24 серпня 2026 року Україна відзначає 35 років Незалежності. Для Луганщини це свято вже дванадцятий рік нерозривно пов’язане з війною, а після повномасштабного вторгнення — ще й з окупацією практично всієї області.
Луганськ перебуває під російською окупацією з 2014 року. У 2022-му росія захопила Старобільськ, Сватове та інші міста півночі області, після важких боїв — Рубіжне, Сіверськодонецьк і Лисичанськ. Сьогодні під російським контролем перебувають усі міста Луганщини, а бойові дії тривають на окремих ділянках території області.
А тепер цифра, яку сьогодні особливо важливо нагадати: 1 грудня 1991 року 83,86% жителів Луганської області, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, проголосували за незалежність України.
Цей результат зафіксований документально. Загалом по країні незалежність підтримали 90,32% учасників референдуму, у Донецькій області — 83,90%, у Луганській — 83,86%, у Криму — 54,19%.
Для Луганщини ця цифра важлива ще й тому, що після 2014 року росія багато років намагалася представити війну на Донбасі як наслідок нібито історичного небажання регіону бути частиною України. Коли жителі області мали можливість зробити вибір без російської армії, окупаційних адміністрацій та псевдореферендумів, понад вісім з десяти учасників голосування підтримали незалежну Україну.
Як Україна стала незалежною
24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР зібралася на позачергову сесію після провалу путчу в Москві. О 17:57 депутати підтримали постанову про проголошення незалежності України — 321 голос «за», двоє «проти», шестеро утрималися. Через три хвилини парламент голосував уже безпосередньо за Акт проголошення незалежності. Його підтримали 346 депутатів, один проголосував проти, троє утрималися. Результати зберігаються в архіві засідання Верховної Ради 24 серпня 1991 року.
Сам Акт проголошення незалежності України був дуже коротким. Верховна Рада проголосила незалежність України та створення самостійної української держави — України. Окремо в документі записали: «Територія України є неподільною і недоторканною».
Через три місяці рішення парламенту підтвердила уся країна.
1 грудня на референдум прийшли 31 891 742 виборці — 84,18% внесених до списків. За незалежність проголосували 28 804 071 людина, або 90,32% учасників голосування.
Більшість була отримана в усіх регіонах України. І не лише там, де підтримка незалежності наближалася до ста відсотків. Саме референдум остаточно позбавив підстав говорити про українську незалежність як про рішення лише парламенту або політичних еліт.
Цікаво й те, що 24 серпня не відразу стало Днем Незалежності.
Перший такий день Україна відзначила 16 липня 1991 року. Роком раніше Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет і встановила 16 липня Днем проголошення незалежності України. Після серпневого Акта та грудневого референдуму дату змінили. 20 лютого 1992 року парламент ухвалив постанову «Про День незалежності України», якою державне свято було встановлене на 24 серпня.
Незалежність, яку Україна вже втрачала
Говорити, що Україні 35 років, зручно для календаря, але історично це спрощення.
22 січня 1918 року IV Універсалом Центральної Ради незалежною державою була проголошена Українська Народна Республіка. Наступного року, 22 січня 1919-го, відбулося проголошення Акта Злуки УНР та Західноукраїнської Народної Республіки. Українську державу тоді зберегти не вдалося. Після поразки Української революції Державний центр УНР продовжив існувати в еміграції.
У березні 1939 року незалежність проголосила Карпатська Україна. Вона проіснувала зовсім недовго: угорські війська вже наступали на Закарпаття, а сили молодої держави не могли їм протистояти.
Зв’язок між тією українською державністю та незалежною Україною 1991 року був закріплений символічно. 22 серпня 1992 року останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав повноваження Державного центру УНР та державні клейноди Леоніду Кравчуку.
Тож у 1991 році українська державність не почалася з нуля — Україна відновила незалежність, яку попередні покоління вже намагалися вибороти й втримати.
35 років без прикрашання історії
За 35 років незалежності Україна пройшла шлях, який неможливо описувати лише святковими словами.
У 1991-му ми отримали велику промислову країну, армію, потужну наукову базу та один із найбільших ядерних арсеналів світу. Разом із цим — радянську економіку, стару номенклатуру, слабкі державні інституції та корупційні практики.
Далі були економічний обвал 1990-х, непрозора приватизація, формування олігархічної системи, постійні політичні кризи, залежність від російських енергоносіїв та дуже повільне реформування судів і правоохоронних органів.
Не все, що сталося з Україною за ці роки, можна пояснити російським впливом. Українські політики самі будували олігархічну модель, роками відкладали реформи, використовували державу для власного бізнесу й нерідко влаштовувалися цілком комфортно одночасно в незалежній Україні та в економічній орбіті росії.
