У квітні 2019 року Володимир Зеленський отримав результат, якого до нього не мав жоден обраний президент незалежної України. У другому турі за нього проголосували 13 541 528 виборців — 73,22%. Петро Порошенко отримав 24,45%.
Це була не просто переконлива перемога одного кандидата над іншим. Офіційні результати виборів показали масштаб суспільного зсуву: країна, яка роками сперечалася про мову, історію, НАТО, відносини з росією, війну на Донбасі та економічний курс, майже синхронно проголосувала за людину без досвіду державного управління. Пояснювати цей результат лише популярністю «Кварталу 95» або серіалу «Слуга народу» зручно, але напевно недостатньо.
Зеленський запропонував виборцям дещо значно привабливіше — можливість одним голосуванням відмовитися від політичної системи, яка на той момент значну частину суспільства просто втомила.
І саме навколо цієї ідеї була побудована його кампанія.
Кандидат, за якого можна було проголосувати проти всіх інших
На початку 2019 року головною перевагою Зеленського було те, що за інших обставин стало б його найбільшою слабкістю: відсутність політичного минулого. Він ніколи не очолював уряд, не був депутатом, міністром чи головою області. За ним не тягнувся шлейф непопулярних реформ, тарифів, кадрових призначень, політичних компромісів або державних рішень, за які потрібно було виправдовуватися.
Практично будь-яке розчарування у старій політиці могло працювати на нього. Це добре видно з дослідження КМІС, проведеного на початку 2019 року.
Серед прихильників Зеленського 54,4% пояснювали свій вибір тим, що він — людина поза чинною системою, «нове обличчя»., 29,8% вірили в його чесність та незалежність від олігархів і лише 24,9% говорили, що їм подобається його програма і вони поділяють його погляди. Ще 20,1% підтримували запропоноване ним народовладдя через референдуми. Те, що Зеленський зіграв президента у «Слузі народу», назвали причиною підтримки лише 6,1%.
Тому популярне пояснення про те, що українці «подивилися серіал і обрали актора президентом», занадто спрощує картину. Насамперед виборець голосував за людину, яка ще не була частиною політичної системи.
У цьому й полягала його майже ідеальна стартова позиція. Політики, які вже керували країною, мусили пояснювати свої рішення. Зеленському пояснювати було нічого, він ще нічого не встиг зробити неправильно.
Серіал, у якому Зеленський уже переміг корупцію
Телебачення, однак, відіграло особливу роль. До реального кандидата Володимира Зеленського існував вигаданий президент Василь Голобородько.
Звичайний шкільний учитель випадково стає главою держави, вступає у конфлікт з олігархами, чиновниками та корупціонерами й намагається повернути державу звичайній людині. До початку справжньої президентської кампанії мільйони українців уже бачили Зеленського президентом, причому не просто президентом: чесним, антисистемним, президентом, який воює з олігархами, президентом, який не краде, президентом, якому заважає корумпована система.
Політичному Зеленському не потрібно було з нуля пояснювати виборцю, ким він хоче бути. Василь Голобородько вже кілька років робив це за нього і межа між телевізійним персонажем та кандидатом поступово стиралася.
У січні 2019 року Зеленський прямо визнав, що рекламування нового сезону «Слуги народу» фактично працює і на його президентську кампанію, про що тоді писав рух ЧЕСНО.
У результаті Україна отримала унікального кандидата: людину без політичної біографії, але з уже сформованою телевізійною біографією президента.
«Я йду на один термін»
Кампанія складалася не лише з образів. У Зеленського була цілком конкретна передвиборча програма. Сьогодні її варто перечитувати буквально — без пізніших пояснень і поправок на те, як змінилися обставини.
Починалася вона з опису «України мрії». України, де лікарі та вчителі отримують достойну зарплату, корупціонери — реальні строки, молоді сім’ї можуть обирати між квартирою та заміським будинком, а українці не їдуть на заробітки до Польщі.
Там же був сформульований принцип кадрової політики:
«Де підставою призначення на посаду є розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей».
А далі — одна з найбільш конкретних особистих обіцянок кандидата:
«Одразу хочу запевнити — іду на один термін, щоб змінити систему заради майбутнього».
