У заголовку матеріалу є два слова, які пристойний дипломат волів би не перекладати. Іспанське «puta» й англійське «tramp», співзвучні прізвищам двох президентів, у своїх образливих значеннях належать приблизно до одного лексичного борделю. Найцікавіше тут vs. — «проти». Бо з огляду на останні події ці дві літери дедалі більше скидаються на помилку друку.
У Трампа взагалі дивовижний талант: він може одночасно хвалити путіна, погрожувати росії санкціями, домовлятися з нею про торгівлю та вимагати поступок від України. І все це продавати світові під брендом миротворчості. Для американського виборця це може бути захопливий політичний серіал, але для нас — війна, в якій один із головних героїв убиває українців, а другий розмірковує, чим би його задобрити.
Може, річ не у тому, що Трамп не бачить різниці між агресором і жертвою? Може, просто бізнес із путіним видається йому перспективнішим за принципи?
Ми не знаємо, про що вони домовляються за зачиненими дверима. І не збираємося вигадувати кремлівський компромат чи таємні змови. Публічних рішень американського президента цілком достатньо, щоб запідозрити: у цих двох значно більше спільного, ніж можна подумати, слухаючи чергову промову про мир.
1. Дизель для друга: війна війною, а бізнес за розкладом
9 жовтня 2026 року після телефонної розмови з путіним Трамп оголосив про домовленість щодо постачання російського дизеля на американський і світовий ринки. Спочатку понад 300 тисяч тонн, потім — ще більше. Того самого дня Мінфін США видав ліцензію №135, дозволивши операції з російським дизельним пальним до 7 квітня 2027 року.
Тобто поки Україна витрачає ресурси на знищення російської нафтопереробки, Трамп відкриває путіну можливість заробляти на її продукції. Можливо, нам тепер після кожного успішного удару по російському НПЗ слід надсилати до Білого дому вибачення? Мовляв, дорогий Дональде, перепрошуємо за незручності, але ці кляті росіяни чомусь не припиняють нас убивати.
Американський президент має пояснення: через війну навколо Ірану дорожчає пальне, попереду вибори до Конгресу, виборці невдоволені. Звісно, американському фермеру потрібен дешевий дизель. А нам потрібні ракети ППО, електрика і можливість дожити до ранку.
Як ми раніше повідомляли на «Ірта-fax», навіть американські сенатори-демократи назвали домовленість зрадою України та союзників США. У Вашингтоні ж сподіваються, що торговельні поступки зроблять путіна поступливішим на переговорах.
Досить цікава педагогіка: коли хуліган б’є сусідських дітей, йому пропонують цукерку, щоб більше не бив. А якщо продовжить — можна запропонувати ще одну.
2. Санкції проти путіна застосовувати необов’язково
18 вересня Трамп підписав закон імені Ліндсі Грема про санкції проти росії та Ірану. Документ передбачав потужні економічні обмеження, зокрема 500-відсоткові мита на російські товари й додаткові мита для найбільших покупців російських енергоносіїв. 16 жовтня той самий Трамп підписав указ, яким звільнив від застосування ключові нові санкції та мита.
Спочатку створили батіг й урочисто показали, а коли настав час застосовувати — акуратно заховали в шафу. Щоб путін, не дай Боже, не засмутився. Юридично старі американські санкції залишилися чинними. Нові ж обмеження Трамп відклав, пославшись на національні інтереси США. Причому без автоматичної дати їх відновлення. Вашингтон пояснює це необхідністю зберегти переговорні можливості.
Отже, поки путін запускає ракети по українських містах, його вирішили економічно не турбувати. Раптом образиться й перестане розмовляти. Особливо “приємно” міркувати про такі дипломатичні тонкощі під час відключення електрики після російського обстрілу.
А кремль задоволений: російський представник Кирило Дмитрієв уже назвав рішення Трампа історичним. Історичним воно, можливо, й стане. Питання лише в тому, як потім називатимуть цей розділ історії.
3. російські НПЗ чіпати не можна, вони ж не українські
росія руйнує українські електростанції, ТЕЦ, газову інфраструктуру. Ми ремонтуємо, відновлюємо, ставимо генератори, збираємо гроші на протиповітряну оборону.
Україна у відповідь б’є по російських НПЗ — і тут Вашингтон починає нервувати. 12 жовтня The Washington Post повідомила, що американські посадовці вимагали припинити українські удари по російській нафтопереробці, попереджаючи про можливі наслідки для військової допомоги та обміну розвідданими.
Зеленський підтверджував наявність такого тиску, а 18 жовтня повідомив про відновлення американського обміну розвідданими після тимчасової перерви. Щоправда, наступного дня держсекретар США Марко Рубіо заперечив, що перерва взагалі була. Тож Вашингтон і Київ тепер не можуть домовитися навіть про те, чи припиняли американці передавати розвіддані.