Особливо дорого це обійшлося Донбасу. Протягом багатьох років регіон був насамперед великим виборчим ресурсом. Політики заробляли голоси на мовному питанні, історії та протиставленні сходу й заходу країни. росія вкладалася у свій інформаційний і політичний вплив, місцеві еліти ним користувалися, а центральна влада довгий час не бачила в цьому загрози або не хотіла її бачити.
Війна, яка для Луганщини почалася у 2014 році
Навесні 2014 року були захоплені адміністративні будівлі в Луганську, з’явилися озброєні формування, підтримані росією, а згодом — російські військові. Тоді частину області Україна втратила.
Улітку українські сили повернули під контроль Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне та низку інших населених пунктів. Луганськ залишився окупованим. Майже вісім років область жила розділеною лінією фронту. Сіверськодонецьк став адміністративним центром підконтрольної Україні частини Луганщини. Тут працювали обласні установи, університети, громадські організації, підприємства і редакції, зокрема й релокована з Луганська редакція “Ірта-fax”.
Після 24 лютого 2022 року ситуація змінилася за кілька місяців. російські війська захопили Старобільськ, Сватове та більшу частину півночі області. Під час важких боїв були зруйновані або серйозно пошкоджені Попасна, Рубіжне, Сіверськодонецьк, Лисичанськ та інші населені пункти. Зрештою під окупацією опинилися всі міста області.
При цьому Луганщина як український регіон не припинила існувати. Луганська обласна державна адміністрація — обласна військова адміністрація працює в релокації та координує діяльність громад, гуманітарних центрів, освітніх закладів і програм підтримки переселенців. У червні 2026 року сама ЛОВА описувала стан регіону так: область після повномасштабного вторгнення опинилася під окупацією майже повністю, але її установи продовжують працювати за межами Луганщини.
Так само працюють громади — вони займаються підтримкою переселенців і водночас працюють над сценаріями майбутнього відновлення громади. Після років великої війни фактично сформувалася Луганщина в релокації — адміністрації, школи, лікарі, підприємства, медіа, громадські організації та сотні тисяч людей, розкиданих по всій Україні.
Луганщина сьогодні живе в Києві, Дніпрі, Харкові, Полтаві, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі та десятках інших міст. Люди залишаються жителями своїх громад, навіть якщо між ними і їхніми будинками зараз фронт.
І чекають на деокупацію та повернення на рідну землю.
Куди Україна прийшла за 35 років
У 1991 році Україна виходила з СРСР і ще багато років залишалася дуже тісно пов’язаною з росією економічно, політично та інформаційно, у 2026 році ситуація протилежна.
28 лютого 2022 року Україна подала заявку на вступ до Європейського Союзу. 23 червня отримала статус кандидата, а 25 червня 2024 року офіційно почалися переговори про вступ.
У 2026 році цей процес пішов далі. 15 червня Україна та ЄС відкрили переговори за Кластером 1 «Основи процесу вступу до ЄС», який охоплює судову владу, фундаментальні права, юстицію, свободу та безпеку. 14 липня були відкриті переговори за Кластером 6 «Зовнішні відносини».
До членства в Євросоюзі це ще не приводить автоматично. Україні доведеться змінювати законодавство, реформувати суди, посилювати антикорупційні інституції й, головне, домагатися, щоб ухвалені правила працювали на практиці.
Для країни, яка 35 років тому виходила з Радянського Союзу, сам напрямок цього руху показовий. Політична дискусія про те, чи має Україна залишатися в російській сфері впливу, фактично завершена війною.
Залишається значно складніше питання — якою буде сама Україна після війни.
День Незалежності далеко від дому
У серпні 1991 року до остаточного розпаду СРСР залишалося ще кілька місяців. У Луганську працювала радянська промисловість, люди дивилися московське телебачення, а майбутні українсько-російські кордони майже ніхто не сприймав як можливу лінію фронту. Через 35 років Луганськ, Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Старобільськ, Сватове, Алчевськ, Кадіївка, Кремінна, Щастя та інші міста області окуповані росією.
Але область не зникла разом з окупацією. Працює ЛОВА. Працюють військові адміністрації громад. Діють релоковані заклади освіти, підприємства, громадські організації та медіа. Жителі Луганщини підтримують зв’язок між собою, допомагають військовим і переселенцям, виховують дітей далеко від дому та планують те, що можна буде зробити після повернення.
“Ірта-fax” теж працює далеко від Луганщини. Тому для нашої редакції ця історія не закінчується архівними документами 1991 року. Наші міста окуповані, наші читачі живуть у різних куточках України та за кордоном, а повернення додому досі залежить від результату війни
35 років Незалежності ми знову відзначаємо далеко від дому. І чекаємо дня, коли 24 серпня знову можна буде зустріти на вільній Луганщині під українським прапором.