Наступне речення було не менш категоричним:
«Торгувати принципами, репутацією, країною заради збереження влади не стану».
Станом на серпень 2026 року нових президентських виборів після 2019-го не проводили через воєнний стан, тому стверджувати, що обіцянку одного терміну вже юридично порушено, некоректно, хоча й 5 років вже давно пройшли.
Зеленський ішов до лади не як політик, який претендує на довгу кар’єру. Він ішов як тимчасовий президент-антисистемник, що має змінити правила, відкрити дорогу новим людям і піти.
«Ми й вони»
Одним із найпоказовіших фрагментів програми був опис політичного класу. Зеленський пропонував виборцю дуже просту конструкцію:
«Насправді є тільки один поділ: ми і вони. Ми — це Народ України. Вони — це “політичні пенсіонери”».
Це був надзвичайно ефективний політичний прийом — Народ проти системи. Саме така конструкція дозволяла Зеленському збирати голоси людей із принципово різними поглядами.
Дослідження КМІС напередодні першого туру показувало, що навіть серед його прихильників існували суттєво різні позиції щодо фундаментальних зовнішньополітичних питань, тому нечіткість багатьох позицій кандидата виявилася не лише слабкістю. Вона стала перевагою: різні виборці могли вкладати в кандидата Зеленського різний зміст.
Мир
Окремою і дуже болючою темою тоді була й війна на Донбасі. Україна входила у вибори після п’яти років бойових дій, суспільство хотіло завершення війни, але не мало зрозумілої відповіді, як саме цього досягти.
Зеленський не обіцяв віддати росії українські території, навпаки, у його програмі було прямо записано:
«Здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних перемовин».
Водночас він давав виборцю надію, що завершення війни можливе і ця надія була набагато простішою та зрозумілішою за дипломатичні конструкції Мінських домовленостей.
Після перемоги очікування були величезними. Війна стала одним із тих питань, де Зеленський отримав не лише голоси, а й кредит довіри в те, що нова людина зможе зробити те, чого не змогли попередники.
Але у лютому 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення… Це, мабуть, не може бути доказом «невиконаної обіцянки Зеленського»: рішення про напад ухвалювало російське керівництво, а не президент України, проте для розуміння виборів 2019 року важливе інше: частина суспільства справді пов’язувала зміну президента з шансом закінчити війну і це очікування не справдилося.
«Кінець епохи бідності»
Перед другим туром складні економічні проблеми країни були зведені до блискучої з погляду політичного маркетингу формули: «Кінець епохи бідності». Це було одним із гасел кампанії Зеленського перед другим туром, і його зафіксовано, зокрема, в Музеї політичної агітації ЧЕСНО.
З економічної точки зору ця фраза зручна саме тим, що її майже неможливо перевірити. Немає показника, після досягнення якого президент може оголосити: бідність закінчилася. Немає ні дати, ну суми, ні методики визначення де той “кінець бідності”. Тому формально оцінити таку обіцянку практично неможливо.
Але виборцеві й не продавали методику, Йому продавали кінець епохи бідності. Не зростання ВВП, чи доходів або реформу, ні. Просто епоха мала закінчитися.
Уже через рік після виборів Зеленський сам визнав, що «кінець епохи бідності» не настав, пояснивши це, зокрема, світовою кризою. Ще через рік він говорив, що завершення епохи бідності є найскладнішим завданням і залежить не лише від його волі — це вже було реалістичніше пояснення. Але у 2019 році кампанія будувалася не на ньому.
«Весна прийде — саджати будемо»
Ще сильнішою виявилася інша формула: «Весна прийде — саджати будемо».
Це не цитата з офіційної президентської програми, а передвиборчий слоган. Його використання у кампанії 2019 року зафіксоване, зокрема, у тогочасному фактчекінгу передвиборчих обіцянок.
Юридично президент України нікого «саджати» не може, він не виносить вироків і не має права наказувати слідчому, прокурору чи судді ув’язнити конкретну людину. Команда Зеленського пояснювала це ще під час кампанії, але політичний сенс слогана був очевидний: після зміни влади корупціонери мають опинитися у в’язниці.
