Прем’єр-міністр Сергій Корецький пояснив майбутнє оподаткування дешевих закордонних покупок боротьбою зі схемами. За його словами, 80% міжнародних посилок — це дроблення товарних партій, яке дозволяє уникати податків.
«80% цих посилок — це було дроблення на дрібні партії для того, щоб нечесні ділки уникали податкових навантажень», — заявив Корецький в інтерв’ю ТСН.
Цифра вражає. Якщо вона правильна, через міжнародні відправлення в Україні роками працює величезний тіньовий бізнес. Товар треба закупити, розділити на дрібні партії, оформити на фізичних осіб, доставити в Україну, зібрати й продати. Для цього потрібні гроші, люди та налагоджена логістика.
Тож разом із цифрою 80% хотілося б побачити й решту картини. Хто на цьому заробляє, які обсяги товару так завозять, де його продають, скільки недоотримує бюджет і чому митниця досі не перекрила канали, про масштаб яких уряд, виявляється, знає досить точно?
Цього прем’єр не пояснив. Натомість спосіб боротьби вже обрано: ПДВ хочуть стягувати з усіх закордонних покупок, незалежно від того, замовила людина одну річ для себе чи хтось розбив комерційну партію на десятки відправлень.
Як насправді працює поріг у 150 євро
150 євро — не місячний ліміт покупок однієї людини, як іноді помилково вважають. За правилами Державної митної служби, якщо одному одержувачу від одного відправника в одній депеші надходить кілька міжнародних поштових відправлень, їхню фактурну вартість складають. Якщо вона перевищує 150 євро, на суму перевищення нараховуються 10% ввізного мита та 20% ПДВ. Митниця при цьому працює не наосліп. Фактурна вартість підтверджується чеками, банківськими виписками, повідомленнями інтернет-магазинів та іншими документами про ціну товару.
Але законна пільга фактично сама створює можливість для такої схеми: комерційну партію можна намагатися рознести між дрібними відправленнями, різними одержувачами чи відправниками, щоб залишитися нижче порогу. Саме з такими випадками й мала б боротися держава, або просто виправити цю прогалину у законодавстві, не обтяжуючи додатковими податками мільйони й так небагатих українців.
Але кількість посилок сама по собі нічого не доводить: людина може законно отримати десять дешевих відправлень, не приховавши від держави жодної гривні. Інша справа — сотні однакових товарів, розкиданих між пов’язаними одержувачами й призначених для подальшого продажу.
Що хочуть змінити
16 вересня Верховна Рада 273 голосами прийняла за основу законопроєкт №16051-1. Зараз він готується до другого читання. Разом із ним парламент у першому читанні підтримав пов’язані зміни до Митного кодексу.
Запропонована модель передбачає ПДВ на імпорт товарів у міжнародних поштових та експрес-відправленнях із нульового порогу. Для некомерційних посилок вартістю до 45 євро, які одна фізична особа безоплатно надсилає іншій, пільгу планують залишити. Окремі товари для потреб безпеки та оборони також мають бути звільнені від ПДВ. За нинішньою редакцією нові правила повинні запрацювати не раніше липня 2027 року.
Для покупок через маркетплейси податок має адмініструвати електронна платформа. Тобто покупець бачитиме його вже під час оформлення замовлення.
Міністерство фінансів очікує, що нові правила принесуть близько 10 млрд грн додаткових надходжень наступного року. Їх планують спрямовувати до спеціального фонду бюджету на потреби Збройних Сил України.
Європа вже перевірила це на практиці
Євросоюз скасував звільнення від ПДВ для дешевих товарів із третіх країн ще в липні 2021 року. Наслідки цієї реформи дослідили економісти Чао Фан і Шучжун Ма. У роботі, опублікованій у Journal of Public Economics, вони використали дані китайської митниці та замовлень AliExpress і встановили, що після реформи онлайн-експорт із Китаю до країн ЄС скоротився майже наполовину. Більшу частину додаткового податкового навантаження понесли європейські покупці, а не продавці.