11 жовтня Трамп узагалі оголосив про енергетичне перемир’я, якого ні Київ, ні Москва не підтвердили. Через тиждень Зеленський повідомив про 76 російських атак на українські енергетичні, нафтові й газові об’єкти після цього оголошення. Сімдесят шість атак за сім днів… Може, путін просто не почув Трампа? Кремлівський телефон, мабуть, працює лише тоді, коли говорять про дизель.
А Україні тим часом радять стриманість. І дуже хочеться запитати: чому американського президента так хвилюють російські НПЗ, але зупинити російські удари по наших електростанціях він досі не зміг?
4. путіна треба умовляти, а Зеленського — міняти
10 жовтня, наступного дня після дизельної домовленості з путіним, Трамп заявив, що Україні потрібен новий президент. Як повідомила The Washington Post, він звинуватив Зеленського в небажанні домовлятися про завершення війни й розкритикував удари по російських НПЗ.
До Зеленського в українців претензій вистачає і без підказок із Вашингтона: корупційні скандали, кадрові провали, невиконані обіцянки, рішення, за які країна платить надто дорого. І президентська посада не дає індульгенції на все це.
От тільки Трамп дорікає йому зовсім за інше. За те, що той не погоджується на запропоновані умови миру, а українські дрони псують путіну нафтовий бізнес. З путіним, отже, домовляємося про дизель, а Зеленському радимо збирати речі. Чудова дипломатія, особливо якщо згадати, хто на кого напав.
Зеленський — не Україна, і його політичне майбутнє вирішувати українцям. Але навіть якщо завтра на Банковій з’явиться інший президент, російська окупація від цього не стане законною, а путін — миротворцем. Кремль роками намагається переконати світ, що у війні винна Україна, бо не захотіла виконувати російські вимоги, тепер російській пропаганді навіть не завжди потрібно вигадувати аргументи. Можна просто цитувати президента США.
5. путіну — території та бізнес, а українцям — паперові гарантії
У листопаді 2025 року з’явився американський проєкт мирного плану з 28 пунктів. Reuters оприлюднило його текст. Україні тоді пропонували обмежити армію, відмовитися від вступу до НАТО й погодитися з фактичним визнанням російського контролю над окупованими територіями. Зокрема, над Луганщиною та Донеччиною. росії натомість відкривали перспективу поступового зняття санкцій, повернення до міжнародної економіки й спільних проєктів зі США.
Це був проєкт, а не укладена угода. Україна та європейські партнери домагалися його перегляду, однак сам перелік пропозицій вражає. путін загарбав українську землю й нам пропонують погодитися з наслідками загарбання, а агресору — економічні перспективи. Прекрасний мир, особливо якщо підписувати його не на власній території.
І економічні фантазії Вашингтона не закінчуються. За інформацією The New York Times, представники Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер обговорювали повернення російського газу на європейський ринок як стимул для завершення війни. Європейські посадовці виступили проти. Вони роками позбуваються залежності від російського газу, а американські миротворці пропонують знову відкрити кран.
Можливо, наступним пунктом стане компенсація путіну моральної шкоди за незручності, спричинені українським спротивом?
Українцям же пропонують бути реалістами: погодитися з утратою землі, повірити в нові гарантії та не псувати атмосферу переговорів. З гарантіями ми вже знайомі. Будапештський меморандум теж колись виглядав досить солідно. Особливо на папері.
То Трамп і путін — партнери чи все-таки вороги?
Доказів таємного союзу немає. Адміністрація Трампа раніше запроваджувала санкції проти росії, американське озброєння продовжує надходити Україні, зокрема за кошти європейських партнерів. Але для оцінки політики не обов’язково шукати таємні документи й агентів ФБР під ліжком. Достатньо подивитися на рішення.
Трамп відкриває російському дизелю шлях на ринки, відкладає санкції, вимагає припинити українські удари по НПЗ, радить нам змінити президента. Його перемовники обговорюють, які економічні вигоди запропонувати Москві. І в кожного рішення, звісно, є пояснення: американські інтереси, дорогий дизель, складна дипломатія.
Ми навіть готові повірити, що Трамп щиро хоче миру. Бажано швидкого, красивого, з телекамерами, оплесками й Нобелівською премією. От тільки нам потім із цим миром жити.
І коли нам пропонують заради миру погодитися з територіальними захопленнями, хочеться запитати: а чому рахунок за цей банкет знову виставляють Україні? путін отримує можливість торгувати. Трамп — шанс похвалитися історичною угодою. А ми що? Маємо радіти, що нам дозволили зберегти решту країни?
Зрештою, навіть не так цікаво, ким Трамп вважає путіна — другом, партнером чи вигідним клієнтом. Нас значно більше цікавить, ким він вважає нас. Союзниками, які захищають свою країну? Чи незручними учасниками великої угоди, які ніяк не хочуть поступитися власною землею заради красивої церемонії підписання?
Тож, можливо, в заголовку ми справді помилилися. Не в «puta». І не в «tramp». А у двох літерах між ними. Бо замість vs. там дедалі більше напрошується ft. — як у справжнього дуету.
