«Етнічна мафія» — словосполучення, яким користуються і правоохоронці, і журналісти, і політики. Проблема в тому, що вкладають у нього дуже різний зміст.
Іноді етнічною мафією називають будь-яку злочинну групу, більшість учасників якої мають спільне походження — це спрощення. Кілька наркодилерів однієї національності ще не стають мафією лише через те, що вони земляки. Але й заперечувати значення етнічних, родинних або кланових зв’язків у кримінальному світі немає сенсу. Вони століттями були одним зі способів побудувати закриту систему довіри, куди важко потрапити чужому і ще важче — правоохоронцю.
У кримінальній статистиці України окремо враховуються організовані групи та злочинні організації, сформовані на етнічній основі. Паралельно країна має справу з транснаціональною злочинністю, корупційними мережами, нелегальними фінансовими потоками, війною і майбутньою відбудовою на сотні мільярдів доларів.
У такому середовищі етнічний клан може бути небезпечним. Але значно небезпечнішим він стає тоді, коли отримує доступ до легального бізнесу, банків, чиновників і державних рішень.
Коли етнічна група стає мафією
У Кримінальному кодексі України терміна «етнічна мафія» немає. Закон оперує поняттями організованої групи та злочинної організації, де значення мають стійкість об’єднання, ієрархія, розподіл ролей і спільна злочинна діяльність.
Натомість у Положенні про Єдиний реєстр досудових розслідувань є окрема характеристика — організовані групи та злочинні організації, сформовані на етнічній основі. До них відносять структури, які вчиняли кримінальні правопорушення на території України та в яких більшість учасників належать до національних меншин.
Це досить широке визначення. Воно описує склад групи, але саме по собі ще не говорить, наскільки важливою для її існування була етнічність. Десять людей одного походження можуть разом продавати наркотики просто тому, що давно знайомі. В іншому випадку родинні й земляцькі зв’язки можуть бути самим фундаментом кримінальної організації: через них відбирають нових людей, передають гроші, контролюють дисципліну, знаходять контакти за кордоном і захищають групу від проникнення ззовні.
Слово «мафія» в кримінології має ще вужчий зміст.
Дослідник організованої злочинності Федеріко Варезе у своїй класичній роботі про російську мафію розглядає її як окремий різновид організованої злочинності, який продає або нав’язує приватний захист там, де цю функцію мала б виконувати держава. Мафія може гарантувати виконання домовленостей, стягувати борги, вирішувати суперечки, охороняти нелегальний бізнес або карати тих, хто відмовляється грати за встановленими нею правилами.
Сучасні кримінологи називають це governance-type organised crime — організованою злочинністю, яка не просто продає заборонений товар, а намагається встановити власний порядок на певній території або ринку. Такі структури можуть контролювати борги, домовленості, профспілки, підприємців, розподіл ринків і вирішення конфліктів.
Тому етнічна організована злочинна група та етнічна мафія — не зовсім одне й те саме.
Про етнічну або етнічно-кланову мафію доречно говорити тоді, коли спільне походження чи родинність не просто випадково об’єднують злочинців, а допомагають відтворювати саму систему: визначають, кому довіряють, кого беруть усередину, як передають владу, де тримають гроші та через кого підтримують міжнародні контакти.
Інтерпол зазначає, що членів організованих злочинних груп часто пов’язують географічне походження, етнічність або кровна спорідненість. Такі зв’язки створюють високий рівень лояльності всередині мережі.
Класичний приклад — калабрійська Ндрангета (’Ndrangheta). Її основою історично були сімейні клани, однак сьогодні це глобальна структура, яка працює далеко за межами Калабрії. За даними Інтерполу, її мережі вже присутні більш ніж у 84 країнах. Серед напрямів діяльності — наркотрафік, відмивання грошей, вимагання, корупція, маніпуляції з державними контрактами та проникнення в легальну економіку.
Саме тут добре видно різницю. ’Ндрангета не є злочинною тому, що її учасники — калабрійці. Навпаки: кримінальна структура використовує родинні й місцеві зв’язки як один із ресурсів, а свою реальну силу отримує завдяки грошам, насильству, корупції та контролю над бізнесом.
В Україні ж масштаби етнічної організованої злочинності можна хоча б приблизно оцінити за офіційною статистикою.
За даними Офісу генерального прокурора, які Верховний Суд навів у аналізі стану здійснення правосуддя за 2025 рік, правоохоронці виявили 677 організованих груп і злочинних організацій. 84 мали міжрегіональні зв’язки, 56 — корумповані, вісім — транснаціональні. До сформованих на етнічній основі віднесли 19 угруповань. Це менш як три відсотки від загальної кількості виявлених ОГ і ЗО. Але сама частка не показує рівень небезпеки: одна транснаціональна структура з великими фінансовими можливостями може завдавати більше шкоди, ніж десятки невеликих груп.