Для українських розрахунків це суттєво. Не можна просто взяти нинішній обсяг замовлень, додати до нього ПДВ і вважати результат гарантованим доходом бюджету: коли товар дорожчає, частина покупців від нього просто відмовляється. І в Україні ціна особливо важливий фактор. Так за дослідженням Світового банку, у 2025 році рівень бідності був удвічі вищим, ніж у 2021-му. Цей факт досить добре пояснює поведінку багатьох українських покупців — вони замовляють дешеві речі за кордоном і погоджуються чекати їх тижнями не заради самого процесу, а заради різниці в ціні. І після появи ПДВ частина таких покупок втратить сенс: щось буде дешевше купити в Україні, від чогось доведеться відмовлятися, для чогось люди шукатимуть дешевший канал, сірий імпорт тощо.
Податки іноді змінюють поведінку зовсім не так, як планувалося
Один із найвідоміших історичних прикладів — британський податок на вікна. Його запровадили наприкінці XVII століття, а розмір платежу залежав, зокрема, від кількості вікон у будинку. Власники знайшли очевидний спосіб економії — почали їх замуровувати. Національний архів Великої Британії наводить закладені цеглою вікна серед наслідків податку, який зрештою скасували у 1851 році.
Ще курйозніша історія сталася на початку ХХ століття у французькому Ханої, де колоніальна адміністрація платила винагороду за знищення щурів. Доказом слугував хвіст. Дуже швидко містом почали бігати живі щури без хвостів: винагороду отримували, а тварину залишали розмножуватися далі.
З посилками спрацює той самий економічний принцип: ПДВ зробить нинішнє дроблення менш вигідним, але сам по собі не прибере економічний сенс сірого імпорту. Поки між легальною й нелегальною ціною залишається достатня різниця, знайдуться охочі на ній заробити.
На митниці губляться зовсім інші гроші
CASE Україна, Інститут соціально-економічної трансформації та Економічна експертна платформа у дослідженні тіньових схем за 2025 рік оцінили щорічні втрати бюджету від порушень митних правил, контрабанди, сірого імпорту та корупції на кордоні у 110–125 млрд грн.
Як великий сірий імпорт може працювати на практиці, видно з кримінальних проваджень. Один із прикладів — справа Чернівецької митниці. У квітні 2024 року НАБУ і САП викрили злочинну організацію, до якої, за даними слідства, входили підприємці та посадовці митниці. НАБУ повідомляє, що через пункт «Вадул-Сірет» незаконно ввозили товари з Туреччини — одяг, взуття та аксесуари. Вантажівки оформлювали як порожні або маскували дорогий товар значно дешевшим — тканиною, ДСП чи цеглою. Збитки державі слідство оцінило майже у 290 млн грн. У 2025 році справу передали до суду.
Це одна викрита схема. Але існування величезного «сірого» ринку можна побачити й без кримінального провадження. Достатньо пошукати популярну модель смартфона, камери чи іншої дорогої електроніки. Поруч з офіційними продавцями працюють десятки магазинів і приватних продавців, ціни в яких можуть відрізнятися дуже суттєво. Частина пропонує власну гарантію магазину, кредит або розстрочку. Саме по собі це, звісно, не доводить незаконного ввезення конкретного товару. Але масштаб такого ринку ставить цілком нормальне питання про походження техніки та сплату податків і митних платежів.
Ми в редакції зіткнулися з цим особисто, коли шукали обладнання, якого не було в офіційних магазинах. Покупцем мала бути наша громадська організація.
Потрібна була конкретна модель камери. Пропозицій виявилося безліч: інтернет-магазини, продавці на маркетплейсах, приватні оголошення. Найцікавішим був розкид цін — одна й та сама модель у різних продавців могла коштувати мало не в півтора раза дорожче.
Ми зв’язалися приблизно з десятьма продавцями з нижньої частини цього цінового діапазону. Картина виявилася дуже схожою: продаж через ФОП другої групи, коротка гарантія продавця або можливість докупити тривалішу гарантію ще приблизно за 10–15% вартості камери. Коли з’ясовувалося, що купує не фізична особа, а громадська організація і нам потрібне нормальне оформлення покупки, частина продавців пропонувала провести її через інший ФОП — уже третьої групи. Але ціна одразу зростала приблизно на 6%. Чому той самий товар, у того самого продавця і в ту саму хвилину дорожчав лише через спосіб оформлення документів — окреме питання.
