі подачки» від чергових «благодєтєлєй» замість реальної перспективи повернути своє. Є, щоправда, одна підбадьорлива перспектива: ВПО багато, а отже, перед виборами про них неодмінно згадають. Гречка й цукор точно знайдуться для всіх.
Читайте також: Пенсії та пільги під ніж? Що приховує реформа охорони праці