Інша проблема полягає в тому, що загальнодержавна статистика не розкриває етнічний склад цих 19 угруповань. Відповідно, на її основі неможливо встановити, які саме етнічні кримінальні мережі переважають в Україні.
Європейський досвід одночасно показує, що сучасний кримінальний світ стає дедалі менш однорідним.
У 2024 році Europol дослідив 821 найбільш небезпечну кримінальну мережу Європи. У них було понад 25 тисяч учасників, серед яких представлені 112 громадянств. 68% мереж мали багатонаціональний склад, а 86% використовували легальні компанії. У червні 2026 року Europol оновив картину. З тих 821 мережі 198 залишилися серед найнебезпечніших, натомість правоохоронці виявили 533 нові.
Етнічність для кримінального світу залишається корисним інструментом довіри. Але гроші, логістика та потрібні контакти давно дозволяють будувати мережі без спільного походження.
Війна змінила український кримінальний світ
Повномасштабне вторгнення поламало багато звичних кримінальних маршрутів. Перестали працювати цивільні аеропорти, різко змінилася морська логістика, частина країни опинилася під окупацією, мільйони людей залишили домівки. Водночас з’явилися нові ринки, яких до 2022 року або не існувало, або вони мали значно менші масштаби.
Управління ООН з наркотиків і злочинності у дослідженні трансформації організованої злочинності в Україні відзначає скорочення традиційного транзиту кокаїну й героїну через країну, але водночас зростання ролі синтетичних наркотиків, шахрайства, нелегального переправлення людей та кіберзлочинності.
Один із найпоказовіших прикладів — нелегальні кол-центри. UNODC наводить оцінку приблизно у 1500 таких центрів по всій Україні. Основними потерпілими залишаються самі українці, зокрема люди, які були змушені залишити свої домівки через війну. Зовні такий бізнес може нічим не відрізнятися від звичайного офісу. Але для його роботи потрібні організатори, оператори, технічні фахівці, банківські рахунки, криптовалюта, бази потенційних жертв і система виведення коштів. Це повноцінна організована злочинність, якій уже не потрібний контроль над міським ринком чи десяток озброєних людей.
Ще один великий нелегальний ринок створили обмеження на виїзд військовозобов’язаних чоловіків. З’явився попит на провідників через кордон, перевізників, фальшиві документи, фіктивні підстави для виїзду й корупційні домовленості. У таких схемах місцеві, родинні або етнічні контакти можуть давати суттєву перевагу. Особливо на прикордонних територіях, де люди десятиліттями живуть по обидва боки кордону. Але заробіток виникає не через походження — він виникає там, де є людина, готова платити, і людина, здатна провести її через кордон.
Наркотрафік ще краще показує, наскільки легко кримінальний бізнес переходить етнічні межі. У червні 2026 року під час міжнародної операції в Чехії, Словаччині та Україні затримали 20 учасників мережі, яка перевозила метамфетамін і кокаїн із Західної Європи на схід, зокрема до України. Серед підозрюваних були громадяни Чехії, Словаччини й України.
Щодо зброї ситуація складніша, ніж може здатися. Після чотирьох років великої війни її в Україні стало незрівнянно більше, а ризик появи серйозного чорного ринку після завершення бойових дій очевидний. Водночас UNODC не виявило доказів масштабного транскордонного потоку нелегальної зброї з України. Наявні дані вказували насамперед на проблему незаконного обігу всередині країни. Але після війни обставини можуть змінитися. Global Initiative Against Transnational Organized Crime виділяє одразу кілька зон ризику: зброю, військові навички, майбутню демобілізацію, переміщених людей, можливе послаблення частини контролю воєнного часу і величезні кошти на відбудову.
У такій ситуації кланові мережі матимуть одну серйозну перевагу — вони вже володіють тим, що неможливо швидко створити за гроші: довірою всередині групи та перевіреними контактами за кордоном. Але це буде лише одна частина кримінального середовища. Поруч працюватимуть багатонаціональні мережі, для яких походження партнерів узагалі не має значення.
«60% євреїв у владі»: звідки взялися ці цифри
Теза про надзвичайно високу частку етнічних євреїв серед української політичної еліти з’явилася не вчора. Вона звучала від депутатів і політиків задовго до президентства Зеленського.
У грудні 2003 року в офіційній стенограмі засідання Верховної Ради зафіксована суперечка навколо заяви одного з народних депутатів про те, що «73 відсотки — євреїв у владі, 0,5 відсотка — українці, інше забрали росіяни». Депутат Микола Рудьковський, який процитував ці слова з трибуни, вимагав дати їм правову оцінку і назвав їх проявом антисемітизму.
У 2017 році колишній радник президента Леоніда Кучми Олег Соскін в інтерв’ю агентству «Вголос» заявляв уже приблизно про 60% євреїв у Верховній Раді. За його словами, частина депутатів нібито відкрито визнавала своє походження, частина — приховувала.
