Не дивлячись на індивідуальну та культурну різницю між людьми, у більшості з нас існують загальні, генетично обумовленні програми того, як саме наші емоції (радість, гнів, страх, здивування тощо) виражаються у вигляді скорочення певних м’язів обличчя: лоба, брів, повік, щік, губ та підборіддя.
Люди часто намагаються зрозуміти, чи говорить співрозмовник правду, спостерігаючи за його очима, мімікою, руками або голосом. Вважається, що брехуна можуть видати відведений погляд, нервові рухи, неприродна усмішка або раптова зміна виразу обличчя.
Насправді все складніше. Наука не знає одного жесту, руху очей чи виразу обличчя, який безпомилково свідчив би про брехню. Людина може нервувати, говорячи правду, і залишатися абсолютно спокійною, коли обманює.
Проте міміка справді містить багато інформації про емоційний стан людини. Якщо правильно розуміти її можливості та обмеження, вона може допомогти помітити незвичну реакцію співрозмовника. Але після цього потрібно не виносити вердикт, а перевіряти факти.
Що обличчя може розповісти про наші емоції
Одним із найвідоміших дослідників міміки став американський психолог Пол Екман. Значну частину своєї наукової роботи він присвятив емоціям, невербальній поведінці та виразам обличчя.
Пол Екман – видатний американський психолог, професор Каліфорнійського університету у Сан-Франциско. Він є фахівцем в сфері психології емоцій, міжособистого спілкування та психології розпізнання брехні. Екман присвятив понад 30 років вивченню теорії брехні і є одним з найкращих фахівців у цій царині.
Екман та його колеги проводили міжкультурні дослідження, зокрема працювали з представниками ізольованих спільнот у Новій Гвінеї. Результати стали важливим аргументом на користь того, що деякі емоційні вирази мають універсальні компоненти, хоча культура, ситуація та засвоєні правила поведінки впливають на те, коли й наскільки відкрито люди демонструють емоції.
У роботах Екмана традиційно виділяли шість базових емоцій: радість, смуток, страх, гнів, здивування та відразу. Пізніше до переліку універсальних виразів він також включав презирство.
Водночас здатність розпізнати емоцію не означає здатності розпізнати брехню. Людина може приховувати страх, гнів чи відразу з десятків причин і при цьому говорити правду.
Здивування
Здивування виникає як реакція на несподівану подію. Зазвичай воно швидко змінюється іншою емоцією — наприклад, страхом, радістю, роздратуванням або полегшенням.
Для характерного виразу здивування можуть бути властиві:
- підняті брови;
- горизонтальні зморшки на лобі;
- широко відкриті очі;
- підняті верхні повіки;
- розслаблена та опущена нижня щелепа;
- відкритий рот.
Але тривале або перебільшене здивування не можна автоматично вважати доказом обману. Людина може свідомо підсилювати емоцію, довше її демонструвати або реагувати незвично через особливості характеру чи ситуації.
Страх
Страх може бути дуже різним за інтенсивністю — від легкого занепокоєння до паніки. На відміну від короткого здивування, він здатний зберігатися значно довше.
При страху можуть спостерігатися:
- підняті та дещо зведені брови;
- зморшки в центральній частині лоба;
- підняті верхні повіки;
- напружені нижні повіки;
- відкритий рот;
- напружені або відтягнуті назад губи.
Страх також нічого не доводить щодо правдивості слів. Людина може боятися наслідків розмови, осуду, співрозмовника або самої ситуації, навіть якщо говорить правду.
Відраза
Відраза виникає у відповідь на те, що людина сприймає як неприємне або огидне. Вона може поєднуватися з гнівом та іншими емоціями.
Серед характерних проявів:
- підняття верхньої губи;
- зморщування носа;
- підняття щік;
- зміни навколо нижніх повік;
- іноді — опускання брів.
Важливо враховувати контекст. Відраза може бути реакцією не на сказане співрозмовником, а на спогад, запах, зображення, людину чи саму тему розмови.
Гнів
Гнів може проявлятися від легкого роздратування до сильної люті. Його інтенсивність та зовнішні прояви суттєво відрізняються у різних людей.
