В Україні розгорнулася дискусія щодо законодавчої ініціативи, яка передбачає можливість укладення шлюбу з 14 років за певних умов. Йдеться про проєкт нового Цивільного кодексу України, запропонований керівництвом Верховної Ради (Русланом Стефанчуком, Оленою Кондратюк, Олександром Корнієнком, Миколою Стефанчуком та Іваном Калауром). Ця норма вперше вводить опцію “шлюбної дієздатності” для осіб у настільки ранньому віці і вже викликає занепокоєння правників та суспільства.
Ред.: мова про статтю 1478 проекту Цивільного кодексу України (Кодексу права приватного), цитата:
«Глава 94. Загальні приписи про шлюб Стаття 1478. Право на шлюб
1. Право на шлюб мають особи протилежної статі, які досягли шлюбного віку.
2. За заявою особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам, а у разі вагітності жінки або народження нею дитини – чотирнадцятирічного віку.»
Причина? Вагітність або народження дитини. Логіка авторів проста, як двері: якщо дитина завагітніла — давайте зробимо її дружиною. Логіка реальності страшніша: створення ризику фактичного уникнення відповідальності за статеві злочини. Розгляньмо детальніше зміст ініціативи, чинне законодавство та можливі наслідки її впровадження.
Юридична колізія: коли злочин стає «сім’єю»
Давайте відкинемо лірику і подивимося на Кримінальний кодекс. В Україні вік статевої згоди — 16 років. Це червона лінія. Будь-який секс із особою, молодшою за 16 років, — це злочин (стаття 155 ККУ). Це аксіома: 14-річна дівчина не може дати юридично валідну згоду на секс. Крапка.
А тепер слідкуйте за руками законодавців. Якщо у 14-річної дівчини виявляють вагітність, це означає одне: відбувся статевий акт з особою, яка не досягла статевої зрілості. Тобто, відбувся злочин. У нормальній країні це запускає роботу слідчих, прокурорів і психологів. Хто батько? Якщо це дорослий дядько — він має їхати в тюрму. Але новий законопроєкт пропонує інший шлях: не в тюрму, а на весілля.
Нам пропонують «фінт вухами»: використати наслідок злочину (вагітність) як підставу для його легалізації (шлюб). Це не захист інтересів матері. Це створення ідеальної «відмазки» особи, щодо якої мають бути проведені слідчі дії. Бо як тільки особа, підозрювана у вчиненні статевого злочину щодо неповнолітньої, отримує свідоцтво про шлюб, перетворюється на «законного чоловіка», а кримінальна справа розвалюється під тиском «сімейних цінностей».
Ефект “файлів Епштейна”: небезпечні асоціації
У мене, як і у багатьох, при читанні цієї ініціативи виникає стійка асоціація з «файлами Епштейна». Ті самі вайби: впливові дорослі, які шукають спосіб безкарно користуватися дітьми, прикриваючись високими матеріями.
Джеффрі Епштейн будував свою імперію на тому, що правила існують для натовпу, а для «обраних» є винятки. Українська норма про «шлюб у 14» — це і є створення такого системного винятку. Це правова конструкція: як перетворити потенційно підсудного на зятя. Це зелене світло для будь-якого «папіка» з глибинки: зробив дитину школярці — не бійся прокурора, просто купи обручки і домовся з батьками. Це не демографічна політика, це інституалізація розбещення.
Географія «традицій»
Коли нам розповідають про «міжнародний досвід», автори законопроєкту скромно мовчать, чий саме це досвід. Бо якщо розгорнути карту світу, виявиться, що Україну тягнуть не в Євросоюз, а в дуже специфічну компанію.
Цивілізований світ закриває ці шпарини, а не відкриває їх. Європа: Тренд однозначний — «No Exceptions». Німеччина: Шлюби до 16 років — юридично нікчемні, з 16 до 18 — скасовуються судом. Колумбія: Країна, яку ми звикли вважати проблемною, у 2024 році після кампанії «Вони дівчатка, а не дружини» повністю заборонила шлюб до 18 років, закривши 14-річну лазівку. Домінікана та Гондурас: нещодавно скасували всі винятки, заборонивши дитячі шлюби. Латинська Америка зрозуміла: дозвіл на ранній шлюб — це дозвіл на педофілію.