Того самого року народна депутатка Надія Савченко в інтерв’ю Дмитру Гордону назвала ще більшу цифру — близько 80% євреїв «при владі»: «Україну дуже важко назвати антисемітською країною: на 2 відсотки євреїв, що в ній проживають, їх при владі – відсотків 80» – сказала Савченко.
У 2020 році схожі твердження з’явилися навіть на офіційному сайті президента — але не як позиція держави, а в тексті громадянської петиції. Її автор стверджував, що в попередній Верховній Раді було 43% євреїв, 19% росіян і 22% українців, а в Кабінеті Міністрів євреї та росіяни разом нібито становили 68%, українці — 16%. Петиція №22/091746-еп набрала лише 28 голосів із необхідних 25 тисяч.
У цих твердженнях одразу впадає в очі одна проблема: цифри дуже різні. В одних політиків виходить 43%, в інших — 60%, 73% або навіть 80%. Жодне з наведених тверджень не супроводжувалося оприлюдненим повним списком посадовців, єдиним визначенням поняття «влада» і зрозумілою методикою встановлення етнічного походження кожної людини. А без цього відсоток перетворюється на політичну оцінку.
Визначити етнічність за прізвищем неможливо. Громадянство Ізраїлю теж не є тотожним єврейському походженню. Релігія й етнічність — різні речі. Єврейське походження одного з батьків чи дідів також може по-різному співвідноситися з самоідентифікацією самої людини, до того ж Україна просто не має сучасної статистичної бази, з якою можна було б коректно порівняти етнічний склад населення і влади.
Останній всеукраїнський перепис відбувся у 2001 році. Тоді українцями назвали себе 77,8% населення, росіянами — 17,3%, євреями — 0,2%. За чверть століття країна пережила величезну міграцію, окупацію територій і повномасштабну війну, тому ці цифри давно не описують сучасну Україну з необхідною точністю. Водночас було б неправильно з цього робити протилежний висновок — ніби питання помітного представництва євреїв серед українських політичних і бізнесових еліт узагалі вигадане.
Історичні джерела таке представництво фіксували.
Immigration and Refugee Board of Canada, посилаючись на Jewish Telegraphic Agency, повідомляла, що після парламентських виборів 1998 року єврейські кандидати отримали 20 місць у 450-місній Верховній Раді.
Дослідник Володимир Ханін наприкінці 1990-х також писав про широке представництво євреїв серед мерів міст, міністрів і заступників міністрів, керівництва політичних партій та бізнесової еліти. Водночас він окремо зауважував: єврейських політиків та бізнесменів не можна автоматично розглядати як єдину політичну групу. Вони належали до різних партій, підтримували різних кандидатів і мали різні інтереси. (Дослідження Jerusalem Center for Public Affairs про єврейське політичне життя в Україні)
Високе представництво певної етнічної, регіональної, освітньої чи соціальної групи серед еліт саме по собі ще не означає існування клану чи мафії. Щоб говорити про клан, потрібно встановити систему зв’язків: хто кого просуває, з ким веде бізнес, кому передає ресурси, кому допомагає отримати посаду, чи існує взаємне прикриття і спільний фінансовий інтерес. А щоб назвати таку систему злочинною, потрібні докази конкретних правопорушень.
Історія з етнічним складом української влади заслуговує на дослідження, але цифри 60%, 73% чи 80% наразі неможливо перевірити, чи подавати як установлену статистику.
Влада, клани та «Мідас»
На цьому тлі справа «Мідас» цікава не як доказ існування якоїсь етнічної мафії, а як приклад того, наскільки далеко може заходити неформальний вплив людей, які не мають відповідних державних повноважень.
За версією НАБУ і САП, учасники злочинної організації отримали значний вплив на процеси всередині «Енергоатому». Контрагентів змушували віддавати 10–15% вартості контрактів, щоб отримати оплату або не втратити статус постачальника. Усередині схеми це називали «шлагбаумом». Через окремий бек-офіс, де велася «чорна бухгалтерія» та відмивалися гроші, за час документування пройшло близько 100 млн доларів.
Найважливіша для нашої теми деталь інша. НАБУ заявляє, що учасники мережі, використовуючи зв’язки в Міненергетики та «Енергоатомі», могли впливати на кадрові рішення, закупівлі й фінансові потоки стратегічного державного підприємства, тобто слідство описує не просто хабар, а систему неформального доступу.