При гніві можуть спостерігатися:
- опущені та зведені брови;
- вертикальні зморшки між бровами;
- напружені повіки;
- пильний погляд;
- стиснуті губи або напружений відкритий рот;
- розширення ніздрів.
При цьому окремі елементи такого виразу можуть виникати й за інших емоційних станів. Саме тому аналізувати один рух м’язів окремо від ситуації неправильно.
Радість
Радість пов’язана із задоволенням та позитивними переживаннями, але усмішка не завжди означає радість. Люди посміхаються також із ввічливості, через хвилювання, ніяковість або намагаючись приховати іншу емоцію.
Для вираженої радості характерними можуть бути:
- підняті кути рота;
- підняті щоки;
- зміни шкіри навколо очей;
- зморшки біля зовнішніх куточків очей;
- носогубні складки.
Саме контекст допомагає зрозуміти, що може означати усмішка в конкретній ситуації.
Смуток
Смуток може бути короткочасним, але здатний зберігатися протягом тривалого часу. Його зовнішні прояви також залежать від інтенсивності переживання та особливостей людини.
Серед можливих ознак:
- підняття внутрішніх частин брів;
- зміна форми ділянки шкіри під бровами;
- опущені кути рота;
- тремтіння губ;
- загальне зниження виразності міміки.
Проте відсутність таких ознак не означає, що людина не сумує. Люди по-різному демонструють свої переживання та можуть свідомо приховувати їх.
Мікровирази: чи справді вони видають брехуна
З роботами Пола Екмана пов’язане й популярне поняття мікровиразів. Так називають дуже короткі зміни виразу обличчя, які можуть з’являтися, зокрема, коли людина намагається приховати емоцію.
Наприклад, співрозмовник усміхається, але на його обличчі на коротку мить з’являється інша емоційна реакція.
Звучить як майже ідеальний детектор брехні, однак на практиці це не так.
Наукові дослідження не підтверджують, що мікровираз сам по собі дозволяє надійно відрізнити брехню від правди. Ба більше, у деяких дослідженнях такі вирази траплялися досить рідко і не були притаманні виключно людям, які обманювали.
Головна проблема полягає в іншому: прихована емоція — це не прихована правда.
Людина може приховувати страх, сором, роздратування, відразу або радість, але при цьому абсолютно чесно відповідати на запитання.
Тому помічений мікровираз у кращому разі може підказати: емоційна реакція людини складніша, ніж здається. Встановити причину цієї реакції лише за обличчям неможливо.
Чи можна визначити брехню за очима
Існує популярне переконання, що людина, яка бреше, уникає зорового контакту. Звідси походять поради на кшталт «дивіться співрозмовнику в очі».
Це ненадійний критерій.
Людина може відводити погляд через сором’язливість, тривогу, звичку, культурні особливості або тому, що їй легше зосередитися, не дивлячись на співрозмовника.
Можлива і протилежна ситуація: людина, яка хоче переконливо збрехати, може навмисно підтримувати зоровий контакт саме тому, що знає про поширений стереотип щодо «бігаючих очей».
Тому ані прямий погляд не гарантує чесності, ані відведений не доводить обману.
Жести та нервова поведінка теж не є доказом
Торкання обличчя, схрещені руки, рухи ногами, зміна пози, нервове постукування пальцями та інші жести часто називають ознаками брехні.
Однак вони насамперед можуть свідчити про напруження або дискомфорт.
Уявімо людину, яку безпідставно звинувачують у крадіжці. Вона може нервувати, збиватися, червоніти, відводити очі й плутатися у словах саме тому, що ситуація для неї стресова.
Якщо сприймати нервозність як доказ брехні, правдива людина легко може здатися ошукачем.
Те саме стосується голосу. Зміни темпу мовлення, паузи або незвичний тон можуть привернути увагу, але не дозволяють самі по собі встановити неправду.
Як тоді зрозуміти, що людина може брехати
Найкраще відмовитися від пошуку одного «магічного» сигналу.
Замість того щоб стежити лише за очима чи руками, варто оцінювати зміст сказаного та весь контекст розмови.