І цей сенс повністю відповідав офіційній програмі – її антикорупційний розділ називався навіть не «Боротьба з корупцією», він називався: «Не боротьба з корупцією, а перемога над нею» (!!!).
Зеленський обіцяв нульову толерантність до корупції, конфіскацію майна засуджених корупціонерів, довічну заборону для них обіймати державні посади, захист викривачів.
І окремо:
«Новоствореним антикорупційним органам і Вищому антикорупційному суду — максимальну державну підтримку для ефективного виконання їхніх завдань».
Фінальна формула була ще простішою:
«Мета: не брати, не давати, а хто не зрозумів — саджати!»
І перед цим — персональна гарантія кандидата:
«Я сам не крав і нікому не дозволю!»
У цій частині програма була максимально категоричною, йшлося вже не про поступове зниження рівня корупції, а про перемогу над нею.
«Не те що разом хрестили дітей»
Так само важливо, що Зеленський ішов на вибори не лише проти хабарів. Він ішов проти системи особистих зв’язків у владі.
Саме тому фраза про призначення людей за «розум, освіту, талант і совість», а не тому, що вони «разом хрестили дітей», була значно важливішою, ніж здається сьогодні. Це була обіцянка змінити не просто прізвища, а сам принцип доступу до держави.
Після перемоги до державної системи прийшла ціла група людей, які раніше працювали із Зеленським, були його друзями, партнерами або колегами по «Кварталу 95»: Сергій Шефір, Іван Баканов, Сергій Трофімов, Юрій Корявченков, й інші люди з попереднього професійного та особистого кола президента…
У 2019 році сама відмова від системи особистих зв’язків подавалася як моральна перевага нової влади над старою, тому кадрові рішення щодо людей із найближчого оточення президента неминуче стали перевіркою цієї обіцянки.
Не всі обіцянки залишилися словами
Було б нечесно перетворювати аналіз програми Зеленського на каталог невиконаних обіцянок. Частина речей, про які він говорив у 2019 році, була реалізована повністю або частково.
- Було змінено конституційні положення щодо депутатської недоторканності.
- Ухвалено закон про процедуру імпічменту президента.
- У 2021 році набув чинності закон про всеукраїнський референдум.
- Відкрито ринок сільськогосподарської землі.
А цифровізація державних послуг стала одним із найбільш очевидних практичних результатів президентства Зеленського — і прямо відповідала обіцянці звести державні сервіси «до розмірів смартфона».
Питання починаються там, де мова йде не про окремий закон або сервіс, а про обіцянку змінити саму систему.
Липень 2025-го: «максимальна підтримка» НАБУ і САП
Саме тут виникає один із найвиразніших документальних контрастів між Зеленським-кандидатом і Зеленським-президентом. У 2019 році його програма обіцяє антикорупційним органам:
«максимальну державну підтримку».
22 липня 2025 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт №12414 із правками, проти яких різко виступили НАБУ і САП. Їхня офіційна заява була сформульована без дипломатичних евфемізмів: запропоновані зміни, на думку двох органів, «фактично знищують незалежність НАБУ і САП» та підпорядковують їхню діяльність генеральному прокурору. Йшлося, зокрема, про можливість генпрокурора отримувати доступ до справ НАБУ, давати детективам обов’язкові письмові вказівки, змінювати підслідність та вирішувати інші ключові процесуальні питання.
Але Зеленський закон підписав. Наступного дня, після протестів та критики, НАБУ і САП заявили, що ухвалені зміни «суттєво обмежують незалежність» обох інституцій.
Невдовзі, зокрема після народних протестів які назвали “картонний майдан”, президент запропонував новий законопроєкт, а 31 липня Верховна Рада відновила законодавчі гарантії незалежності НАБУ і САП. Кризу вдалося законодавчо розвернути менш ніж за десять днів, але сама послідовність подій залишилася зафіксованою.
Президент, який у 2019 році письмово обіцяв антикорупційним органам максимальну державну підтримку, у 2025-му підписав закон, який самі НАБУ і САП назвали фактичним знищенням їхньої незалежності.