Ще цікавіше інше. Усі ці магазини не ховалися. Вони мали сайти, рекламували товар, приймали замовлення, пропонували оплату частинами, видавали власну гарантію і працювали не перший день. Звідки саме походила кожна конкретна камера і як вона була ввезена в Україну, ми встановити не могли. Але різниця між цінами офіційного й такого ринку іноді була настільки великою, що питання про походження товару виникало саме собою.
Для покупця спокуса зрозуміла: можна дуже суттєво зекономити. Разом зі знижкою він отримує й ризики — насамперед із гарантією, сервісом та походженням товару.
А для держави тут питання вже зовсім інше. Якщо країні бракує грошей, чому починати потрібно з оподаткування посилки людини на 20 чи 30 євро, коли поруч роками існує величезний ринок дорогих товарів із незрозумілим походженням і разючою різницею в ціні?
Новий ПДВ із першого євро тут нічого не пояснює. Він не відповідає, як дорогий товар потрапив через кордон, хто сплатив за нього митні платежі, хто перевірив його походження і чому продавець може роками відкрито торгувати ним в інтернеті. І якщо держава справді хоче знайти додаткові мільярди, почати варто хоча б із відповіді на значно незручніше питання: скільки грошей вона вже могла б збирати, якби перестала не помічати те, що покупець знаходить у Google за кілька хвилин?
Якщо 80% — схема, де її організатори?
Повернімося до слів прем’єра. Якщо чотири з п’яти міжнародних посилок справді є дробленням комерційного імпорту, цей бізнес має залишати величезний слід. Тисячі одержувачів, повторювані товари, платежі, склади, продажі. Після перетину кордону товар нікуди не зникає — його потрібно продати й отримати гроші.
Держава, яка змогла оцінити частку дроблення у 80%, мала б знати про цей ринок чимало. То скільки таких каналів виявила митниця? Якими є їхні обороти? Скільки податків донараховано? Де продавався товар? Хто організовував ввезення? Чи були серед учасників посадовці? У публічному поясненні прем’єра цих даних немає. Є лише заявлена цифра у 80%. Причому наявні відкриті цифри самі по собі її не доводять. Наприклад, у серпні народний депутат Олексій Леонов посилався на дані митниці, за якими приблизно 90 тисяч посилок отримали лише 90 людей. Така концентрація справді може бути приводом для перевірки, але кількість відправлень ще не показує ані їхньої вартості, ані вмісту, ані факту перепродажу.
Якщо митниця бачить системне дроблення, логічно переслідувати саме його. Якщо ж масштаб оцінюється у 80% усіх посилок, суспільство має право побачити, на яких даних тримається така цифра і чому настільки масове явище досі не припинили.
Дропи ж нікуди не поділися
Україна не вперше намагається перекрити тіньові схеми широкими обмеженнями. Останніми роками багато говорили про «дропів» — людей, чиї банківські рахунки використовували для чужих переказів і приховування руху грошей. Банки посилили фінансовий контроль, з’явилися ліміти та додаткові перевірки.
Сам тіньовий бізнес від цього не зник. У тому ж дослідженні CASE Україна втрати від фіктивного підприємництва, «дропів», підміни кодів, «карусельних» та інших схем у 2025 році оцінюються у 38–48 млрд грн. Автори окремо застерігають, що частина цих втрат перетинається з іншими категоріями.
Схеми змінюються швидше за назви для них. Закривається один спосіб — шукають наступний. Тому скасування пільги може перекрити нинішній варіант дроблення, але досить швидко може з’явитися новий.
Де бюджет втрачає найбільше
За оцінкою CASE Україна та партнерів, найбільший фіскальний розрив у 2025 році створювали зарплати «в конвертах» і неофіційна зайнятість — 237–262 млрд грн на рік. Контрафакт та нелегальна торгівля підакцизними товарами коштували бюджету ще 37–41 млрд.
Але з посилкою все набагато простіше. Не треба шукати конвертаційні центри, розплутувати фіктивні операції, виходити на організаторів схем чи роками розслідувати зв’язки бізнесу з чиновниками. Тут уже все перед очима: продавець, ціна, платіж, одержувач і товар.