Звернути додаткову увагу можна, якщо:
- у різних версіях однієї історії з’являються суттєві суперечності;
- ключові твердження не узгоджуються з відомими фактами;
- людина ухиляється саме від конкретних запитань;
- фактичні твердження неможливо підтвердити там, де підтвердження мало б існувати;
- слова суперечать документам, записам або іншим надійним джерелам;
- співрозмовник намагається змусити вас негайно ухвалити рішення, не залишаючи часу на перевірку інформації.
Але навіть суперечність не завжди означає свідому брехню. Пам’ять людини не працює як відеозапис: ми можемо забувати подробиці, плутати послідовність подій або щиро помилятися.
Тому правильніше говорити не «я побачив, що він бреше», а «у цій історії є невідповідність, яку потрібно перевірити».
Що працює краще за спостереження за мімікою
Якщо від правдивості інформації залежить важливе рішення, найнадійніший підхід — перевіряти саму інформацію.
Наприклад, якщо незнайомець представляється працівником банку, не потрібно намагатися визначити брехню за його голосом. Завершіть розмову та самостійно зв’яжіться з банком через офіційні канали.
Якщо людина повідомляє сенсаційну новину — знайдіть першоджерело.
Якщо хтось стверджує, що представляє державний орган, благодійну організацію або компанію, перевірте цю інформацію незалежно від співрозмовника.
Якщо йдеться про гроші — не дозволяйте поспіху замінити перевірку.
Цей принцип особливо важливий під час війни, коли поряд із шахрайством Україна стикається з російською пропагандою, дезінформацією та інформаційними маніпуляціями. Переконливий голос, впевнена поведінка чи спокійне обличчя нічого не говорять про правдивість повідомлення.
Вирішальним має бути його джерело та можливість незалежно перевірити факти.
То чи можна впізнати брехню за обличчям?
Однозначно визначити брехню лише за виразом обличчя, поглядом або жестами — ні. Проте деякі особливості поведінки можуть привернути увагу та стати приводом уважніше поставитися до сказаного.
Серед них:
- помітна невідповідність емоційної реакції ситуації або змісту розмови;
- раптова зміна виразу обличчя після певного запитання;
- перебільшена, демонстративна емоційна реакція;
- незвично стримана реакція там, де співрозмовник очікує вираженої емоції;
- помітна невідповідність між словами, інтонацією, мімікою та жестами;
- раптові зміни голосу, темпу мовлення або незвичні паузи;
- суттєві суперечності у розповіді під час повторного опису тих самих подій;
- труднощі з відтворенням деталей або послідовності подій.
Однак жоден із цих проявів окремо — і навіть кілька одночасно — не доводить, що людина бреше. Така поведінка може бути наслідком хвилювання, страху, стресу, сорому, втоми, особливостей характеру або самої ситуації.
Навіть невідповідність між словами та рухами тіла потрібно трактувати обережно. Наприклад, людина каже: «У цьому місяці ми точно здобудемо нову перемогу на конкурсі», але водночас несвідомо хитає головою. Це може свідчити про невпевненість у власних словах або внутрішню суперечність, але саме по собі не доводить навмисного обману.
Міміка може допомогти побачити емоційну реакцію. Можна помітити здивування, страх, гнів, радість або іншу емоцію. Іноді можна побачити, що реакція людини не відповідає тому, чого ми очікували.
Але між твердженнями «ця людина відчуває страх» і «ця людина бреше» лежить величезна різниця.
Страх може виникнути через брехню. А може — через побоювання, що людині не повірять. Вона може нервувати через обман, а може — через несправедливе звинувачення. Може приховувати емоцію, але не приховувати правду.
Саме тому універсального «обличчя брехуна» не існує.
Міміка та поведінка — це підказки про стан людини, а не детектор правди. Якщо сказане викликає сумніви, значно надійніше перевірити факти, попросити уточнення, зіставити різні версії подій та звернутися до незалежних джерел.
Під час війни це особливо актуально. росія систематично використовує дезінформацію та пропаганду, а шахраї — психологічний тиск, маніпуляції та поспіх, щоб змусити людину діяти необдумано. Тому головний принцип залишається простим: не намагайтеся вгадати брехню за одним жестом чи поглядом — перевіряйте інформацію.
Також рекомендуємо до читання цикл “Маніпуляція свідомістю”, у якому ми детально розглядаємо механіку маніпуляцій та особливості впливів.