А тепер подивимося, хто ж наші нові «юридичні побратими», де працює логіка «можна з 14, якщо суд дозволить»:
Бангладеш: У 2017 році там прийняли норму про дозвіл шлюбу до 18 років у «особливих випадках» (вагітність) за рішенням суду. Human Rights Watch назвала це легалізацією насильства. Норма фактично відтворює підхід, закріплений у законодавстві Бангладеш, який правозахисні організації критикували як такий, що легалізує насильство.
Екваторіальна Гвінея: Жорстка африканська диктатура. Цивільний кодекс дозволяє шлюб із 14 років за згодою батьків. Рівень життя і права людини там відповідні.
Іран: Стаття 1041 їхнього кодексу дозволяє видавати заміж дівчат навіть до 13 років, якщо є «згода опікуна і дозвіл суду». Судовий дозвіл на секс із дитиною — це норма шаріату, а не Копенгагенських критеріїв.
Нігер та Судан: Країни, де поняття «шлюбний вік» прив’язане до статевої зрілості, а вагітність автоматично робить дитину «жінкою».
І, звісно, маргінальні спільноти: те, що ми політкоректно називаємо «ромськими традиціями», де дівчаток видають заміж у підлітковому віці. Але є нюанс: у Європі з цим явищем борються як із дикістю, що ламає долі, позбавляє освіти і здоров’я. Там працює ювенальна юстиція і поліція. А українські законодавці вирішили цю дикість вписати в Кодекс.
Замість того, щоб підтягувати правову культуру до рівня Берліна, ми опускаємо планку до рівня законодавства Бангладеш та Ірану. Це не «особливий український шлях». Це шлях у третій світ, вимощений збоченими намірами захистити наслідки чийогось кримінального злочину.
Біополітика чи державний цинізм?
Деякі захисники ініціативи пошепки натякають на демографію. Мовляв, війна, нас мало, треба народжувати. Це, мабуть, найогидніший аспект. Якщо держава робить ставку на вагітність у 14-річному віці як на інструмент порятунку нації — така держава хвора. Романтизація підліткової вагітності в умовах війни, бідності і стресу — це злочин. Медично доведено: організм у 14 років не готовий до виношування. Психіка не готова до материнства. Штовхати дітей у доросле життя через РАЦС — це не вирішення демографічної кризи. Це створення класу неосвічених, травмованих юних матерів, які замість школи міняють памперси, поки їхні «законні чоловіки» (часто набагато старші) уникають тюрми.
Висновки
Законопроєкт №14394 у цій частині має бути змінений. Вагітність у 14 років — це підстава для кримінального провадження, а не для весілля. Держава повинна гарантувати такій дитині захист, медичний догляд, соціальні виплати, аліменти з батька (навіть якщо він сяде в тюрму) і можливість довчитися. Але вона не має права видавати їй свідоцтво про шлюб, легалізуючи те, що в усьому цивілізованому світі називається statutory rape — зґвалтуванням за віком.
І якщо хтось зараз хоче заперечити: “ви розхитуєте”, “ви драматизуєте”, “це поодинокі випадки” — то я відповім найпростішим: закони пишуться не для поодиноких випадків. Закони пишуться для системи.
Якщо ми хочемо в Європу — ми піднімаємо вік згоди і захисту. Якщо ми хочемо правову систему з небезпечними винятками, несумісними з європейськими стандартами захисту дітей та елементами звичаєвого права Екваторіальної Гвінеї — тоді, звісно, голосуйте. Але не дивуйтеся потім, чому світ дивиться на нас як на дикунів…
- Читайте Владислава Смірнова на Facebook
- Позиція автора може не збігатися з позицією редакції «Ірта-fax».