Можливо, саме тому десять мільярдів із закордонних покупок виглядають значно доступнішими за сотні мільярдів, які держава роками втрачає в тіні. Покупця з посилкою не потрібно шукати — він сам залишив усі дані, необхідні для того, щоб виставити йому рахунок.
Ну а на «схеми» можна й надалі закривати очі — або, як показують окремі кримінальні провадження, комусь і надалі на них заробляти.
Це справді пов’язано з ЄС та МВФ
Ще один аргумент на користь реформи — європейські правила. Він має підстави: ЄС із 2021 року стягує ПДВ із дешевих товарів із третіх країн, а запропонована українська модель значною мірою відтворює цей підхід.
Але справа не тільки в гармонізації законодавства. Верховна Рада зазначає, що ухвалення змін є умовою, передбаченою меморандумом між Україною та Євросоюзом щодо макрофінансової підтримки, а також одним із зобов’язань у межах програми з МВФ.
У липневому звіті МВФ щодо України скасування ПДВ-пільги для дешевих поштових відправлень записане серед заходів, які мають збільшити доходи 2027 року. Очікуваний фіскальний ефект — близько 0,1% ВВП. Там само зазначено, що українська влада зберігає зобов’язання ухвалити цю зміну.
Однак представляти це як вимогу Брюсселя, яку Україна просто змушена виконати, було б неправильно. У документах МВФ цей захід входить до податкового пакета самої української влади: після того, як попередній набір податкових змін не вдалося провести, вона запропонувала «модифікований підхід», одним із пунктів якого стало скасування пільги для малих поштових відправлень. Згодом це рішення закріпилося і серед зобов’язань перед міжнародними партнерами.
Чи допоможе це українському виробнику
Аргумент про нерівну конкуренцію теж не можна відкидати: український бізнес платить податки, зарплати, оренду, витрачається на електроенергію та резервне живлення. Іноземний продавець, який напряму надсилає дешевий товар українському покупцеві, нині справді має податкову перевагу.
Там, де українська компанія виробляє аналогічний товар, скасування пільги справді частково може вирівняти умови. Але значну частину речей, які замовляють за кордоном, Україна або не виробляє, або не пропонує в потрібному асортименті: електронні компоненти, окремі запчастини, інструмент, дрібну техніку та тисячі спеціалізованих товарів.
ПДВ не створить український аналог деталі, якої тут немає. Імпортна просто коштуватиме дорожче.
А власне виробництво з’являється там, де є капітал, технології, доступні кредити, енергія, працівники, захищена власність і передбачувані правила. І де конкурент не може провести товар через кордон дешевше лише тому, що домовився з потрібною людиною.
Податок — найпростіша частина
Сам по собі ПДВ на дешеві посилки не є ані катастрофою, ані рецептом від сірого імпорту. Такий податок працює в ЄС, він може дати бюджету додаткові гроші й прибрати податкову перевагу іноземних продавців. Питання в тому, що буде після його запровадження.
Чи стане від цього чеснішою митниця? Чи зникнуть магазини з товаром невідомого походження? Схеми, на яких держава вже зараз втрачає в рази більше, ніж планує зібрати з посилок, теж нікуди не подінуться лише через нову ставку ПДВ. І окремо хотілося б нарешті побачити організаторів тих самих «80%», про які говорить прем’єр.
Навряд чи відповіді на ці питання взагалі лежать у площині оподаткування посилок. Податки зручні тим, що їх можна змінити законом. Набагато важче змусити нормально працювати митницю, податкову, БЕБ, правоохоронців і суди. Для цього вже недостатньо голосування в парламенті: доводиться ламати зв’язки, звільняти людей, доводити справи до вироків і робити невигідним те, на чому роками заробляли.
Україна п’ятий рік веде надзвичайно дорогу війну і справді змушена шукати гроші всюди, де може. Але нескінченно компенсувати слабкість державних інституцій новими платежами неможливо. У якийсь момент закінчуються не податки, які можна придумати, — закінчуються гроші в тих, хто їх платить.
Читайте також: Бюджет на межі: хто заплатить за ще один рік великої війни