А вже через кілька місяців антикорупційні органи оприлюднили одну з найрезонансніших справ останніх років.
«Мідас»
Восени 2025 року НАБУ і САП повідомили про операцію «Мідас». В офіційних матеріалах НАБУ йдеться про високорівневу злочинну організацію у сфері енергетики. За версією слідства, її учасники фактично отримали вплив на стратегічне державне підприємство «Енергоатом». Контрагентам компанії, за даними НАБУ, нав’язували сплату 10–15% від вартості контрактів за те, щоб платежі не блокувалися або компанія не втрачала статус постачальника.
Слідчі назвали цей механізм «шлагбаумом».
Але значення справи не обмежується можливими відкатами. У звіті НАБУ за друге півріччя 2025 року зазначено, що учасники схеми, не маючи формальних повноважень, впливали на кадрові рішення, закупівлі та фінансові потоки «Енергоатому». Для відмивання коштів, за даними слідства, працював окремий бек-офіс — так звана «пральня». Через нього, за оцінкою НАБУ, пройшло близько 100 млн доларів США.
Операція тривала понад 15 місяців. На фінальному етапі детективи провели понад 70 обшуків.
Таким чином, слідство описує вже не історію про один хабар, а систему, в якій люди без формальних державних повноважень могли впливати на стратегічне державне підприємство. Одним із центральних фігурантів розслідування став Тимур Міндіч — бізнесмен із близького до Зеленського довоєнного бізнесового оточення та співвласник «Кварталу 95».
Близькість Міндіча до Зеленського автоматично не доводить причетності президента до злочинної схеми. Станом на момент підготовки цього матеріалу немає обвинувального вироку, який встановлював би причетність Зеленського до «Мідаса», і президент не є обвинуваченим у цій справі. Але справа стосується іншого принципового питання кампанії 2019 року: тоді виборцю обіцяли не лише “особисту чесність” президента. Йому обіцяли систему, в якій особиста близькість до глави держави не повинна перетворюватися на неформальний доступ до державних рішень.
Коли «вони» перестали бути лише попередниками
У 2019 році корупція в політичній рекламі Зеленського мала досить конкретне обличчя. Це були «вони»: старі політики, олігархи, недоторканні депутати, чиновники попередньої влади, «Свинарчуки».
Політична конструкція була зрозумілою: проблема сидить у старій еліті, а прихід нових людей має змінити правила. Через сім років антикорупційні розслідування вже стосуються людей із політичного та бізнесового середовища влади, сформованого після 2019 року.
І це вже не проблема «попередників».
Це перевірка самої логіки, з якою Зеленський прийшов до влади.
«Форест Гамп»
19 серпня 2026 року НАБУ і САП оприлюднили матеріали спецоперації «Форест Гамп». Йдеться про розслідування діяльності злочинної організації, серед учасників якої, за версією слідства, були чинний та колишній народні депутати, високопосадовці Офісу президента та інші особи.
Один із ключових епізодів стосується 150 млн гривень застави за фігуранта справи «Мідас». За версією НАБУ і САП, учасники організації забезпечили внесення цієї застави коштами злочинного походження. Під час обшуків детективи також виявили документ із планом антикризової комунікації щодо діяльності Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради — з підготовленими комунікаційними кроками та меседжами.
Сам по собі такий документ не є доказом злочину, однак загальна картина розслідування значно ширша за окрему фінансову операцію. У матеріалах слідства фігурують депутати, чиновники, люди з Офісу президента, державні структури, рух коштів і спроби впливати на публічну комунікацію навколо парламентських процесів.
У 2019 році Зеленський ішов у президенти як людина, що стоїть поза системою.
Через сім років слідство вже працює з версією про мережу, всередині якої могли перетинатися люди з різних рівнів тієї влади, яка була сформована після його перемоги.
«Феміда»
Наступний блок матеріалів НАБУ і САП отримав назву «Феміда» і стосується тієї самої великої історії з діяльністю злочинної організації. 20 серпня НАБУ і САП повідомили про ймовірну схему рейдерства та відмивання коштів.