У серпні 2026 року з’явилася ще одна велика справа — «Форест Гамп». За версією НАБУ, злочинна організація діяла під керівництвом чинного та колишнього народних депутатів за участі високопосадовців Офісу президента й інших осіб. Її учасників підозрюють у рейдерських захопленнях, махінаціях із майном та відмиванні коштів. Восени 2025 року, за даними слідства, група захопила два підприємства з активами на 248 млн грн, одне з яких відкривало можливість отримати контроль над нерухомістю в центрі Києва вартістю понад 500 млн. У травні 2026 року була ще одна спроба заволодіти нерухомістю більш ніж на 207 млн грн.
Дві справи згодом перетнулися. НАБУ стверджує, що окремі учасники нової організації разом із представниками державного банку провели через підставні компанії 150 млн грн, які мали використати для застави за одного з фігурантів «Мідаса». 28 серпня коло підозрюваних розширилося. Слідство повідомило про впливового бізнесмена — колишнього депутата Дніпропетровської облради, якого керівники організації, за версією НАБУ, залучили через його неформальні зв’язки в судовій сфері.
Ці справи ще розслідуються, а всі твердження про участь конкретних людей мають бути доведені судом. Для цього матеріалу важливий сам механізм, який описують детективи: особисті знайомства, політичні контакти, бізнес, державні підприємства, банк, судові зв’язки й великі фінансові потоки можуть з’єднуватися в одну мережу — це і є клановість у практичному сенсі.
Етнічність цілком може бути одним із факторів, що поєднують людей у певному середовищі. Так само ними можуть бути родина, спільне місто, університет, давній бізнес або політична команда, але у відкритих матеріалах «Мідаса» та «Форест Гампа» НАБУ не визначає ці організації як сформовані за етнічною ознакою.
Тому використовувати ці справи як доказ існування «єврейської мафії» було б так само необґрунтовано, як і заперечувати на їхньому прикладі саму можливість етнічних кланів. Вони говорять про інше — про неформальні мережі впливу.
І це окрема, дуже серйозна проблема для держави.
Головна загроза — не національність мафії
Найсильніші злочинні структури давно навчилися не виглядати злочинними. У них можуть бути офіційно зареєстровані підприємства, інвестиції, нерухомість, транспортні компанії, юристи й банківські рахунки. Через легальний бізнес значно простіше змішати законні та незаконні гроші, приховати реальних власників, оплачувати логістику та поступово перетворювати кримінальний капітал на звичайну власність.
Europol встановив, що легальні бізнес-структури використовують 86% найбільш небезпечних кримінальних мереж Європи. Для України ця проблема може стати особливо гострою після війни.
За спільною оцінкою уряду України, Світового банку, Європейської комісії та ООН, станом на кінець 2025 року потреби у відновленні та відбудові протягом наступних десяти років становили майже 588 млрд доларів. Ці гроші не лежать десь готовою сумою і не надійдуть одномоментно — це оцінка потреб. Але навіть частина такого фінансування означає величезний ринок: житло, дороги, енергетика, транспорт, промисловість, земля, будматеріали, демонтаж, субпідряди, державні та міжнародні закупівлі.
GI-TOC попереджає, що за слабкого контролю відбудова може створити нові можливості для корупції, рекету та трудової експлуатації, а кримінальні гроші можуть заходити в будівництво й нерухомість уже під виглядом інвестицій.
Саме тут родинні, етнічні, політичні та бізнесові мережі можуть зійтися в одній точці й Україна має це слабке місце, яке давно бачать європейські партнери. У звіті Європейської комісії щодо України за 2025 рік зазначено, що фінансовим розслідуванням заважає нестача надійної інформації про власність, структуру компаній, банківські записи й транскордонні операції. Підхід follow the money — «йти за грошима» — Єврокомісія назвала значною мірою відсутнім, а без цього великі злочинні мережі зруйнувати дуже важко.
Можна затримати посередника, виконавця або кур’єра. Але якщо залишаються гроші, компанії, нерухомість і люди, які забезпечують доступ до державних рішень, на місце одного виконавця легко приходить інший.
Саме тому розмова про етнічну мафію не зводиться ані до заперечення самого явища, ані до пошуку «злочинної національності» – етнічні кримінальні структури існують. Українська статистика їх фіксує. Світова практика показує, що спільне походження і кровна спорідненість справді можуть зробити злочинну мережу більш закритою та стійкою, але етнічна група стає мафією не через кров. Вона стає мафією тоді, коли отримує можливість контролювати людей і ринки, накопичує великі гроші, створює власні правила, купує захист, входить у легальний бізнес і починає впливати на державу.
Те саме стосується політичного клану. Спільне походження його учасників може бути цікавим для дослідника, але саме по собі нічого не доводить. Набагато важливіше встановити, хто кому допомагає, хто з ким веде бізнес, хто контролює гроші та чи перетворюються особисті зв’язки на доступ до державних ресурсів.
Етнічна мафія справді може бути загрозою, але для держави ще небезпечніша мережа, якій уже не потрібно стояти біля дверей чиновницького кабінету, тому що потрібні їй люди давно перебувають усередині.