За версією слідства, діяльність організації була спрямована, серед іншого, на заволодіння дорогою нерухомістю та активами юридичних осіб. Методи, які описує НАБУ, заслуговують на окрему увагу:
- несанкціоноване втручання в інформаційні системи Міністерства юстиції;
- підроблення судових рішень;
- підроблення документів про право власності.
Восени 2025 року, за даними слідства, учасники організації заволоділи двома підприємствами з активами на 248 млн гривень. Метою захоплення одного з них було отримання контролю над нерухомістю в центрі Києва вартістю понад 500 млн гривень. У травні 2026 року, стверджує НАБУ, була ще одна спроба — заволодіти київською нерухомістю вартістю понад 207 млн гривень.
Окремий епізод стосується легалізації 150 млн гривень, які, за версією слідства, через рахунки підставних компаній були введені в легальний обіг для сплати застави за одного з учасників «Мідаса».
І тут програма 2019 року знову дає точну точку для порівняння.
Тоді кандидат Зеленський обіцяв:
«Ніяких “корочок”, ніякого “телефонного права”».
І далі:
«Судова гілка влади повинна стати Владою, а не прислужником у Президента, уряду, Парламенту, місцевої влади».
Через сім років НАБУ і САП розслідують ймовірну злочинну систему, учасники якої, за версією слідства, могли використовувати державні реєстри, підроблені судові рішення та юридичні процедури для отримання контролю над чужими активами.
Чому у 2019 році це спрацювало
З відстані семи років легко дивитися на кампанію Зеленського як на набір надмірних, наївних або популістських обіцянок.
У 2019 році все виглядало інакше: Україна вже пройшла Майдан, анексію Криму, п’ять років війни, девальвацію та болючі економічні реформи. Були створені НАБУ, САП і Вищий антикорупційний суд, країна отримала безвіз із ЄС, відбувалася децентралізація, відновлювалася армія. Водночас нікуди не зникли корупція, недовіра до судів, низькі доходи, трудова міграція, олігархічний вплив і війна без зрозумілого кінця.
На цьому тлі Зеленський запропонував просту політичну конструкцію “Перезавантаження”. Не зменшити корупцію, а перемогти її. Не поступово підвищувати рівень життя, а закінчити епоху бідності. Не роками реформувати правоохоронну систему, а «весна прийде — саджати будемо». Не переконувати старий політичний клас змінитися, а відправити «політичних пенсіонерів» у минуле.
Не будувати десятилітню політичну кар’єру, а прийти на один термін, змінити систему і піти. Для кампанії це було майже ідеально. У складній країні з дуже різними виборцями Зеленський запропонував набір тез, які не вимагали від цих виборців домовлятися між собою про все інше.
73% були не одним виборцем
13,5 мільйона людей, які проголосували за Зеленського, не були однорідною політичною групою. Людина зі Львова могла голосувати за нього через ненависть до корупції, а виборець із Краматорська — через надію завершити війну. Підприємець — через обіцянку припинити тиск силовиків, молодь — через цифровізацію і нове покоління політиків.
Пенсіонери голосували за пенсії тарифи та рівень життя, а хтось не за Зеленського, а проти Порошенка.
Комусь кортіло побачити у президентському кабінеті реального Василя Голобородька, а деякі просто вирішили дати шанс людині, яка ще не встигла розчарувати.
Саме здатність зібрати ці різні очікування й дала результат у 73,22%, політична конкретика могла цьому навіть завадити.
Що менше Зеленський визначав себе через традиційні лінії політичного конфлікту, то більшій кількості людей він дозволяв бачити в ньому власну відповідь на власну проблему. У 2019 році це спрацювало майже бездоганно, але далі почалася перевірка владою.
Програма кандидата Зеленського досі залишається у відкритому доступі. У ній можна прочитати:
«Де підставою призначення на посаду є розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей».
«Нульова толерантність до корупції на всіх рівнях».
«Новоствореним антикорупційним органам і Вищому антикорупційному суду — максимальну державну підтримку».
«Я сам не крав і нікому не дозволю!»
А в матеріалах антикорупційних органів 2025–2026 років з’явилися інші назви: «Мідас», «Форест Гамп», «Феміда».
